Мельбурнська єпархія святих апостолів Петра і Павла

Мельбурнська єпархія свв. апп. Петра і Павла (лат. Eparchia Sanctorum Petri et Pauli Melburnensis Ucranorum, порт. Ukrainian Catholic Eparchy of Saints Peter and Paul of Melbourne) — єпархія Української Греко-Католицької Церкви з осідком у м. Мельбурн (Австралія). Єпархія була заснована 24 червня 1982 року. Територія єпархії охоплює всю Австралію, Нову Зеландію і Океанію. Таким чином, загальна площа Мельбурнської єпархії складає 8 919 530 км2, а чисельність населення — близько 41 000 000 осіб. Беручи до уваги географічне розташування, територія Мельбурнської єпархії розташована на материку Австралія та островах Океанії, а отже із усіх сторін омивається водами Тихого та Індійського океанів, Коралового та Тасманського морів.

Парафії

а) Австралія

  • Мельбурн (штат Вікторія) — катедральний храм;
  • Водонга (штат Вікторія);
  • Ардір (штат Вікторія);
  • Джилонг (штат Вікторія);
  • Нобл-Парк (штат Вікторія);
  • Ньюборо (штат Вікторія);
  • Лідкомб (штат Новий Південний Уельс);
  • Вуллонгонг (штат Новий Південний Уельс);
  • Ньюкасл (штат Новий Південний Уельс);
  • Квінбеян (штат Новий Південний Уельс);
  • Сідней (штат Новий Південний Уельс);
  • Канберра (Австралійська столична територія);
  • Вейвілль (штат Південна Австралія);
  • Вудвілль (штат Південна Австралія);
  • Брисбен (штат Квінсленд);
  • Голд-коаст (штат Квінсленд);
  • Саншайн-коаст (штат Квінсленд);
  • Перт (штат Західна Австралія);
  • Нортгем (штат Західна Австралія);
  • Гобарт (штат Тасманія);
  • Лонсестон (штат Тасманія).

б) Океанія

  • Окленд (Нова Зеландія);
  • Крайстчерч (Нова Зеландія);
  • Веллінгтон (Нова Зеландія).

Духовенство

Згідно із статистичними даними за 2014 рік, Мельбурнська єпархія святих апостолів Петра і Павла налічує 33 100 вірних, які об’єднані навколо 10 парафіяльних осередків. Загалом душпастирське служіння для цих вірних здійснюють 24 священики, серед яких 23 єпархіальних та один ієромонах, 3 диякони. Окрім цього, в єпархії присутні богопосвячені особи: один монах та 12 сестер-монахинь.

Правлячий Архиєрей

Правлячим Архиєреєм Мельбурнської єпархії святих апостолів Петра і Павла від 16 грудня 1992 року є Преосвященний владика Петро Стасюк.

Катедральний храм

Катедральним храмом Мельбурнської єпархії є собор Святих Апостолів Петра і Павла у м. Мельбурн (Австралія).

Соціальна діяльність

Єпархія не є географічною, але демографічною: це значить, що вона поширює свою юрисдикцію там, де знаходяться українці греко-католики в Австралії, Новій Зеландії та по всій Океанії. До єпархії належать 21 церква, а також багато шкіл, будинків престарілих та інших установ в Австралії та Новій Зеландії. Окрім цього, в Мельбурнській єпархії існують дві українські школи в м. Мельбурн та м. Сідней.

Відпустові місця та чудотворні ікони

25 вересня 2014 року впродовж свого пастирського візиту в Австралію та Нову Зеландію Блаженніший Святослав Шевчук, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, проголосив храм Святого Володимира Великого у м. Канберра (Австралія) паломницьким місцем для українців греко-католиків, що живуть в Австралії. Окрім цього, Блаженніший Святослав передав до храму Святого князя Володимира мощі священномученика Володимира Прийми, у 2013 році в Страдчі було проголошено покровителем мирян УГКЦ.

З історії єпархії

Єпархія розпочала свою історію 10 травня 1958 року як Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Австралії, Новій Зеландії та Океанії. Першим Апостольським екзархом став Преосвященний владика Іван Прашко.

Екзархат був піднесений 24 червня 1982 року до рівня єпархії з осідком у м. Мельбурн (Австралія) та єпархом Мельбурнським Преосвященним владикою Іваном Прашком. Оскільки в Мельбурні на той час вже існувало архиєпископство Римо-Католицької Церкви, і канонічно не прийнято існування двох єпископів з ідентичною назвою, тодішній екзархат отримав назву «Мельбурнська єпархія святих апостолів Петра і Павла». Владика Іван Прашко здійснював своє архиєрейське служіння до 16 грудня 1992 року, подавши зречення із уряду, досягнувши віку емеритури. Його наступником у цей же день став Преосвященний владика Петро Стасюк, який і здійснює це служіння до сьогодні.

Варто також пригадати, що у 1986 році із пастирським візитом в Австралії перебував Блаженніший Мирослав-Іван Любачівський, тодішній Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви.

а) Єпископ Іван Прашко

Духовним батьком для тисяч розкиданих Другою світовою війною українців Австралії та Нової Зеландії став владика Іван Прашко — уродженець галицького містечка Збараж. Тож австралійська греко-католицька громада із вдячністю згадує свого єпископа, але його постать залишається майже незнаною широкому загалу в Україні. А те, що єрарх УГКЦ — ще й двоюрідний брат славнозвісного Клима Савура, може стати відкриттям для багатьох наших сучасників.

Дитинство і юність

Майбутній владика народився 1 травня 1914 року, тобто за три місяці до початку Першої світової війни. Він був сином-одинаком у простих міщан Василя і Марії Прашків, чия хата стояла на сучасній вул. Незалежності. У наші дні те обійстя уже не існує. Стріха була солом’яною і під нею вміщувалася ще й сім’я Клячківських — Маріїна сестра Текля та її син Дмитро — провідний керівник ОУН та один з організаторів УПА. Чоловік Теклі Семен загинув у 1918 році як вояк УГА. Дмитро ж був на 3,5 роки старшим за Івана.

Початкову освіту здобував він у Збаражі у польській гімназії. «Там на 500 учнів було лишень 42 українці. Отож з раннього віку відчув силу національної дискримінації, глибину принижень, які доводилося зносити українцям на рідній землі,» — пише парох призбаразького села Вищі Луб’янки о. Михайло Бедрій у книжечці «Єпископ Іван Прашко і Збаражчина».

У тому ж навчальному закладі юнак мав нагоду приєднатися до Марійського товариства — спільноти, у якій гімназисти мали нагоду, попри духовні науки, поповнити «білі плями» з історії України, рідної мови, розвинути патріотизм та добре усвідомити свою українськість. Спілкою опікувався греко-католицький катехит о. Йосиф Кодельський. Як у розмовах з цим духівником, так і під час прощ до Зарваниці Іван Прашко ріс духовно. Але у той же час він встигав грати у футбол за команду Збаража проти команд сусідніх сіл і навіть їздити велосипедом до Львова (за 150 км). Батьки, як виглядає, розвитку сина всіляко сприяли. А мандрівки юнака зі Збаража у столицю Галичини переросли у те, що вже у 1934-му він став студентом філософського факультету Львівської богословської академії, де слухав лекції отця-ректора і майбутнього багатолітнього в’язня радянських таборів та патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого. Вочевидь, уже тоді студенту імпонували погляди викладача, що знайшло своє вираження у їхній співпраці в післявоєнні часи.

Через Рим — в Австралію

Після навчання в академії у 1937 році наш земляк за настановою митрополита Андрея Шептицького поїхав навчатися в Папський університет «Урбаніана» у Римі. Уже там 2 квітня 1939-го він отримав священичі свячення від владики Діонізія Наряді. Одначе почалася війна… Радянський режим намагався знищити всіх, хто був проти «червоного визволення». 12 лютого 1945 року неподалік Рівного у засідці загинув Клим Савур. Його ж двоюрідний брат-священик, відбувши чотирирічне навчання у Папському Східному інституті, в 1944-му захистив дисертацію «Руська Католицька Церква в час опорожненого престолу 1655–1665 рр.» та отримав ступінь доктора філософії.

Та Іван Прашко мав ще й інші заняття. Зокрема, у 1944–1950 рр. він працював у Допомоговому Комітеті в Італії, відвідував полонених вояків дивізії «Галичина» у таборі в Ріміні, українців у таборах для вояків армії генерала Андерса. Багатьом із них він допоміг освоїтися у повоєнному світі. Це були переважно молоді люди 25–35 років.

1950 року о. Іван Прашко зголосився до праці до Австралії, де протягом восьми років виконував душпастирські обов’язки серед українських вірних в Мельбурні, Вікторії й Тасманії. За ці роки заснував багато церковних громад, причинився до будови церков, організував українські суботні школи та цілий ряд церковно-громадських товариств, — розповідає про нього проф. Володимир Жила.

У пошуках земляків у найвіддаленіших куточках Землі, він користувався трансконтинентальними кораблями, пароплавами, звичайними та спортивними літаками, потягами, кіньми та автомобілями. «Знайшовши українські сім’ї, будував українські храми, бібліотеки, музеї та кооперативи», — згадують про нього в Австралії.

19 жовтня 1958 року о. Іван Прашко отримав єпископські свячення від митрополита Максима Германюка, архиєпископа Івана Бучка та єпископа Ісидора Борецького. Новий владика одразу очолив створений Папою Пієм ХІІ Апостольський екзархат для українців в Австралії, Новій Зеландії та Океанії. Після визволення владики Йосифа Сліпого з радянських таборів владика Іван всіляко підтримував главу Церкви у прагненнях згуртувати її. Також єпископ брав участь у чотирьох сесіях ІІ Ватиканського собору.

В Україну приїжджав, як тільки міг

Владика сповідував переконання, що духовне життя — це гармонійне поєднання любові до Бога і до свого народу, рідної Вітчизни. Він віддавав перевагу вірі дієвій, активній, яка веде до спасіння душі і визволення народу з ярма неволі,» — зазначає о. Михайло Бедрій.

Так, він у 1967, 1973, 1979, 1984, 1988, 1991 і в 1992 роках відвідував Україну, усіляко підтримував земляків в СРСР — тюрмі народів. Відомо, що владика Прашко під час цих поїздок душпастирював на рідних теренах.

«Він мав змогу знову побродити милими вуличками, відвідати дорогі серцю батьківські могили на місцевому кладовищі… — пише знову о. Бедрій про приїзд у 1967-му. — Батько відійшов у засвіти ще у 1938 році, а мати не дожила до приїзду сина лише два роки».

Ті батьківські могили розташовані на міському кладовищі у Збаражі.

Під час відвідин уже незалежної України владика І. Прашко збирав матеріали до історії життя і загибелі Дмитра Клячківського, виступав з ініціативою встановлення пам’ятника йому у рідному місті. Але поганий стан здоров’я завадив єпископу приїхати на відкриття цього монумента 9 липня 1995-го.

Єрарх помер 28 січня 2001 року і похований у крипті катедри святих апостолів Петра і Павла у Мельбурні. Про його життя і діяльність розповідають не тільки статті, а й експонати у згаданому вище музеї у Мельбурні, а також у музеї, що діє у Збаразькому замку. Серед речей — ризи, книги і навіть обрус, який Марія Прашко вишила для сина, але не встигла передати.

Владика І. Прашко написав приблизно 40 послань. Із 1973 року Іван Прашко був членом Римського Релігійного Товариства католиків «Свята Софія». Окрім душпастирської праці, він займався науковою роботою: був дійсним членом НТШ та Українського Історичного Товариства. Діяльність єрарха — свідчення того, як можна працювати для рідної землі навіть у, здавалось би, «чорні моменти історії». Водночас це — докір усім, хто працювати не бажає, хто виправдовує себе поганими умовами, малими ресурсами чи ще чимось.

(за матеріалами Володимира Мороза, «Австралійський владика із Збаража: нариси із життєпису», РІСУ)

Символіка та значення герба єпархії

Мельбурнська єпархія святих апостолів Петра і Павла використовує єпископський герб свого єпарха Преосвященного владики Петра Стасюка.

Герб Мельбурнської єпархії святих апостолів Петра і ПавлаГерб Мельбурнської єпархії святих апостолів Петра і Павла Щит поділений на п’ять частин: напіврозтятий, із вістрям унизу, та перетятий. У верхньому правому блакитному полі — золотий Тризуб святого Володимира. У верхньому лівому жовтому полі — два золоті ключі. Внизу у правому зеленому полі — шість жовтих зірок. У блакитному вістрі — велика біла літера «М». У лівому темно-синьому полі — жовтий хрест із схрещеними губкою та списом, вище — Всевидяче око. Білим на темно-синій стрічці девіз — «ХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ». Щит увінчаний золотою візантійською митрою, обабіч нього — золоті процесійний жезл і хрест.

Тризуб святого Володимира свідчить про те, що владика Петро працював більшу частину свого життя в Колегії святого Володимира. Ключі символізують владу святого Петра — покровителя владики. Катедра і єпархія в Мельбурні (Австралія) також під покровом верховних апостолів Петра і Павла. Тризуб і ключі на синьо-жовтому тлі зображають український прапор. Шість зірок Південного Хреста — це сузір’я на небі над Австралією та Новою Зеландією. Південний Хрест є на прапорах Австралії та Нової Зеландії. Зелений і золотий — це національні кольори Австралії. Маюскула «М» символізує Марію — Матір Божу. Ця літера на блакитному тлі представляє традиційні кольори Пречистої Діви Марії. Хрест, губка і спис — елементи герба отців-редемптористів, до яких належить єпископ Петро. Гасло взяте з молитви «Отче наш», якої нас навчив Господь. (Устим Хаварівський, Герби владик Української Греко-Католицької Церкви: 2013 рік (Україна та діаспора).

З історії катедрального храму

Резиденцію австралійських владик для українців греко-католиків розташували при величному соборі святих Петра і Павла в Мельбурні.

У 1969 році єпископ Іван Прашко звернувся до відомого художника Святослава Гординського, який славився своїми іконами, виконаними у традиційно візантійському стилі, але з українською душею, згадує наступник владики Івана єпископ Петро Стасюк. У 1986 році владика Іван запросив Бориса Макаренка і його нью-йоркську школу закінчити іконопис середини собору. Їм в цьому допомагали численні художники.

Тож єпископ Іван Прашко зумів згуртувати цілу плеяду митців для оздоблення головного греко-католицького храму нашої діаспори в Австралії. А при соборі заснували музей, кустосом — доглядачем фондів — якого став о. Зенон Хоркавий, який також брав участь у розмальовуванні собору.

Катедральний храм Святих апостолів Петра і Павла у м. Мельбурн (Австралія)Катедральний храм Святих апостолів Петра і Павла у м. Мельбурн (Австралія) Окрема сторінка діяльності єрарха Івана Прашка — запрошення на «зелений континент» сестер-василіянок.

«Після поселення українських біженців в Австралії та встановлення Апостольського екзархату в 1960-х роках минулого століття, розпочався пошук Сестер готових жертвуватися на апостольську працю на тому континенті. Владика Іван Прашко звернувся до Генеральної Управи Сестер Василіянок в Римі та до Блаженнішого Йосифа Кардинала Сліпого з проханням вислати Сестер до Австралії. На їх вимогу в 1966 році, Архимандриня Мати Клавдія Феддіш, вислала листа до Протоігумені в Беріссо (Аргентина) з проханням послати добровольців до Австралії. 8 липня 1966 року всі Сестри зі сльозами на очах попрощалися з матір’ю Марією Афінець, сестрами Анизією Шевчук, Константиною Цапай і Лукією Ангелюк, коли вони покидали їм рідні береги Аргентини,» — йдеться на сайті сестер ЧСВВ в Австралії.

До пункту призначення черниці добиралися через Рим, де зустрілися з Патріархом Сліпим. 28 березня 1967 року вони уже були у м. Сідней, де розпочали свій апостолят. У 1970 році сестри-василіянки заснували монастир в м. Мельбурн, а в 1977 році — в м. Аделаїда. Тепер їхні обителі є у Норт Мельбурні, Вейвілі та Лідкомбі.

У 1982 році австралійський екзархат піднесли до рівня єпархії, кількість вірних у якій вже у наші дні нараховує приблизно 32 тисячі 500 осіб. Працьовитість і заслуги єрарха Івана Прашка визнала й світська влада — 1 січня 1982 року його нагородили орденом Британської імперії. І навіть після свого відходу на спокій, що сталося 20 січня 1993 року, Іван Прашко активно дбав про розвиток цієї спільноти уже як єпископ-емерит.

Контактна інформація

Сайт: catholicukes.org.au/

Адреса: 35 Canning St, North Melbourne VIC 3051, Australia

Телефон: +61 (3) 9320-25-66

Локація

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae