СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви10 думок патріарха Йосифа Сліпого, які здатні допомогти нам сьогодні
17 лютого минає 132 роки з дня народження Глави УГКЦ Йосифа Сліпого (1892–1984). Його називають «голосом мовчазної Церкви», який говорив до цілого світу про стражденну Україну. Духовна спадщина і настанови патріарха Йосифа не лише актуальні для нас сьогодні, а здатні допомогти змінити наше мислення.
1. Великого бажайте! … Одушевлятися великим, високим і мати перед очима гідну мету — само собою підносить людину.… Людина росте зі своїми задумами і своїми планами. Високі пориви її підносять, а низькі і грішні похоті руйнують. Правда, не кожний вродився генієм і не кожному дав Бог довершувати спасенні діла і повертати умовинами часу, немов коловоротом, але кожному дано бажати «великого», молити Бога про те, помагати посильно у великих духовних будовах, бо з дрібних цегол виростає гігант. Кожний може чинити добре, а в кожному доброму є і велике… Держись вічного життя!
2. Може, нам було б легко любити Україну, якби вона була багатою, самостійною і могутньою, але сьогодні треба й варто любити Україну, щоб вона такою стала.
3. Сьогодні не люди мають гроші, а гроші мають людей.
4. Все могло бути набагато гірше: вас могли ще бити й принижувати. Запам’ятайте, зло довго тривати не може!
5. Наша загальна національна хиба — роз’єднування і розбивання, свари і чвари. Ми радо схиблюємо і коримося чужим, щоби могти суперничати між собою і шкодити рідній справі. Дав би Бог, щоб опам’яталися ми всі від гори до долу і думали про майбутнє добро України і її Церкви, щоб закинули свої амбіції і самсобіпанські бажання, і користі, а Бога й Україну висунули як провідну ідею нашого життя, думок і діл.
6. Внутрішні непорозуміння і дух незгоди — це одна з найголовніших причин нашого упадку… Тому провідною думкою є за всяку ціну втримати єдність
7. Навчіться, що все своє, рідне, треба любити. Любіть свій нарід, за нього постійно моліться, для нього працюйте, вчіться і жийте
8. Коли хто з миром і любов’ю глядить на свою працю, на свої клопоти і труди під кутом вічности, а не матерії, що проминає, то, як каже Христос, зачинає вже тепер своє вічне життя і відчуває його благодатній вплив і полегшу: «Шукайте перш Царства Божого».
9. Два крила, якими підноситься людський дух в безкраї простори, — це віра і наука. Від початку людської історії вели вони людину впродовж віків, як два нерозлучні товариші, удосконалювали її знання, мораль і життєві вимоги. Ціль науки — пізнати правду. Об’явлення не відводить науку від правди, але відкриває нове. Певність надприродних правд є більша, ніж природних, бо їх відкриває непомильний Бог, а не помильний чоловік. І тому наука й віра не тільки не можуть собі суперечити, але, навпаки, мирна співпраця і взаємна поміч виходить їм на обопільну користь.
10. Христос вчить нас своєю притчею (про милосердного самарянина) практичної любови до ближнього і милосердя. Вчить також, як маємо наслідувати нашого небесного Отця: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт. 5.48), а Він «велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих, і посилає дощ на праведних і неправедних» (Мт. 5,45). Закінчив свою притчу Христос словами: «Іди і ти роби так само». У цей спосіб почалися в Церкві діла милосердя і любови для тих, хто в потребі, — скривджених, осиротілих, поневолених, переслідуваних.
За матеріалами пресслужби Львівської архиєпархії УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
