СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Богоявлення є маніфестацією Божої прихильності до людини», — владика Тарас Сеньків
Хрещення Ісуса в Йордані є ніби «зв’язуючою ланкою» між Різдвом і Пасхою, між втіленням Христа та його розп’яттям і Воскресінням. Ми святкуємо Богоявлення, і водночас уже бачимо в ньому перші кроки до страстей, і навіть народження Церкви «від води і Духа». Про це — у проповіді владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, виголошеній у день свята Богоявлення Господнього, 19 січня 2023 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
Хрещення Ісуса в Йордані є ніби «зв’язуючою ланкою» між Різдвом і Пасхою, між втіленням Христа та його розп’яттям і Воскресінням. Ми святкуємо Богоявлення, і водночас уже бачимо в ньому перші кроки до страстей, і навіть народження Церкви «від води і Духа». Ісус прийшов із Галилеї на Йордан до Івана, щоб «охреститися від нього». Звучить буденно, але це є переломний момент у житті Ісуса: настав «кайрос», унікальний і благодатний час.
Бог приймає людську реальність як свою власну
Досі Ісус жив усамітнено тридцять років. Ми мало знаємо про той період його життя, і зовсім нічого про те, як він усвідомлював свою особистість і місію. Але звістка про виступ його родича Івана, сина Захарії, щось у ньому зрушила з місця. Одного разу він встав і пішов… І вже нічого не буде так, як перед тим.
Коли з Юдеї та її околиць натовпи людей почали йти до Йордану, з Галілеї, цього напівязичницького регіону, з ними вирушив одинокий паломник. Він йшов сам, знаючи, що за нього ніхто цього не зробить. Він не повернеться, хоча міг би відмовитися від своєї місії. Подібно перед кожним, хто вирішив йти дорогою свого життя з Христом, стоїть подібний виклик: де моє місце і до чого мене кличе Бог? Чи не настав мій час для чогось важливого? Хто, якщо не я? Коли, якщо не зараз?
Тридцять років Ісус прожив серед людей. У цьому суть таємниці Боговтілення: Бог приймає людську реальність як свою власну. Своїм народженням він став з людьми однією плоттю і кров’ю, і тепер в усьому ототожнює себе з ними. Ніщо людське йому не чуже. Навіть зараз Ісус іде туди, куди йдуть інші люди. Він цілком відданий справі свого Отця, а тому повністю на стороні людей. І останній етап історії спасіння розпочинає своїм першим кроком до хреста: Ісус не зупиняється навіть перед людським гріхом. Він його страхається, але бере на себе. Бог «того, хто не знав гріха… за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому».
Ісус приймає хрещення разом із грішниками
Ісус стоїть в анонімному натовпі грішників, які Йорданським купелем Іванового хрещення покаяння приготовлялися на прихід Месії. «Той, хто прийшов судити світ та буде хрестити вогнем і Духом», смиренно очікує хрещення водою, щоб вкінці довершити хрещення людства своєю кров’ю. Він — «Агнець Божий, що бере на себе гріх світу!»
Хреститель, напевно, був вражаючою і харизматичною постаттю. У пустелі він сформувався як пророк і пізнав, хто перед ним стоїть. Тому відразу визнає Ісуса Месією та каже: «Мені самому треба хреститися у тебе, а ти приходиш до мене?» Іван покірно опирається, але підкоряється на слово Христа: «Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду». Здійснення Божої волі та його справедливості є обов’язком цих обох Божих обранців. Ради цього Ісус і приймає хрещення разом з грішниками.
Боже підтвердження з неба
Як тільки він охрестився і вийшов з води, настала мить Богоявлення, маніфестації Триєдиного Бога: «Ось небо відкрилося, і він побачив Духа Божого, що як голуб сходив на нього. І голос ізлинув з неба: Ти є Син мій любий, у тобі — моє уподобання».
У хрещенні Бог Отець визнає Ісуса своїм Сином. Це особисте та привселюдне об’явлення. Ми не знаємо, чи ще хтось спостеріг відкрите небо і, крім Івана, бачив Духа у вигляді голуба. Ісус його бачить. Для нього це Боже підтвердження, що шлях, на який він ступив, є волею Отця, і що віддати своє життя за спасіння світу є найпотаємнішим Божим бажанням. Але водночас це привселюдне свідчення, проголошення Христа улюбленим Божим Сином, бо всі чули голос з неба.
Вже пророк Ісая говорить про слугу, обранця Божого, якого Бог уподобав. Він є тим, на кого Господь поклав свого Духа і хто буде судити всі народи. Бог покликав його та встановив посередником Нового заповіту і світлом для народів, щоб «відкрити очі сліпих і вивести з в’язниці тих, хто живе в темряві». Цей обранець Божий сповнятиме своє послання не насильно, а його могутність спочиватиме у лагідності та доброті. Тому перші слова проповіді апостола Петра були «про Ісуса з Назарету, якого Бог помазав Святим Духом та силою і який прийшов, творячи добро та зціляючи всіх, що їх диявол поневолив, бо Бог був з ним…»
Богоявлення є маніфестацією Божої прихильності до людини
Богоявлення є маніфестацією Божої прихильності до людини. Через свого Сина, як нового Адама, Бог називає себе нашим Отцем, а нас признає своїм дітьми. Як розкрилося небо над Ісусом, так розкривається воно і над нами. Як він посилає свого Духа своєму Сину, так він посилає його і нам. І як він каже про свого Сина: «Це мій Улюблений…», так він говорить і про нас. Спадкоємцями Божого синівства по благодаті ми стали через хрещення. Хрещення Ісуса є пов’язане з нашим. «Як вода Йордану поєднала його з нами, так вода хрещення єднає нас з ним».
Улюблений Божий Син виходить з вод Йордану, і цим закінчується анонімність Ісуса з Назарету. Від тепер він більше не буде одним із багатьох, але «очі всіх будуть спрямовані на нього». Закінчилася ера теслі і починається драматичний період Месії — Спасителя.
Через 2000 років сліди Ісуса на піску Юдейської пустелі уже давно замів час, але сліди Божої любові у наших душах ніхто і ніщо не може стерти. Хіба тільки ми самі, нашим гріхом. На початку нашого духовного життя було хрещення, яке своєю благодаттю поєднане з Христовим, а в кінці історії нашого життя має настати наше воскресіння, подібне до Христового.
Згадати про своє хрещення
Сьогодні маємо нагоду згадати про своє хрещення, та обновити постанову більше користати зі скарбів цього Таїнства. Жити разом з Христом, який «очеретини надламаної не доломить і ґнота тліючого не загасить…» У Таїнстві, яке Христос започаткував своїм сходженням у йорданські води, прихована сила, котра продовжує проявлятися в нашому житті і є сильнішою за наш гріх. Колись одного разу ми пізнаємо, що ця сила нескінченно могутніша навіть за смерть. Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський
