СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Бог довіряє нам, Бог покладає на нас надію!» — владика Тарас Сеньків, роз'яснюючи притчу про таланти
Владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, під час проповіді у 16-ту неділю після Зіслання Святого Духа, 24 вересня 2023 року, роз’яснив вірним значення притчі про таланти. За його словами, проблемою третього слуги, який закопав талант і не примножив його, була відсутність довіри до господаря та страх виявити свою вірність через ризик.
З цієї проповіді владики Тараса Сеньківа ви дізнаєтеся:
- значення притчі Ісуса Христа про таланти;
- у чому виявляється неймовірна Божа довіра до кожної людини;
- чому вірність потребує ризику;
- і яким чином через служіння ми реалізовуємо власне життя.
Притча про таланти має початок, середину і кінець, в яких мовби віддзеркалюються початок, середину і кінець нашого життя.
Все розпочинається з великої довіри
Все починається з великої довіри. Один господар, вирушаючи в довгу дорогу, передає власне майно своїм слугам, розподіляючи між ними. Комусь дає п’ять, іншому — два, а іншому — один талант, «кожному за спроможністю». Підрахували, що один талант відповідав приблизно 20-річному заробітку, тож це було величезне майно, якого вистачало на все життя.
Для нас теж усе почалося з Божого довір’я — все завжди починається з благодаті, а не з наших власних сил — з милості Бога Творця, який обдарував нас величезними благами і довірив різні таланти. Кожен з нас дорогоцінний в його очах, унікальний і незамінний в історії. Ми посідаємо величезні скарби, цінність яких залежить не від того, скільки і чого ми маємо, а від того, ким ми є, від життя, яке ми отримали, від доброти, яка криється в нас, від дару віри та неймовірної гідності бути людьми на Божий образ і подобу. Як Бог любові, він є невтомно діяльний, тому і багатства, які він нам звірив у посідання, є для нас не тільки дарами, а й завданням ставитися до них подібно як він. Так Бог дивиться на нас і так нас сприймає.
Ілюзія «якби»
Дійсність однак є такою, що часто, дивлячись на своє життя, ми бачимо лише те, чого нам не вистачає. Ми піддаємося спокусі нарікання: «якби!»… Якби ми мали гроші та успіх, якби у нас не було цієї проблеми, якби, якби… Ілюзія того «якби» заважає нам бачити добро і позбавляє пам’яті про таланти, які ми маємо. А Бог довірив їх нам, бо він знає кожного з нас, і знає на що ми здатні; він довіряє нам, незважаючи на наші слабкості. Він також довіряє слузі, який хоче закопати отриманий талант, і сподівається, що той, незважаючи на страх, все ж таки добре з ним собі порадить. Господь хоче, щоб ми використовували теперішній час у творчому очікуванні його повернення, і не сумнівалися ні у собі, ні в майбутньому. Цей липкий сумнів є отрутою для душі, та змушує нас завжди озиратися назад, завжди тільки на інших, але не на наші руки, на можливості творити, які нам дав Господь, … а також нарікати на нашу бідність.
Через служіння надаємо сенс життю
Після відходу господаря, слуги, отримавши таланти від свого пана, продовжують йому служити, відповідально ними орудуючи. Служіння — це діяння, коли ми розумно розпоряджаємося талантами, і так надаємо життю сенс. Бо той, хто не живе щоб служити, марнує своє життя. Але яким є стиль служіння? У притчі хороші слуги — це ті, що ризикують. Вони не є тими обережними і настороженими, котрі лише оберігають отримане, але сміливо використовують його. Бо якщо добро не інвестується, воно втрачається. Тому велич нашого життя залежить не від того, що ми заощаджуємо, а від прибутку, який ми приносимо. Багато хто витрачає життя лише на своє благополуччя, думаючи більше про те, як влаштуватися краще, ніж про те, як дбати про спільне добро. Але яким нікчемним є життя, котре байдуже до всього, і дбає лише про свої потреби. Адже таланти розмножуються лише тоді, коли є інвестовані для добра інших.
Вірність потребує ризику
У притчі слуги, які інвестують і ризикують, чотири рази називаються «вірними». Вірність не справджується без ризику. Господар теж ризикував, коли довіряв свої таланти слугам. Той хто не ризикує, опиниться, як третій слуга, що сховав свій талант здібностей та багатства, матеріального та духовного. Немає вірності без ризику. Бути вірним Богові означає довірити йому своє життя, дозволити зламати свої плани задля його успіху. Ті, що роблять ставку на оборону, дбають лише про себе та свою «праведність» дотримуванням правил, муміфікують свої душі, стають муміями.
Недостатньо просто дотримуватися правил. Залишатися вірним Ісусу означає не лише уникати помилок. Так думав ледачий слуга з притчі. Був безініціативний та байдужий, тому, скований страхом за себе, закопав отриманий талант. Господь навіть називає його «лукавим», хоча він не зробив нічого поганого! Так, але він не зробив і нічого доброго. Вважав за краще провинитися упущенням, ніж піддасться ризику помилки. Він не був вірним панові, який любить давати, і більше того, образив його, коли зі зухвалими звинуваченнями повернув отриманий талант. Тому Господь заохочує долати пасивність та страх, і відважно дарувати себе з любові. Сьогодні, у ці непевні та хиткі часи, є помилкою думати тільки про себе та витрачати життя лише для власної безпеки та комфорту, але потрібно дивитися в очі реальності, долаючи кожну спокусу байдужості.
Не сміємо приховувати нашу віру
Євангеліє не знає «нездатного і невмілого слуги». Божа доброта неймовірно щедра так, що кожен, навіть найбільш невмілий і «найменш корисний», може і здатний творити добро. Божа сила настільки велика, що кожен отримує те, що йому потрібно для виконання свого життєвого завдання! Бог не накладає більшого тягаря, ніж кожен із нас може винести. Він не має щодо нас перебільшених та ідеалізованих очікувань, але ніхто не є ним попередньо дискваліфікований, як «поганий і некомпетентний слуга». Такими можемо стати самі, якщо зі страху закопаємо довірений талант, та лицемірно вважатимемо за краще нічого не робити, щоб нічого не зіпсувати. Однак неправда, що ті, хто нічого не робить, нічого не зіпсують: вони псують навіть більше, ніж якщо б зробили щось… і погано.
Не сміємо приховувати нашу віру, талант неймовірної вартості, та нашу приналежність до Христа, але дозвольмо його Слову правди та благодаті циркулювати у стосунках і конкретних ситуаціях нашого життя як перетворюючій силі, котра очищає, оновлює та спасає.
Господь не дає всім то теж рівною мірою. Він знає нас особисто і дає нам те, що є корисне для кожного з нас. Однак до нас усіх Бог має щось одне й те саме, а саме однакову безмежну довіру. Бог довіряє нам, Бог покладає на нас надію! І це однаково для всіх. Не підведім його! Не даймо страху нас обманути, а відплачуймо довірою за довіру! Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський
