Лондонська єпархія Пресвятої Родини для українців візантійського обряду

Лондонська єпархія Пресвятої Родини (англ. Eparchy of Holy Family of London) — єпархія Української Греко-Католицької Церкви, що опікується українцями греко-католиками у Великій Британії, а тому простягається на Англію, Шотландію та Уельс. Загальна площа єпархії складає 242 495 км2, а чисельність населення — близько 65 648 100 осіб. Оскільки Лондонська єпархія Пресвятої Родини знаходиться на Британських островах, то навколо омивається водами Атлантичного океану, Північного моря, Англійського каналу (протока Ла-Манш) та Ірландського моря.

Парафії

Через невелику кількість парафій єпархія Пресвятої Родини із осідком у м. Лондон не має поділу на протопресвітерства, а тому можна перелічити вже утворені парафіяльні громади:

  • Болтон;
  • Бредфорд;
  • Кардіфф;
  • Ковентрі;
  • Дербі;
  • Единбург;
  • Глостер;
  • Лестер;
  • Лондон;
  • Манчестер;
  • Ноттінгем;
  • Олдем;
  • Петербург;
  • Рочдейл;
  • Вулвергемптон;
  • Білоруська місія;
  • Угорська місія.

Духовенство

Згідно із статистичними даними за 2010 рік, на території Лондонської єпархії налічується близько 10 тисяч вірних, для яких здійснюють своє душпастирське служіння 18 священиків, з яких 12 єпархіальних священиків та 5 ієромонахів та один диякон. Загалом, це служіння зосереджене навколо 12 парафій. Окрім цього, в єпархії трудяться богопосвячені особи: 5 ченців та одна черниця.

Правлячий Архиєрей

З 1 вересня 2019 року Апостольським адміністратором Єпархії Пресвятої Родини із осідком у Лондоні (Великобританія) є отець Микола Матвіївський.

Катедральний храм

Катедральний храмом єпархії Пресвятої Родини є собор Втечі до Єгипту у м. Лондон (Великобританія).

З історії єпархії

Перша значна група українських іммігрантів у Великій Британії, які поселилися в Манчестері між 1890-ми роками і Першою світовою війною, складалася переважно з греко-католиків. Спочатку вони відвідували римо-католицьку церкву св. Чада, а відтак долучилися до парафії св. Казимира, створеної в 1904 році передусім для польських і литовських іммігрантів в Манчестері. Після того, як цю парафію було закрито в 1931 році, церква св. Чада знову стала головним релігійним осередком для манчестерських українців. З 1932 року декілька разів на рік до них приїжджав греко-католицький священик із Бельгії о. Людвик Боський, щоб відправляти богослужіння у греко-католицькому обряді. Після його смерті в 1938 році приїжджав священик з Франції о. Яків Перрідон (у 1938–39 рр. і 1944–47 рр.). Між Першою і Другою світовими війнами Велику Британію відвідали декілька провідних осіб УГКЦ: галицький митрополит Андрей Шептицький у 1921 році, єпископ Миколай Чарнецький, Апостольський візитатор для греко-католиків в Польщі поза межами Галицької митрополії у 1932 та 1937 роках, о. Йосиф Сліпий, тодішній ректор Греко-католицької богословської академії у Львові і майбутній голова УГКЦ у 1935 році.

Під час і відразу після Другої світової війни (жовтень 1944 року — вересень 1945 року, листопад 1945 року — січень 1946 року) о. Михайло Горошко з Канади служив військовим капеланом для українців греко-католиків в канадських збройних силах, дислокованих у Сполученому Королівстві. Служили також капелани для українців греко-католиків в Польських збройних силах під британським командуванням: о. Антін Годис в Першому Польському корпусі, розміщеному в Сполученому Королівстві, та о. Степан Колянківський у Другому Польському корпусі, який був переміщений у Сполучене Королівство у 1946 році.

Процес організації Української Католицької Церкви (УКЦ) у Великій Британії (УКЦ-ВБ) розпочався під час масового приїзду українців в країну в післявоєнних роках. У листопаді 1946 року єпископ Іван Бучко, який проживав у Римі, був призначений Апостольським візитатором з персональною юрисдикцією над українцями греко-католиками у цілій Західній Європі. Церкву у Великій Британії спочатку було включено до юрисдикції його генерального вікарія (синкела) на Францію о. Перрідона. У лютому 1947 року франко-канадський священик УГКЦ о. Йосафат Жан був назначений парохом Лондона, а відтак деканом Української Греко-Католицької Місії у Великій Британії. У березні 1949 року єпископ Іван Бучко встановив окремий генеральний вікаріат на Англію і Шотландію, і першим генеральним вікарієм УКЦ-ВБ призначив о. (пізніше єпископа) Володимира Маланчука. У січні 1951 року наступником останнього став о. Олександер Малиновський. У грудні 1947 року римо-католицька ієрархія Англії та Уельсу створила комітет опіки над католицькими Європейськими добровільними робітниками різних національностей, які в той час прибували у Сполученому Королівстві. Комітет надавав допомогу УКЦ-ВБ у таких питаннях, як спровадження українських священиків до країни, відвідування священиками таборів і гуртожитків, де перебували українці, користування римо-католицькими церквами для українських богослужінь тощо.

10 червня 1957 року Папа Римський Пій XII видав буллу Quia Christus, якою заснував апостольський екзархат Англії і Уельсу для вірних Української Греко-Католицької Церкви. Першим екзархом був призначений римо-католицький архиєпископ Вестмінстерський (з 1958 року — кардинал) Вільям Ґодфрі, а щоденною адміністрацією церкви займався його генеральний вікарій: спочатку о. Олександер Малиновський, а після смерті останнього в листопаді 1957 року — о. Павло Малюґа з Канади. У серпні 1961 року перший український греко-католицький єпископ у Великій Британії Августин Горняк був призначений єпископом-помічником екзарха (уведений на престол у грудні), а в квітні 1963 року, після смерті кардинала Ґодфрі, його призначено екзархом (уведений на престол у червні).

5 березня 1967 року юрисдикція екзархату поширилася на Шотландію. 12 травня 1968 року Конгрегація Східних Церков випустила декрет Apostolica Constitutione, який поширив юрисдикцію апостольського екзархату Великобританії на всю територію Великобританії. Внаслідок конфлікту, який виник в екзархаті в 1975 році (навколо справи патріархату), у вересні 1987 року єпископ Августин Горняк подав у відставку, і єпископ Михайло Гринчишин, Апостольський екзарх УКЦ у Франції, був призначений Адміністратором британського екзархату. У червні 1989 року новим екзархом на Велику Британію призначено єпископа Михайла Кучмяка. Він залишився на посаді до виходу на пенсію в квітні 2002 року і його наступником назначено єпископа Павла Хомницького. У січні 2006 року Преосвященний Павло Хомницький став єпархом Стемфордським (США), внаслідок чого посада екзарха у Великій Британії стала вакантною, й Адміністратором екзархату назначено о. Богдана Лисиканича. Таким чином, 2 червня 2009 року єпископ Гліб Лончина став Адміністратором екзархату, а з 14 червня 2011 року його призначено екзархом.

18 січня 2013 року Папа Римський Бенедикт XVI звів апостольський екзархат УГКЦ у Великобританії в ранг єпархії під назвою Лондонська єпархія Святого Сімейства для українців візантійського обряду. Першим Правлячим єпископом єпархії став Гліб Лончина.

У грудні 2014 року, після смерті Апостольського візитатора для білорусів греко-католиків поза Білоруссю, до лондонської єпархії УКЦ приєднано Білоруську Греко-Католицьку Місію у Великій Британії. У травні 2015 року відбувся перший єпархіальний собор за участю єпарха, священиків і представників вірних парафій єпархії.

У 1947 році було встановлено розподіл території Великої Британії на шість душпастирських округів, до кожного з яких призначено одного священика або більше. У деяких таборах, в яких перебували великі кількості українців, бараки були перетворені на каплиці для богослужбових цілей. Одна така каплиця, створена в таборі Голлмюр біля м. Локербі (Шотландія), донині використовується місцевими українцями. У 1948 році УКЦ-ВБ набула свою першу власну церкву — в м. Лондоні. З кінця 1940-х років, коли почалися ліквідація таборів і гуртожитків та розвиток українських громад у містах по цілій Великій Британії, відбулася відповідна територіальна реорганізація УКЦ-ВБ. У містах, де постали більші українські громади, поступово було закуплено церкви (ними звичайно були невикористовувані будівлі різних християнських віровизнань) та житлові приміщення для священиків. Із цих центрів кожний священик обслуговував свою місцеву громаду та одну або більше громад у навколишніх містах, і такий порядок існує донині. У містах, де немає власної церкви, богослужіння переважно відбуваються у місцевих римо-католицьких церквах. Разом УКЦ-ВБ набула власні церкви у 17 містах (деякі згодом були продані): Бедфорд, Болтон, Брадфорд, Вулвергамптон, Галіфакс, Ґлостер, Дарбі, Единбург, Ковентрі, Лестер, Лондон, Манчестер, Ноттінґгам, Олдгам, Пітерборо, Рочдейл, Сканторп. У 1967 році в центральному Лондоні — за фінансової підтримки українців з цілої країни — закуплено церкву, яка стала катедральним собором Української Католицької Церкви (офіційне відкриття відбулося 29 червня 1968 року). Єдинy спеціально збудовану — у візантійському стилі — українську греко-католицьку церкву в країні споруджено у Вулвергамптоні (посвячено у 1988 році), хоч інтер’єри інших церков, де можливо, були пристосовані до вимог візантійського обряду. У 1970-х роках богослужіння відправлялися у близько 70 містах, переважно щотижня у парафіях із власними церквами, та раз чи двічі в місяць або рідше в інших місцевостях. У 2017 році богослужіння відправлялися в понад 30 містах.

За весь період від Другої світової війни близько ста священиків служили при УКЦ-ВБ (не враховуючи принагідних відвідин священиків з України та інших країн), а кількість тих, які служили в будь-якому році, коливалася переважно в межах із 10 до 17. У 1946–1948 роках щонайменше 16 священиків прибули до країни з європейського континенту: у 1946 році, крім о. Колянківського, ще два священики прибули з Другим польським корпусом з Італії (оо. Іван Думич, Володимир Пашковський); у 1947 році, крім прибулого з Франції о. Жана, чотири військові капелани прибули з колишніми вояками дивізії «Галичина» з Італії (оо. Олександер Бабій, Емануїл Кордуба, Олександер Маркевич, Михайло Ратушинський), і до цієї групи долучилися два невійськові священики з Риму (оо. Володимир Дзьоба, Петро Дячишин); у 1948 році шість священиків прибули з таборів для переміщених осіб в Німеччині та Австрії (оо. Юстин Гірняк, Микола Габак, Ярема Гаврилюк, Дам’ян Лопатинський, Василь Паславський, Ізидор Патрило). Всі ці священики були висвячені ще до, або під час, Другої Світової війни, переважно в Західній Україні. Дехто з них служив у Великій Британії впродовж багатьох років, інші емігрували за океан після відносно короткого перебування в країні. Із 1949 року священики далі час від часу приїжджади з різних країн і служили у Великій Британії, одні коротше, другі довше. Більшість тих, які прибули у 1950-х роках, народилися в Україні, а богословську освіту закінчили після війни, в Римі або в греко-католицькій семінарії у Кулемборзі (Нідерланди). У 1960-х — 1980-х роках більшість прибула з дальших країн, головно Північної або Південної Америки, в які вони емігрували після війни або в яких народилися. З 1970-х років принайменше 13 синів післявоєнних українських поселенців у Великій Британії стали священиками УКЦ, переважно закінчивши підготовку в Римі, і служили або далі служать у парафіях у Британії. З 1990-х років більшість нових священиків прибуває з України. У середині 2017 року до єпархії належало 18 священиків (у тому числі один емерит) та один диякон.

Впродовж історії УКЦ-ВБ найдовше (15 років або більше) служили в ній наступні священики: оо. Олександер Бабій, Іван Білик, Степан Вівчарук, Ярема Гаврилюк, Іван Гасяк, Володимир Дзьоба, Микола Корчаґін, Іріней Крайчий, Августин Кузьма, Євген Кушко, Йосафат Лещишин, Богдан Лисиканич, Олександер Маркевич, Микола Матичак, Антін Михальський, Іван Музичка, Степан Орач, Василь Паславський, Любомир Підлуський, Михайло Ратушинський, Ярослав Рій, Степан Солтис, Теодор Тисак, Андрій Хома, Володимир Хома.

Від часу Другої світової війни кількість українців греко-католиків у Великій Британії зазнала значних змін. З усіх українців (34 000–36 000), які прибули до Сполученого Королівства під час і відразу після війни, більшість становили вихідці з тих частин Західної України, де найбільш поширеною була УГКЦ, і кількість греко-католиків серед цих іммігрантів досягла ймовірно 25 000. У 1949 році канцелярія генерального вікаріату розпочала реєстрацію індивідуальних членів Церкви, і на кінець 1950 року кількість зареєстрованих становила понад 18 000. У наступних десятиліттях кількість греко-католиків змінювалася внаслідок декількох чинників, зокрема еміграції багатьох українців із Сполученого Королівства до інших країн в 1950-х роках, з одного боку, та приїзду сюди близько 1 500 українок (переважно греко-католицького віровизнання) з Польщі та Югославії у 1950-х, 1960-х і 1970-х роках, з іншого. Починаючи з кінця 1980-х років кількість греко-католиків значно збільшилася за рахунок нової хвилі імміграції з України. У перших десятиліттях після війни кількість вірних, які регулярно брали участь у богослужіннях, була досить висока. Відтак вона почала зменшуватися, в основному через смертність серед покоління післявоєнних поселенців, та нижчий рівень участі у богослужіннях серед їхніх нащадків. Головний виняток у цьому становить Лондон, де участь у богослужіннях значно збільшилася з 1990-х років, внаслідок приїзду нових іммігрантів з України (багато з тих, які живуть поза Лондоном, поселилися в місцевостях де нема усталених українських громад). У 2017 році загальна кількість учасників богослужінь в цілій єпархії у звичайну неділю становила близько 3 000 (у тому числі бл. 1 800 у Лондоні), а в дні великих свят досягала близько 13 000 вірних.

Протягом довгих років у Великій Британії перебувають монахині українського греко-католицького Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, які прибули з різних країн. Перша група поселилася в Брадфорді у 1957 році, а з 1963 року інші перебувають у Лондоні. У середині 2017 року у Брадфорді перебувала одна монахиня, а в Лондоні — дві.

УКЦ-ВБ активна в освітньо-виховній діяльності українців у Сполученому Королівстві. У 1951–56 роках при парафії в Болтоні існувала недільна школа для навчання дітей релігії, української мови та історії України (відтак її долучено до школи українознавства місцевого відділу Союзу Українців у Великій Британії). З 1958 року до 1990-х років подібну церковну школу провадили Сестри Служебниці в Брадфорді. У містах, де існували суботні школи українознаства, священики і сестри у різних періодах навчали в них релігії. В останніх роках навчання релігії відбувається головно при церквах.

УКЦ-ВБ також була активна у видавничій сфері. У 1948–1975 роках виходив її журнал «Наша Церква», а в 1977–1987 роках — бюлетень «Церковні Вісті». У 2007–2008 роках появилися чотири числа відновленого журналу «Наша Церква».

З історії катедрального храму

Початок церкви King’s Weigh House Chapel (оригінальне ім’я собору) можна побачити у Вільній каплиці (тобто вільній від єпископської юрисдикції), заснованій королевою Матільдою в 1148 році, поблизу Лондонського Тауера. Після прийняття Закону про Одностайність в 1662 році більша частина громади відійшла від встановленої Церкви і стала незалежною громадою. Незабаром після цього вони почали зустрічатися в старовинній будівлі в Корнхілі, у якій товари іноземців при в’їзді в Лондон були обов’язково зважені на Королівських Терезах «для більшої безпеки громадян». Звідси і назва місця, King’s Weigh House. Назва збереглася, коли люди створили свою власну каплицю на місці сучасної пам’ятної станції. Після більш ніж двох століть, що займають різні місця в місті, церква переселяється на Вест-Енд і об’єднується з подібною громадою на вулиці Роберт-стріт (пізніше перейменована у Вейг Хаус-стріт), з Оксфорд-стріт, де й була побудована нинішня церква у 1889–1891 роках.

Архітектор Музею природної історії, Альфред Уотерхаус, спроектував цю церкву. Шедевр компактного планування з овальним небом і галереєю, катедральний собор вміщає 900 осіб. Класичний дизайн круглих класичних італійських стилів, що використовує тверду цегла та фанерну теракоту, типовий для Уотерхауса, і це також видно в його більш відомому творінні — Музеї природної історії. Куполоподібна стеля, жертва Другої Світової війни, була відновлена. Сер Джон Бернет, також архітектор багатьох будинків Лондона, виготовив теракотові рамки на схід, з фігурами Чотирьох звірів Апокаліпсису. Він також спроектував піднесений орган, який більше не існує. Аннінг Белл розробив східне скляне вікно; реріос (екран у задній частині альтера) був спроектований А. Е. Хендерсоном у 1927 році і вирізаний Алланом Уоном. З оригінальних деталей Уотерхауса особливу увагу слід приділити обробленим тисненим колонам, вигнутій дерев’яній передній галереї та візерункам вікон у стилі модерн. На амбулаторії біля північно-східного входу розташовується кам’яна різьба Святої Родини, яку врятували із церкви Сафрон-Хілл, оригінального місця поклоніння української католицької громади.

Катедральний храм Втечі до Єгипту в м. Лондон (Великобританія)Катедральний храм Втечі до Єгипту в м. Лондон (Великобританія) Динамічний проповідник, чиє ім’я завжди буде пов’язане з King’s Weigh House, всесвітліший доктор М. Орчард, керував ним з 1913 по 1932 рік. Він розвинув у складі конгрегаційної структури те, що стало відомо на початку 20-х років як вільне католицтво, і за деякими джерелами, сам примирився з католицькою вірою, перш ніж помер. У 1940 році будинок зазнав серйозної шкоди від скинутої бомби, внаслідок чого будівля ревіталізувалася у центр пожежогасіння та центр відпочинку. Лише до 1953 року King’s Weigh House був повністю відновлений, до цього часу збори були майже повністю заборонені.

Після кількох років служби як протестантська каплиця для членів військово-морського флоту США, розташованого в Лондоні, ця історична церква була закрита, і її майбутнє здавалося дуже непевним. Пил зібрався на сходах, а King’s Weigh House виглядав занедбаним та небажаним.

Однак, у червні 1968 року будівля ввійшла в абсолютно нову фазу існування: українські католики у цій країні на чолі із новопризначеним єпископом Августином Горняком, ЧСВВ, отримали її для свого катедрального собору Святого Сімейства у вигнанні в Єгипет. Необхідні внутрішні зміни були зроблені, щоб пристосувати його до візантійського обряду, але структура King’s Weigh House залишилася попередньою, її стіни з червоної цеглини гаряче світяться, можливо, ностальгійно, на сонці.

Таким чином, підсумовуючи усе вище сказане, варто виділити наступне: катедральний храм Пресвятої Родини в Лондоні знаходиться на місці протестантської церкви «King’s Weigh House Chapel», побудованої у 1889–1891 роках і відновленої в 1953 році. У 1968 році будівля стала власністю Української Католицької Церкви у Великобританії і почала служити катедральним собором Пресвятої Родини. Храм пристосований до візантійської традиції, встановлено іконостас.

Контактна інформація

Сайт: www.ucc-gb.com/

Адреса: Chancery Office, 21–22 Binney Street, London W1 K 5 BQ, Great Britain

Телефон: +44 (0) 20-7629-10-73
Факс: +44 (0) 20-7355-33-14

Ел. пошта: eparchy@ukrainianchurch.org.uk

Локація

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae