СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Бог довірив нам дочасні добра, щоб ми вживали їх гідно та з пошаною його волі», — владика Тарас Сеньків
«Хліб, який ми спільно їмо, повинен бути не тільки знаком людських зусиль, а й знаком любові. Сьогодні десь у світі вмирають з голоду, а в іншому місці — від переїдання. Голод у світі — це не соціальна проблема, а проблема серця, віри та розуміння Христа. Коли хтось наполягає на тому, що хліб є лише «його», а не «наш, спільний», то він виганяє Бога зі світу». Про це мовив владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, у проповіді, виголошеній 7 серпня 2022 року, у 8-му Неділю по Зісланні Святого Духа, під час Архиєрейської Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
Дивовижна гостина в пустинному місці. Розділені руками Христа п’ять хлібів і дві риби, які роздали народу руки апостолів, наситили п’ять тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей. В чому сенс та який біблійний контекст цього чуда, і як воностосується нас?
Сповнення Царства
Перш за все, це чудо ставить Ісуса на вершину старозавітньої традиції, коли в пустині Мойсей виблагав у Бога для Ізраїля, спочатку перепелиць, а потім манну, а згодом пророк Єлисей нагодував дванадцятьма хлібами сотні людей. Але Ісус продовжує діяти уже не просто як посланець Божий, але авторитетом Божого синівства, як Божий Син. Своїм чудом він стверджує не тільки власну силу, але й символічно сповіщає, що з ним приходить у світ щось зовсім нове. Щось, що своїм змістом і завданням стане суттю Христової Церкви в цьому світі та істинним об’явленням гідності людини. Чудо сповіщає нам установлення Пресвятої Євхаристії під час Тайної вечері та вказує на прохання з молитви, якої Христос навчив нас, коли просимо «Хліб наш насущний дай нам сьогодні». Євхаристія дає небесне насичення, яке є запорукою майбутньої слави у Божому Царстві, котре Об’явлення подає як урочисту гостину з Ісусом. А хліб, що живить людину впродовж її земної подорожі, прощі до неба, має бути дійсно «насущним», життєдайним, має єднати усіх у спільноті Божого миру та справедливості.
Царство життя і царство смерті
Власне, ця євангельська подія має свою передісторію. Вона починається тим, що Ісус почув про смерть Івана Хрестителя, а тому відійшов у безлюдне місце, щоб побути наодинці. Але натовп народу слідує за ним навіть у пустиню, а він їх ситить і лікує своїм словом. Ввечері учні просять Христа відпустити народ, щоб він міг купити собі їжу. Ісус, однак, каже їм: «Ви дайте їм їсти». Він приймає від апостолів п’ять хлібів та дві риби, які вони мають і ними насичує тисячі людей. Чи хтось зміг правильно зрозуміти цей знак? Для більшості учасників гостина була можливістю задармо поїсти чи позбутися своїх хвороб. Але що далі…
На перший погляд, маємо тут порівняння двох відмінних подій — смерть Івана Хрестителя та розмноження хлібів. Однак, важливою є різниця між тим, де це відбувається. Спершу — палац Ірода, потім — пустеля. Палац є місцем бенкету, де ніби кипить життя, але насправді бал там править гріх і смерть. Палац виглядає безпечно захищений стінами, але його господар безпощадний та облудливий.
З іншого боку, пустинне місце здається царством смерті, але саме тут буяє справжнє життя. Зовні це місце спраги і голоду, а насправді тут роздається хліб життя, і лише тут люди можуть почуватися у безпеці. Адже господарем тут є сам Бог. Це ніби запрошує нас йти за Ісусом у безлюдне місце, покинути палац власного егоїзму де, подібно до Ірода, з нетерпінням озираємось, чим би ще поживитися або чогось досягти.
Приклад про обуреного пекаря
Чеський письменник Карел Чапек у своєму творі «Апокрифи» розповів історію про те, що один пекар виливав свою душу своєму знайомому про події, які сталися. Каже, що несподівано почув про якогось зайшлого пророка, проповідника з Галилеї на ім’я Ісус з Назарету. Пекар бачив, що народ збігається навколо Ісуса, хотів також його побачити і потрапив разом з іншими на зустріч з Ним. Коли Ісус проповідував, дуже гарно говорив, навіть промайнула думка, щоб залишити свій бізнес, свою пекарню, продати все, роздати бідним і піти за Ним. Але несподівано його образила одна річ. Коли ввечері апостоли казали цьому пророкові «відпусти людей, щоб купили собі їсти», він сказав «ні, ви дайте їм їсти» і зробив чудо розмноження хлібів. Пекаря це дуже вразило тому, що він зрозумів як багато пекарів втратили бізнес, втратили виторг. Люди пішли б і купили, а пекарі заробили б. А цей пророк не те, що хліб розмножив, рибу розмножив, позбавивши виторгу також і рибалок. І це його дуже обурило. Це простір протистояння між людською самодостатністю і Божим даром, котрий викликає у людей якусь заздрість.
Праця як вияв любові
Тому Христос не підходить до теми хліба однозначно. У Нагірній проповіді Ісус говорить: «Не турбуйтесь про своє життя, тим, що маєте їсти». Але потім вчить нас молитися: «Хліб наш щоденний дай нам сьогодні». Він дорікає натовпу словами: «Ви шукали мене не тому, що бачили знак, а тому, що їли хліб і наситилися». Однак чудесно розмножує хліб з власної ініціативи, бо ніхто не просив у нього чуда. Раз він говорить, що хліб зовсім не важливий, а потім, що він надзвичайно цінний. Він каже не турбуватися хлібом, але потім зосередить увагу лише на ньому. Виглядає це суперечливими твердженнями, якщо не бачимо того, що об’єднує в ціле.
Христос показав силу своєї влади, нагодувавши кількома хлібами тисячі людей. Однак його чуда не слід тлумачити довільно. Ісус відпустив натовп, який наситив, і хворих, яких зцілив, давши чітко зрозуміти, що чудо є відповіддю на конкретну ситуацію, і він не має жодного наміру перебирати ремесло ні лікарів, ні пекарів. Однак лікарям, пекарям, рибалкам та всім іншим людям, він відкрив новий зміст і ціну їх праці: праці як вияву любові. Він роздавав натовпу досита хліб і рибу не з метою показати пекарям та рибалкам, що світ у майбутньому обійдеться без них. Навпаки, він хотів запевнити їх, що їхній хліб завжди такий же цінний, як цей, і що працюючи вони повинні думати як Він, про потребуючих.
Християнський сенс володіння
Він благословляє хліб ламає його, і роздає. У цих жестах прихований весь християнський сенс володіння. Дякувати і благословляти означає визнавати абсолютну владу Бога над усім творінням. Власником всього є тільки Бог, а не люди. Ми відповідаємо за даровані нам добра як їх управителі. Бог довірив нам дочасні добра, щоб ми вживали їх гідно та з пошаною його волі.
Володіти чимось — це право всіх людей: не тільки тих, хто має більше, ніж інші, але перш за все тих, у кого немає нічого. Це право, з якого ніхто не може бути виключений, тому є обов’язком ділитися тим, що маємо, з іншими, і працювати разом з ними. Ми покликані не володіти, а виправдати право посідання добра, примножуючи його, та справедливо розділяючи. Хліб, який ми спільно їмо, повинен бути не тільки знаком людських зусиль, а й знаком любові. Сьогодні десь у світі вмирають з голоду, а в іншому місці — від переїдання. Голод у світі — це не соціальна проблема, а проблема серця, віри та розуміння Христа. Коли хтось наполягає на тому, що хліб є лише «його», а не «наш, спільний», то він виганяє Бога зі світу. Тому у світі, в якому живуть люди, котрі не мають Бога у серці, неодмінно буде панувати беззаконня та війна.
І коли ми сьогодні побачимо, де найбільше терпить наш народ, де терпить держава, то мусимо щиро і відверто признатися, все почалося там, де бракувало Бога. А тому, навіть якщо було багато хліба, він не перешкодив голоду. Просімо сьогодні у своїй молитві, щоб Господь своїм милосердям і добротою вступав туди, де люди сьогодні голодні, передусім, щоб вони усвідомили, що цей голод не по хлібі, а по Бозі. Амінь.
єпарх Стрийський
