СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Боже, клич нас і ми підемо за Тобою!» Проповідь Блаженнішого Святослава у другу неділю після Зіслання Святого Духа
Війна є запереченням Божого задуму і Божої мудрості. Війна — це найбільший злочин проти Бога. Війна — це найбільше безумство, найбільша дурість, яку людина може здійснити. Ми відчуваємо, що ворогами України є ті, що не дають їй здійснити її святе покликання. Саме тому їх безумні задуми, які повстають проти Божого задуму і покликання щодо нашого народу, приречені на ганебну невдачу… Про це мовив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав 26 червня 2022 року, у Другу неділю по Зісланні Святого Духа, під час проповіді у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у м. Києві.
рибалками людей»
(Мт. 4, 19)
Всечесні та преподобні отці!
Преподобні брати і сестри в монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Достойні брати і сестри в різних куточках України і світу, які цього ранку єднаються з нами в молитві в зраненому Києві!
Дорогі парафіяни Патріаршого собору!
Дорогі діти!
Слава Ісусу Христу!
Сьогоднішнє Боже слово, яке ми щойно чули з уст євангелиста Матея, описує нам подію покликання перших апостолів. Ісус, розпочинаючи свою земну місію, перебуває на півночі Святої землі, на березі Галилейського моря. Він приходить до людей, які займаються своєю щоденною працею. Бог стає присутнім там, де працюють люди. Можливо, такий опис Богоявлення був незвичним для священнописателів історій Ізраїлю Старого Заповіту, така картина перевершувала їхню уяву. Однак ми бачимо Христа серед людей, які працюють. Навіть більше, у цьому місці Він знаходить тих, кого кличе. Обставини, зміст і наслідки цього покликання матимуть вселенське значення. Ця коротка розмова, яку ми сьогодні чуємо в Євангелії, позначилася на історії людства і Церкви на всі грядущі віки.
Христос кличе!
Христос кличе! Слово «покликання» означає присутність двох: того, хто кличе, і того, хто відповідає. Навіть сьогодні, коли ми роздумуємо над своїм життєвим завданням, маємо почути голос того, хто кличе. Ми хочемо щось здійснити: для коханої зірку з неба зняти чи весь світ перевернути. Але як це зробити в цьому величезному світі, у цій палітрі різних людських талантів і завдань? Якою є моя місія? Недостатньо, щоб був лише той, хто шукає себе, треба когось, хто б покликав мене.
Нас кличе Господь Бог. Часом людина, яка відчуває потребу чути голос того, хто кличе, персоніфікує різні реалії, кажучи, що її кличе Батьківщина чи сумління. Це деякою мірою є проєкцією нашого уявлення про себе самих і про світ.
У сьогоднішньому Євангелії ми чуємо, що сам Господь не тільки знає мене, бачить мене там, де я сьогодні працюю, труджуся, а й особисто скеровує до мене свій голос. Він мене кличе. Ми ж маємо почути цей голос і на нього відповісти. Бо в цьому відкривається ще одна дійсність.
Коли Бог кличе, Він перевершує мрії людини
Ми завжди мріємо. Погано, коли людина не має мрій. Є така приказка: скажи мені, про що ти мрієш, і я скажу тобі, ким ти є.
Цікаво, що в обставинах, описаних у євангельському читанні, Христос не посилає своїх учнів, а кличе. Це важливий момент. На березі Галилейського моря Він побачив у невчених рибалках майбутніх учителів, які засоромлять мудрість цього світу і будуть носіями Божественної мудрості. Бог побачив не лише їхнє сьогодення, а й те, що з ними буде, коли вони підуть за Ним. Христос сказав: «Ідіть за Мною» (Мт. 4, 19) — не лишайтеся, не стійте та працюйте, а йдіть, і то йдіть за Мною. Коли Бог кличе людину, Він знає, якою вона може стати.
Мабуть, у момент покликання життєві горизонти рибалок обмежувалися берегами Галилейського моря. Хто з них міг собі уявити, що з Симона вийде Петро, який буде проповідувати в столиці Римської імперії, закладе там Христову Церкву і загине мученицькою смертю? Саме до Нього скаже Христос: «… Ти — Петро (скеля), і Я на цій скелі збудую Мою Церкву й пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16, 18). Чи міг там, на березі Галилейського моря, Андрій, званий Первозваним, уявити собі, що він буде в Києві, на святих Київських горах, і там побачить Божу славу, чи що проповідуватиме Боже слово на всьому чорноморському узбережжі і загине далеко від Галилейського моря, у місті Патри в Греції (він теж буде розп’ятим, як і його брат Петро)? Чи розуміли того дня два сини Заведея, Яків та Іван, покидаючи човен батька, куди заведе їх їхнє покликання? Ми знаємо, що апостол Яків буде першим, хто загине за Христа, і йому зітнуть голову, а Іван перетвориться на улюбленого Ісусового учня, який спочине на Його грудях на Тайній вечері. Христос, висячи на хресті, доручить Іванові свою Матір, промовивши: «Жінко, ось син твій» (Ів. 19, 26). Чи могла собі уявити мати синів Заведеєвих, — яка, можливо, стривожилася не на жарт, коли два сини пішли з дому, — що вона стане однією з жінок-мироносиць, свідком Христового воскресіння, що перша побачить пасхального ранку порожній Христовий гріб?
Найімовірніше, ніхто з тих людей, яких нам перелічує Матей, не міг збагнути Божого задуму про себе. Коли Бог кличе, Він перевершує мрії людини, її уявлення про себе саму, тому що Божа мудрість, у якій є задум про кожного з нас, завжди перевершує людську мудрість. Божа сила, яка діє в тому, хто відповідає на Боже покликання, завжди робить можливим те, що з людського погляду неможливе.
Бог вже бачить квітучу і вільну Україну
Дорогі в Христі брати і сестри, Євангеліє про покликання учнів на березі Галилейського моря по-особливому бринить у наших вухах цього воєнного ранку в Києві, коли, можливо, багато хто з нас прокинувся від вибухів у Шевченківському районі.
Ми сьогодні питаємо: Боже, що Ти задумав про нас? Ми бачимо наші людські можливості та здатність пізнавати лише сьогоднішню хвилину. Яким є наше покликання в задумі Твоєї Божественної мудрості? Можливо, на це питання кожному з нас зокрема Господь дасть особливу і особисту відповідь, коли ми будемо до Нього молитися.
Думаю, що очевидним сьогодні для всіх нас є те, що Він у своєму провидінні бачить Україну не лише такою, якою бачимо її ми тепер, особливо цього драматичного київського ранку, — зболену, зранену і заплакану. Він бачить Україну і нас у ній вже такими, якими ми обов’язково станемо, — бачить у її перемозі на злом і несправедливим нападником — квітучу і вільну європейську державу!
Очевидним сьогодні для всіх нас є те, що війна є запереченням Божого задуму і Божої мудрості. Війна — це найбільший злочин проти Бога. Війна — це найбільше безумство, найбільша дурість, яку людина може здійснити. Ми відчуваємо, що ворогами України є ті, що не дають їй здійснити її святе покликання. Саме тому їх безумні задуми, які повстають проти Божого задуму і покликання щодо нашого народу, приречені на ганебну невдачу.
Боже, клич нас і ми підемо за Тобою!
Святкуючи сьогодні День мирянина в нашій Церкві, ми просимо: Боже, поклич нас за собою з того пекла на землі, у якому ми сьогодні перебуваємо! Ми знаємо, що там, де є Ти, — мир і безпека. Ми знаємо, що лише той, хто здійснить своє життєве покликання, почувається щасливим. Навчи нас по-християнськи виконувати свої родинні та професійні обов’язки, здійснювати свій громадянський обов’язок захисту і розбудови Батьківщини!
Боже, клич нас і ми підемо за Тобою! Дай нам силу відповісти на Твоє запрошення, бути носіями Твоєї мудрості і Твоєї доброї новини! Господи, допоможи Твоєю силою перемагати зло і змінювати цей світ силою нашої віри в Тебе! Допоможи, щоб, здійснюючи своє життєве завдання, ми розкинули сіті людських стосунків, через які зможемо ділитися Тобою з іншими, поширювати людям третього тисячоліття горизонти їхнього життя і Царства Божого вже тут, на землі! Боже, будь із нами в цей складний час! Ми хочемо, як ті учні, кинути все і піти за Тобою. Амінь.
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
