СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Богові не до вподоби християнин, який не є радикальний у своїй вірі та моральні поведінці», — владика Володимир Ющак
Спостерігаючи недоліки сьогоднішнього світу та християнства, ми повинні оцінювати не тільки світ, політичні системи, уряди та інших людей, але передовсім ми повинні запитувати себе, якими ми є християнами та яким є наше християнство — чи гарячими, ми зимними, чи може ніякими, тільки літеплими? Потрібно запитувати себе, чи ми також не несемо бодай частки відповідальності за сьогоднішню секуляризацію світу та за те все, що злого діється сьогодні у світі та в Церкві? Такими словами до вірних звернувся владика Володимир Ющак у XIX Неділю по Зісланні Святого Духа під час проповіді.
Сьогоднішнє Євангеліє може допомогти нам глибше зрозуміти, що означає бути справжнім християнином.
Прикрі знаки відходу від християнства
Всі, мабуть, спостерігаємо, що наші часи не є легкими для Церкви та взагалі для християнства. Дехто пробує навіть говорити вже про постхристиянський період. Чуємо, що деякі охрещені офіційно розривають свої зв’язки з Церквою через акт апостазії. Стає нормою, що багато молодих пар живе без церковного вінчання, а з тих, які повінчались, особливо у великих містах, розпадається навіть кожне друге подружжя. Непокоїть факт, що частина дітей і молоді виписується з навчання катехизму та перестає жити по-християнськи. Також багато дітей і молоді з наших родин не ходить на катехизацію у своєму обряді. До духовних семінарій зголошується щораз менше кандидатів. Покликань не мають монаші спільноти. Деякі середовища домагаються підтримати право на аборти, тобто право на вбивство ненароджених дітей. З болем спостерігаємо, що теперішнє покоління нашої молоді, вийшовши з дому у зв’язку з навчанням чи працею, практично перестає зберігати контакт зі своєю Церквою та з парафією у новому місці поселення. Бачимо також, що тільки невеликий відсоток наших співбратів з України підтримує на чужині контакт з Церквою та зберігає рідну мову і свої традиції. З болем спостерігаємо також, що частина наших вірних не повернулася ще після карантину до своїх парафіяльних храмів. Багато злого в людських душах вчинила скандальна поведінка деяких священників. Згіршення та духовне спустошення, що виникло з цієї причини, торкається сьогодні не тільки Церкви латинського обряду, але практично кожної церковної спільноти, незалежно від її конфесійної приналежності.
Замало бути просто доброю людиною
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Чуємо деколи, що вистачить бути доброю людиною та що немає потреби ані ходити до церкви, ані приймати Святі Таїнства, ані молитись. Це мало б бути агументом, що оправдував послаблення зв’язків з Церквою. Сьогоднішнє недільне Євангеліє заперечує таку поставу. Бути доброю людиною, то значить любити тих, які нас люблять, чинити добро тим, які нам добро чинять, позичати тим, які нам напевно віддадуть. Це вміють всі, також грішники і погани. Згідно із Христовими словами, щоб бути справжнім християнином, не вистачить тільки так творити. Христос дає нам конкретне повчання, що означає бути справжнім християнином. Він каже: «Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм і позичайте, не чекаючи назад нічого, і велика буде ваша нагорода, і будете синами Всевишнього, бо він добрий для невдячних і злих. Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6, 35–36).
Це дуже строга вимога. Того, хто так би себе поводив, світ уважав би за невторопного, або навіть за дурного. Бо важко дозволити собі, щоб хтось інший нас явно використовував, обманював чи навіть обкрадав. Ми готові допомогти іншим, особливо тим, які потрапили без власної вини у скруту, але важко погодитись з тим, щоб хтось явно нас обманював. Але Христос ясно говорить, що ми повинні чинити добро також тоді, коли знаємо, що обдарований не відплатить нам таким самим добром, яке отримав від нас. Мало того, Христос не тільки говорить про таку поставу, але Сам так чинить — віддає себе за людей, знаючи, що за це зустріне Його, з їхніх рук, жорстока смерть.
Витривало та вимогливо жити євангельськими радами
На жаль, ми, священники, єпископи, деколи боїмось говорити і навчати про потребу такої вимогливої постави. Боїмось говорити про гріх, про кару за гріх, про пекло. Воліємо говорити про безмежну Божу доброту, про Його любов до людини та про милосердя. А це може в декого створити фальшиву уяву про Церкву, про її вчення та про моральні вимоги. Парадоксально, деколи більші успіхи мають секти, які ставляють своїм членам строгіші вимоги, як у моральній ділянці, особистої свободи, а навіть у справах матеріальних, вимагаючи нерідко конкретної фінансової підтримки чи навіть систематичної десятини. Применшуючи вимоги, ми деколи можемо тим нанести шкоду Церкві та її повазі.
Тому, слухаючи Христових слів спрямованих сьогодні до нас, варто пригадати, що справжній християнин не повинен бути одним з пересічних громадян. Християнин повинен, перш за все, ставити собі вищі вимоги від тих, які ставить світ. Християнин не повинен ані боятись, ані соромитися бути прикладом для інших. Не повинен соромитись альтруїстичної постави, відкритої на іншу людину, вразливої на нещастя та її потреби. Повинен бути готовим нести допомогу, не очікуючи нічого взамін. Не повинен також боятись що буде використаний, бо не втратить цього в очах Божих. Християнин повинен бути виразною особовістю, яка витривало і впевнено, незалежно від обставин, живе євангельськими радами.
Запитувати себе, якими ми є християнами та яким є наше християнство
У третьому розділі книги Одкровення св. Івана, тобто у книзі Апокаліпсису, читаємо такі слова: «І до ангела Церкви в Лаодікеї напиши: Ось що говорить Амінь, свідок вірний і правдивий, початок створіння Божого. Знаю твої діла, що ні зимний ти, ні гарячий. Якби ти зимний був або гарячий. Тому, що літеплий ти, але ні гарячий, ні зимний, то вивергну тебе з уст моїх» (Одкр. 3, 14–16). Богові не до вподоби християнин, який не є радикальний у своїй вірі та моральні поведінці. Людина у своїй людській слабкості має право падати, грішити, але завжди повинна підніматись та прямувати вперед до Господа.
Спостерігаючи недоліки сьогоднішнього світу та християнства, ми повинні оцінювати не тільки світ, політичні системи, уряди та інших людей, але передовсім ми повинні запитувати себе, якими ми є християнами та яким є наше християнство — чи гарячими, ми зимними, чи може ніякими, тільки літеплими? Потрібно запитувати себе, чи ми також не несемо бодай частки відповідальності за сьогоднішню секуляризацію світу та за те все, що злого діється сьогодні у світі та в Церкві?
Всім бажаю з кожним днем ставати справжніми гарячими християнами, згідно з вченням нашого Спасителя. Бажаю також бути прикладом та зразком для інших, а тоді справді зможемо сподіватись, що світ біля нас та Церква стануть кращими.
† Володимир Ющак,
єпарх Вроцлавсько-Кошалінський
