Богородиця — опікунка, заступниця й цариця українського народу: основні акценти свята Покрови
Празник Покрови Пресвятої Богородиці є унікальним й притаманним лише Церквам Київської традиції, зокрема УГКЦ, хоча він й сягає своїх початків древнього Константинополя. Немає аналогів літургійного святкування цього свята в інших Церквах візантійської традиції.
За словами о. Івана Гобели, доктора літургійних наук, історики ще й досі дискутують з приводу історичних витоків цього празника. «За офіційною версією, святий Андрій Юродивий в той час, коли Константинополь перебував в оточені арабських військ з півдня, а вся громада зібралася в місцевому Влахернському храмі, аби молитися до Богородиці про поміч і захист, побачив Марію на хмарі. Він зі своїм учнем Епіфанієм узрів Богородицю, осяяну світлом, в супроводі святого Йоана Хрестителя і святого Йоана Богослова. Під час співу ангелів, Богородиця покрила народ своїм омофором, таким чином захистивши його від нападників», — пояснює літургіст.
Величання празника Утрені, конкретно згадує про преподобного Андрея Юродивого такими словами: «Величаємо Тебе, Пресвятая Діво і шануємо Покров Твій святий. Тебе бо видів преподобний Андрей на вoздyсі, Христу Богу молящуюся». Цікаво, його вважають слов’янином українського походження: «Існують суперечки чи він жив за цісаря Льва Великого (V століття), а чи під час правління цісаря Льва Мудрого (початок X століття). Однак свято було поширеним в українському народі Київської митрополії настільки, що козаки вважали Богородицю своєю хоронителькою. І по сьогодні з того часу існує багато храмів в Україні, присвячених Покрову Пресвятої Богородиці».
Попри те, що свято не належить до найбільших дванадцяти літургійного року і про нього не згадується в Євангелії, воно підкреслює роль Марії, як заступниці людського роду. «Богородиця — та, яка приходить, аби покривши своїм омофором, показати силу Божої благодаті. Саме тому на іконі Покрови Запорізької Січі був напис „Визволю і прокрию людей своїх“, який став лейтмотив козаччини», — пояснив о. Іван.
Празник став важливим й для українського війська і ось чому: «Богородиця — єдина непорушна стіна, заступниця роду людського. Ще князь Ярослав Мудрий посвятив увесь український народ під Покров Матері Божої в 1037 році, здолавши печенігів і збудувавши на знак вдячності за перемогу собор Святої Софії в Києві. Насправді не є так багато народів у світі, яких повністю віддавали під покров Пресвятої Богородиці».
У новітні часи, коли Україна переживає шостий рік війни, а тепер, разом з усім світом, пандемію коронавірусу, ми, по-особливому, прагнемо ЇЇ заступництва. «Ми, українські християни, повинні втішатися тим, що маємо таку Заступницю в небі, яка молиться за нас і охороняє нас своїм омофором. Недаремно ж свого часу козаки так молилися до Божої Матері: „Молимо тебе, покрий нас чесним твоїм покровом й ізбави нас від всякого зла“», — каже літургійний експерт.
У церковних піснеспівах Богородиця оспівується, як та, що оточена ангельським хором, її порівнюють із скинією та жезлом Мойсея (Канон Богородиці, Пісня 1):
Скинією і жезлом Аароновим Тебе Мойсей назвав,
бо від Тебе процвіло древо життя — Христос Бог наш;
перед Ним сміливість маючи, молися за нас, Владичице,
щоб позбавитися нам від усякого зла, і щоб ми покров Твій світлий шанували.
На переконання душпастиря, ми повинні представити Марії свої біди, бо вона — Мати, яка проситиме за нас перед Богом, принесе Йому наші молитви. «Ми бачимо Богородицю в літургійній гимнографії, як Заступницю, що заступається за нами перед Богом, Опікункою, бо покриває нас своїм покровом, і Царицею, бо Вона — та, що носила Христа і стала праворуч Бога і Отця, аби перед Ним за нас молитися», — зазначає він.
На традиційній іконі Марія зображена із Сином на руках, натомість, на іконі празника Покрови Вона — «одинока». «На іконі свята бачимо місто, храм, людей в ньому і, навіть, поза ним. Люди зображені різними: бідними й багатими, знатними й простими. Цим показано, що для Бога ми всі є однаковими і Богородиця покриває всіх своїм Святим Омофором і за всіх проситиме в молитвах перед своїм Сином», — підсумував о. Іван.
За матеріалами Руслани Ткаченко для Департаменту інформації УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ