СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиБез морально-етичних фундаментів неможливий тривалий мир та безпека у світі — підсумки Мюнхенського наукового симпозіуму
12–13 лютого 2025 року УКУ організував у Мюнхені міжнародний симпозіум на тему «Безпека в Європі: релігійні виміри війни та моральна відповідальність за мир». Захід зібрав науковців, політиків, дипломатів, громадських та церковних діячів для обговорення релігійного, морально-етичного виміру протистояння глобальній російській агресії та переосмислення викликів для безпеки в Європі й у світі. У матеріалі — короткі підсумки форуму та важливі думки, що прозвучали від учасників.
Симпозіум у Мюнхені, в Університеті Людвіга — Максиміліана (Ludwig-Maximilians-Universität München (LMU), відбувається вже вдруге, і вперше у межах Мюнхенської безпекової конференції. Під час дводенної події доповідачі з України, США, Німеччини, Австрії, Італії, Польщі, Литви, Грузії, Бельгії та Люксембургу аналізували з різних перспектив питання релігійних та етичних вимірів і викликів війни, а також засад справедливого миру. Про це розповідає пресслужба Українського католицького університету.
«Те, що вдалося зібрали потужних доповідачів з різних країн, свідчить про велику довіру до нас, представників України. А це — фундамент для плідного діалогу, адже без довіри неможливо поділитися досвідом і творити нові сенси, — каже Олег Турій, проректор зі стратегічної співпраці та директор Інституту Історії Церкви УКУ. — До слова, ті з учасників, які раніше побували в нашому університеті, відгукувалися, що на симпозіумі вони почувалися як в УКУ. Ми раді, що змогли передати до Мюнхена атмосферу, притаманну нашому університетові у Львові».
Володимир Турчиновський, декан Факультету суспільних наук та один з організаторів симпозіуму розказав, що такі заходи свідчать про готовність провідних міжнародних науковців, експертів та політиків осмислювати моральні та релігійні виміри безпеки, без яких неможливо уявити ані справедливий мир, ані побудову нового безпекового порядку у світі. Ще після минулорічного симпозіуму організатори, жертводавці та учасники дійшли думки, що потрібно обовʼязково продовжувати і розвивати цю ініціативу.
«Цьогорічна подія підтвердила нашу інтуїцію про те, що такі заходи дуже потрібні зараз. Є відчуття, що симпозіум стає важливим внеском у розуміння гібридного та глобального впливу російської агресії і масштабу морального та духовного виклику, з яким ми та наші союзники в Європі та світі сьогодлні конфронтуємо. А сама ідея, концепція симпозіуму, його прикладне та візійне значення міцніють та утверджується», — каже Володимир Турчиновський.
Також зі слів декана варто відзначити, що цьогорічний форум скріпив також інституційне партнерство й співпрацю УКУ, Нотр-Даму та Університету Людвіга — Максиміліана. А на базі цих трьох університетів, через долученість до симпозіуму, почала гуртуватися плеяда фахівців, експертів, аналітиків, які є чутливими до моральних та релігійних тем і питань і які готові вводити моральну, релігійну, етичну тематику у безпекову дискусію.
Володимир Турчиновський, декан Факультету суспільних наук та один з організаторів симпозіуму
Ірина Фенно, співпрацівниця Центру УКУ в Києві, яка перебуває на стажуванні у Мюнхені і працювала над організацією симпозіуму, розповіла, що цей форум є важливим кроком в просуванні українського порядку денного на міжнародних майданчиках. «Німецькомовний простір є дуже неоднорідним, де, з одного боку, відчувається велика підтримка України та українців у боротьбі за свободу і незалежність, але також представлені проросійські наративи та наївно-пацифістські настрої», — каже науковиця.
Ірина Фенно розповіла що панелі симпозіуму були цікавим через жваву й аргументовану дискусію довкола окремих тем.
«У ключових моментах відчувалась одностайність позицій спікерів симпозіуму, однак були також питання, що викликали дискусії, а саме: обговорення дієвості ненасильницького спротиву як інструменту в умовах російсько-української війни та окупації, або ж наскільки пацифізм може бути прийнятним, коли обстріли та ракетні атаки здійснюються щоденно. А також — у який спосіб налаштовуватись на примирення і якою у цьому процесі є роль Церков, — розповідає Ірина Фенно. — Від української сторони лунали сильні аргументи і проникливі свідчення про те, що означає щоденно проживати цю війну, з болем, втратами, моментами відчаю, але водночас з надією і сильним відчуттям потреби у справедливості і справедливому мирі».
Дослідниця зазначила, що виступи усіх доповідачів були цікавими й глибокими, адже представляли різні перспективи. Але особливо усіх вразив виступ Олександри Матвійчук, української активістки, очільниці «Центру громадянських свобод», нагородженого Нобелівською премією миру 2022 року.
«Олександра як правозахисниця наголосила на тому, скільки страшних воєнних злочинів щоденно чинять росіяни щодо українців, і тому задля досягнення справедливого і тривалого миру злочинці мають бути покарані. Мені ця думка відгукується, бо від початку війни я працюю у групі дослідників, які займаються документуванням воєнних злочинів проти релігійних спільнот», — каже пані Ірина.
Непокаране зло стає сильнішим
Сама ж Олександра Матвійчук у коментарі розповіла: «Україна своїм прикладом демонструє, що не можна іти на компроміси зі злом, адже непокаране зло зростає, стає сильніше, і завойовує все нові виміри і території. Це не просто патетика, адже українці платять сьогодні найвищу ціну — власні життя. Тому цей симпозіум, на моє переконання, має величезне, передовсім, просвітницьке значення, адже ми часто не розуміємо, що люди, які не переживали наш досвід, бачать світ інакше. Наприклад, багато європейців щиро думають, що оскільки війна це жахливо, то окупація — це менше зло, бо тоді люди перестають страждати та помирати. І нам належить терпляче пояснювати, що окупація — це не закінчення людських страждань. Для багатьох людей — це тільки початок випробувань і болю».
Зі слів декана Факультету суспільних наук УКУ Володимира Турчиновського сьогодні на наших очах драматично руйнується міжнародний порядок, а з ним і міжнародна безпекова архітектура, яка опинилася на сипкому ґрунті ситуативних інтересів та домовленостей й позбавлена моральних підвалин.
«Міжнародне право — це не що інше як прийняття людьми певних принципів, цінностей, ідей і концепцій. І до тої міри, до якої наші суспільства визнають і бачать ці принципи, правила гри залишаються для нас правилами гри. Через те, що моральний каркас міжнародного ладу заіржавів, Росії уже не вперше в історії вдалося струсити світом, викликаючи хаос та непевність і множачи страх. І, якщо ми не віддамо належне моральній та духовній дійсності, зокрема справедливості і людській гідності, то спроба побудувати нову безпекову структуру і втримати тривалий мир буде, на жаль, приреченою на новий вибух страждань і болю», — каже пан Володимир.
Разом з тим, на його думку, європейські учасники симпозіуму показали, що розуміють масштаб української жертви та її життєствердну інвестицію у майбутнє Європи.
«Хоч усвідомлення того, що Україна захищає не лише себе, але й усю Європу дуже повільно вплітається в європейський суспільний, політичний та медійний дискурс, але все ж позитивна динаміка присутня. Також починає народжуватися розуміння того, що непокаране зло стає сильнішим та масштабується і тому наші європейські колеги не хочуть закладати „міну“ сповільненої дії, яка знову ж „вибухне“ бідою та стражданнями через коротший чи довший час. Інша річ — наразі не має чіткого розуміння, що означає не дати „закласти“ цю „міну“, — розповідає Володимир Турчиновський. — І третє — європейське середовище починає усвідомлювати, що справедливий мир не може зʼявитися нізвідки, його треба відвоювати, а потім захистити і втримати у силовому полі цінностей і людської гідності. Більше того Європа повинна бути готовою подбати про власну безпекову архітектуру сама в умовах, коли безпекова та партнерська парасолька США стає дуже непевною справою. Я бачу, що сьогодні Європа починає думати про себе цілісно, зріло і відповідально, усвідомлюючи себе не лише як Європу так би мовити мʼякої сили, але і таку, яка має відважну, потужну поставу і готова відстоювати свої цінності та захищати спільне благо. Україна є ключовим елементом цієї візії та запорукою успішної трансформації».
Відтак симпозіум у Мюнхені дає впевненість, що академічне міжнародне середовище добре усвідомлює, що російсько-українська війна є глобальною загрозою. Німецький історик, дослідник історії Центрально-Східної Європи Мартін Шульце Вессель наголосив, що історія повторюється тоді, коли коли очільник держави не хоче позбутися імперських мрій.
«Очевидно, ситуація в сучасній Росії зараз повністю відрізняється від тої, що була за часів Петра І, але ми бачимо, що Путін обрав шлях, який повторює певні патерни імперської історії, — наголошує Мартін Шульце Вессель. — Сьогодні Україна робить багато для колективної безпеки, тому що війна Росії проти України — це також війна Росії проти Європи, Заходу, проти західних та загальнолюдських цінностей. І дуже важливо, що на цьому симпозіумі ми маємо нагоду перебувати у спільноті однодумців із спільними інтересами та цінностями і разом шукати підґрунтя для справедливого миру».
Мартін Шульце Вессель, німецький історик, дослідник історії Центрально-Східної Європи
Війна підсвітлює вплив релігії у суспільстві
Серед інших важливих тем, які лунали на конференції — обговорення ролі релігії та Церкви як інституції. Клеменс Седмак — директор Інституту європейських студій Університету Нотр-Дам, наголосив:
«З одного боку на конференції ми багато дізналися про відповідальність і небезпеку, яка приходить від інституціоналізованої (одержавленої) релігії — побудова імперіалізму в імʼя релігії та виправдання війни Російською православною церквою. А з іншого боку ми бачимо, як віра в Бога дає сили українському народові, який відчуває більший потяг до духовних джерел стійкості. І я переконаний, що в час війни релігія дуже близька до людей, тому що вони знаходять Бога як остаточне джерело надії і сили у боротьбі, — каже Клеменс Седмак. — Також пригадую, коли почалася повномасштабна війна, я сказав, що, на жаль, вона породить багатьох мучеників і сьогодні ми бачимо багато героїчних облич, які віддали своє життя за Україну».
Клеменс Седмак, директор Інституту європейських студій Університету Нотр-Дам
Що стосується впливу РПЦ то проректор УКУ Олег Турій наголосив, що вкрай важливо чітко розуміти всю відповідальність цієї «церкви».
«РПЦ не є невинною жертвою в руках влади, як дехто думає, вона сама запропонувала для путінського режиму геноцидальну ідеологію — а не навпаки. І взяла на себе добровільно роль пропагандистської машини, — підкреслює історик. — Тому, на думку багатьох дослідників, ця структура втратила свій, так би мовити, еклезіальний характер, бо своєю діяльність дискредитує не лише цю Церкву, а й релігію як таку».
Олег Турій, проректор, директор Інституту історії Церкви УКУ
Україна повинна не припиняти говорити про себе
У контексті дискусій про роль Церкви важливою була присутність та причетність до проведення симпозіуму владики Богдана Дзюраха — Апостольського екзарха УГКЦ у Німеччині та країнах Скандинавії. У коментарі він зазначив, що Україна повинна не припиняти розповідати про себе Заходу, зокрема Європі.
«Героїчна боротьба українців сама по собі є голосом правди, відваги, самопосвяти, жертовності. Але Європа потребує також певного інтелектуального осмислення і не лише сучасної війни, а й також всього, що відбулося за останні трохи більше 30 років, з часу розпаду Радянського Союзу. Адже між цими процесами і російською агресією є прямий звʼязок. І сьогодні Західний світ потребує розʼяснення цих звʼязків з наукової точки зору», — каже владика Богдан Дзюрах.
Також, на думку владики, симпозіум відкриває можливості для переосмислення того, «в якій точці розвитку перебуває зараз Європа, які перспективи її майбутнього і що Церква може зробити, щоб це майбутнє було справді гідне людини».
Владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх УГКЦ у Німеччині та країнах Скандинавії
За його спостереженнями європейське середовище щораз більше відкривається до цього дискурсу:
«У порівнянні з минулорічним симпозиумом, ми бачимо ще ширше коло експертів серед спікерів і ще більше зацікавлення медіа. Знаковим є той факт, що велика Мюнхенська безпекова конференція відкрила свої двері для наративів, які напрацьовує симпозіум. Зокрема Голова постійної Мюнхенської безпекової конференції Вольфґанґ Ішинґер сказав, що 2008 року, коли він починав свою діяльність, не було жодної згадки про роль Церкви, а сьогодні релігійна перспектива, церковне мислення — в епіцентрі дискусії про безпеку. Це означає, що європейське середовище, зокрема політики, починають усвідомлювати, що без потужних, правдивих морально-етичних фундаментів тривалий мир і тривала безпека в Європі та світі є неможливі».
Вольфґанґ Ішинґер, голова постійної Мюнхенської безпекової конференції
А також справедливий мир неможливий без поразки агресора — ця теза, зі слів Олега Турія, чітко прозвучала на симпозіумі: «Багатьох вразили слова Мартіна Єґера, посла Німеччини в Україні, який сказав, що Росія мусить програти, мовляв, поки цього не станеться, рано говорити про якусь нову систему безпеки. Тому поразка Росії має стати нашою спільною метою. В час, коли підтримка США стає дуже непевною, важливо, що в Європі є середовища, які все більше розуміють потребу не замирення, а, власне, поразки путінської Росії».
Про практичні підсумки симпозіуму
Проректор Олег Турій також відзначив важливість факту проведення подібного симпозіуму так і його практичних підсумків.
«Осмислення етичного та релігійного виміру війни і відповідальності за мир — це те, що потребує часу та простору і, однозначно, цю розмову треба починати, якою б складною вона не видавалась. Дуже показово і зовсім невипадково, що цю тематику глибоко опрацьовує УКУ, адже університет вибудував ціннісну рамку підходу до різних суспільних питань, володіє унікальною експертизою, а також широкою мережею міжнародної співпраці. Тому ініціювати такі обговорення та створювати нагоди для зустрічей представників різних середовищ з метою осмислення складних тем та зміцнення партнерств — це важливе завдання. А наявність в пресі та соціальних медіа в Україні та закордоном матеріалів про симпозіум збільшує коло тих, хто задумується над цією проблематикою», — каже історик.
Також він зазначив, що за результатами роботи Мюнхенського симпозіуму планують англомовне видання збірника статей, на зразок того, що підготували та опублікували за підсумками минулорічної конференції. «Це ще один спосіб просувати український порядок денний», — підкреслює пан Олег.
Додамо, що підготовка та проведення наукового симпозіуму стали можливими завдяки співпраці Українського католицького університету (УКУ) із Університетом Людвіга — Максиміліана (Ludwig-Maximilians-Universität München (LMU) та Університетом Нотр-Дам (University of Notre Dame) — трьох відомих академічних установ з України, Німеччини та США, а також за підтримки Католицької Церкви через благодійну організацію «Renovabis», Мюнхенсько-Фрайзингську архиєпархію й Апостольський екзархат для українців-католиків візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії.
Текст: Оксана Левантович
Фото та відео: Стефан Дмитришин
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
Локації
Персони
Владика Богдан ДзюрахАпостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії, Член Постійного Синоду УГКЦ
