СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Базовий і найважливіший вимір сопричастя члени нашої Церкви переживають у власній парафії», — Синод Єпископів УГКЦ
«Лише зростаючи у сопричасті та єдності нашої Церкви, можна пізнати вповні її ідентичність, той наш особливий спосіб буття християнами», — на цьому наголошує Синод Єпископів УГКЦ 2019 року, що відбувався у Римі, в Посланні до духовенства, монашества і мирян у розділі «Виміри церковного сопричастя помісної УГКЦ».
«Базовий і найважливіший вимір сопричастя члени нашої Церкви переживають у власній парафії. Усі якості живої парафії, як спільноти спільнот, допомагають кожній людині відчути себе любленим членом Божої родини. Тут кожен вірний особисто ідентифікує себе з нашою Церквою. Важливим служителем церковного сопричастя є душпастир, який будує спільноту парафії і якому в цьому допомагають усі вірні. Ми добре знаємо, скільки зусиль потрібно докласти всім членам парафіяльної спільноти, щоб згуртувати громаду, і як легко це зруйнувати», — йдеться у Посланні Синоду Єпископів УГКЦ 2019 року.
І згодом владики додають: «Жодна парафія не може існувати як самодостатня, відокремлена у власній зоні комфорту структура. Парафія є базовою клітиною єпархіальної спільноти, яку будує і особисто очолює місцевий єпископ. В єпархії служителем сопричастя-єдності є правлячий архиєрей, який своєю чергою перебуває у повній єдності з Главою власної помісної Церкви, із Вселенським Архиєреєм та всією колегією католицьких єпископів, котрі виконують своє апостольське служіння у всіх куточках світу. Якщо єпархія роз’єднана і між єпископом та духовенством бракує спілкування, довіри і братерського єднання, то таку єпархію можна вважати глибоко зраненою. Тому перші і найважливіші зусилля архиєрея повинні бути скеровані на згуртування єпархіальної спільноти в усіх вимірах її життя, а саме: на поглиблення духовного життя на зразок сопричастя в любові Осіб Пресвятої Тройці та за прикладом першої християнської спільноти Христових учнів у Єрусалимі; на вироблення одностайного бачення місії єпархії, координування людських, духовних та матеріальних дарів для цієї місії, а відтак втілення її в життя спільними зусиллями духовенства і мирян разом зі своїм пастирем».
Варто зауважити, що коли єпископ бере участь у Синоді, то він представляє не себе чи приватні думки: він є голосом своєї єпархіальної спільноти. А Предтоятель Церкви є знаком і служителем її глобальної єдності, сопричастя та розвитку.
«Патріарший Собор, який ми скликаємо кожних п’ять років, — це ще один важливий всецерковний простір сопричастя всього нашого церковного тіла», — заявили владики.
За їх словами, патріархат УГКЦ будується саме на основі розвитку і неухильного зміцнення внутрішньої єдності Церкви на всіх рівнях.
«Церква, як Таїнственне Тіло Христове, за своєю природою є „таїнством єдності“, до якої покликане все людство. Своїми особливими дарами і нашим спільним служінням ми всі, духовенство, монашество і миряни, покликані сприяти розвиткові та зміцненню сопричастя-єдності Церкви на всіх рівнях: від локального до глобального, від помісного до вселенського», — переконані учасники Синоду Єпископів УГКЦ.
За матеріалами Департаменту інформації УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
