СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиБачити іншу людину та її потреби: владика Володимир Ющак про християнське господарювання матеріальними благами
«Второпність, мудрість, милосердя, вразливість на потреби інших та готовість ділитись тим, що маємо, повинні допомагати нам приймати конкретні рішення як господарювати добрами, які знаходяться в наших руках». На прикладі зустрічі Ісуса Христа із багатим юнаком владика Володимир Ющак, єпарх Вроцлавсько-Кошалінський, ділиться своїми думками щодо правильного ставлення до матеріальних дібр.
Хвилину тому ми чули фрагмент Євангелія від св. Матея. Це знана всім розповідь. До Ісуса Христа приступає молодий чоловік і просить поради щодо духовного життя. Питає, що має робити, щоб осягнути життя вічне. Христос відповідає йому, щоб зберігав Божі заповіді та перечислює їх: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого» (Мт. 19, 18). Коли виявляється, що молодий чоловік зберігає всі ці заповіді, Спаситель дає йому наступну пораду: «Якщо хочеш бути досконалий, — (…) — піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною» (Мт. 19, 21). Однак, молодому чоловікові було важко це прийняти. Євангелист Матей зауважує, що юнак відійшов засмучений. Додає також, що він був дуже багатий.
Євангельська розповідь закінчується Христовим повчанням: «Істинно кажу вам: трудно багатому ввійти в царство небесне. Іще кажу вам: легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в царство Боже» (Мт. 19, 23–24). На запитання апостолів, хто ж тоді може бути спасенний, Христос відповідає: «У людей це неможливо, Богові — все можливо» (Мт. 19, 26).
Чи багата людина може взагалі спастися?
Богослови зазвичай пояснюють цю євангельську розповідь у двох контекстах. Перший контекст стосується матеріального багатства як потенційної загрози для справді християнського життя та до осягнення спасіння. Друге пояснення стосується покликання до монашого життя, як до чогось кращого, ніж звичайне християнське життя.
Метафора, яку навів Христос, що легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж спастися багатому, може викликати запитання: «Чи багата людина може взагалі спастися?» Якщо брати дослівно Христові слова, то можна дійти до висновку, що багатому майже неможливо осягнути спасіння, так, як неможливо пройти верблюдові через вушко в голці. Однак, практика Церкви показує, що вона офіційно виносить на престоли навіть дуже багатих людей. Згадаю тільки про св. Василія Великого, який був багатою людиною. Подібно було теж у випадку Слуги Божого митрополита Андрея. Протягом цілої історії Церкви було багато заможних людей, які вміли ділитись своїм маєтком з потребуючими.
Бачити іншу людину та її потреби
Ми могли це бачити також і в наші часи, коли розпочалась війна в Україні та коли потрібно було допомагати багатьом особам, вимушеним втікати з України, залишаючи свої домівки та доробок цілого життя. Підтримували їх всі: багаті і бідні. Видається, що проблемою у дорозі до спасіння не є саме багатство — гроші, банківські рахунки чи численна нерухомість, — тільки прив’язання до них. Якщо ці матеріальні цінності заслоняють нам світ і іншу людину з її потребами, коли поза багатством ми нездатні побачити нічого та нікого, то справді маємо проблему, яка може стосуватись також вічного життя. Христос хотів перестерегти нас не так перед матеріальними добрами, як радше перед прив’язанням і узалежненням від них. Коли вони починають заслоняти нам цілий світ і іншу людину та стаються ціллю самою в собі, то повинно нам засвітитись червоне остерігаюче світло.
Зняти із себе тягар матеріальних багатств
Вушко в голці, про яке говорить Христос, не мусить теж означати дослівно і виключно вушку в голці до шиття. В Єрусалимі «вушком в голці» було названо також невеликий перехід в мурі біля одної міської брами. Браму закривали на ніч, а нічні подорожні могли самі цим переходом пройти в місто, а навіть пропхати через нього верблюда. Потрібно було, однак, перед тим зняти з нього цілий тягар. Якщо хтось не стягнув з верблюда вантажу, то неможливо було пропхати його через вузьку щілину. Христос хотів сказати своїм слухачам, а також і нам сьогодні, що потрібно зняти з себе та добре використати тягар матеріального обтяження, щоб не був він перешкодою у переході на другий бік.
Покликання до монашого життя
Духівники та проповідники, пов’язані з монашим життям, вказують на ще один можливий аспект розуміння сьогоднішньої євангельської розповіді. Молодий чоловік, який прийшов до Христа, був праведний. У своєму житті зберігав Божі заповіді. Шукав для себе чогось ще кращого. Хотів поглибити своє духовне життя. Євангелист Марко, який також розповідає про цю подію, додає, що почувши від юнака, що він ревно зберігає Божі заповіді «Ісус, поглянувши на нього, вподобав його і сказав йому: „Одного тобі бракує: піди, продай, що маєш, дай бідним, то й будеш мати скарб на небі. Тоді прийди і, взявши хрест, іди за мною“» (Мк. 10, 21). У розумінні вчителів духовного життя мало це бути Христове запрошення юнака, щоб він залишив все, що в’яже його з цим світом та пішов за Ним як Його учень, або сьогодні як монах. На такий жест юнак однак не спромігся з причини прив’язання до багатства та всього, що з цього випливає.
Християнське господарювання благами
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Не позбудемось, мабуть, повністю нашого узалежнення від матеріальних дібр. Мало того, сьогодні важко було б нам жити без них. Без них ми не мали б також нагоди і можливості послужити потребуючим. Тому Христові не йшлося про те, щоб ми всі повністю зреклись всього, що є матеріальним. Матеріальні блага не можуть бути ціллю самою в собі. Вони повинні служити всім людям, а не тільки нам. Второпність, мудрість, милосердя, вразливість на потреби інших та готовість ділитись тим, що маємо, повинні допомагати нам приймати конкретні рішення як господарювати добрами, які знаходяться в наших руках.
Ще другий висновок: коли Христос спрямовує до когось з нас своє окреме запрошення залишити все і піти за ним, — чи то на дорозі монашого, чи священничого життя, — не лякаймось зробити цього рішення, бо напевно не втратимо, тільки здобудемо на цьому шляху та ще зможемо послужити іншим.
† Володимир Ющак,
єпарх Вроцлавсько-Кошалінський
