СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЗворушлива зустріч Папи з Лідією Максимович, свідком жахіть Аушвіцу
В розмові з журналістом Vatican News жінка звернулася із закликом до молодих поколінь не допустити повторення цієї жорстокості.
«Зі Святішим Отцем ми порозумілися поглядами, ми не мусіли нічого казати, слова були непотрібні», — так в інтерв’ю для Vatican News Лідія Максимович, що пережила нацистський концтабір та експерименти «Ангела смерті», як називали сумнозвісного Йозефа Менгеле, описала свою зворушливу зустріч з Папою Франциском, що відбулася наприкінці загальної аудієнції у Ватикані в середу, 26 травня 2021 року.
Коли пані Лідія, під час привітання зі Святішим Отцем, підкотила рукав і показала йому татуювання з табірним номером «70072», той на якусь мить зупинив на ньому свій погляд, а тоді схилився і поцілував той знак, який після десятиліть нагадує про пережиті жахіття. Жодних слів, лише спонтанний і сповнений чутливістю жест. Жест, який «скріпив мене та примирив зі світом», — стверджує жінка.
Лідія Максимович, яка народилася в Білорусі, а тепер проживає в Кракові, прибула до Італії на запрошення асоціації «Жива Пам’ять», що в Торіно, аби поділитися з молоддю своїм свідченням, що вилилося в документальний фільм «Дитина, яка не вміла ненавидіти». Свою подорож, що неодноразово переносилася через пандемію, вона вирішила використати також як нагоду завітати до Риму та зустрітися з Папою.
Цих кількох миттєвостей зустрічі було замало, щоби розповісти йому свою історію, але пані Лідія зробила Святішому Отцеві подарунки, що символізують три несучі колони її життя: пам’ять, надію та молитву. Йдеться про біло-блакитну хустинку з літерою «P» (Polska-Польща) на червоному трикутнику, яку під час пропам’ятних заходів використовують польські в’язні концтаборів, картину, на якій вона зображена як дитина, що тримає за руку маму, скерувавши погляд у далечінь перед входом до концтабору «Біркенау», та вервицю, посвячену її похресником о. Даріушем, щоденного свідка її молитов.
Незважаючи на пережите зло, жінка не перестала вірити в Бога. Коли дівчинці було всього три роки, 1941 року вона разом з мамою та дідусем і бабусею були депортовані із білоруського села до концтабору через звинувачення в співпраці з партизанами. Позначені у концтаборі як поляки літерою «P», нашитій на смугастій робі, мати і донька були відокремлені: перша потрапила до бараку робітниць, а друга — до бараку з дітьми. Там лікар Йозеф Менгеле ставив свої жорстокі експерименти над дітьми, вагітними жінками, над близнятами та особами з вадами розвитку. Через майже 80 років Лідія пам’ятає біль та жорстокий погляд «ангела смерті», як називали Менгеле.
Після визволення, дівчинку усиновила одна польська сім’я. Лише 1962 року вдалося за допомогою Червоного Хреста розшукати рідну маму. «Я ніколи не переставала її шукати, хоча й вважала, що вона померла. Ми не бачилися 17 років», — розповідає пані Лідія, яка каже, що сьогодні почувається виснаженою, але всіма силами чіпляється за життя, бо вважає, що має місію: підтримувати живою пам’ять серед нових поколінь, між якими, як здається, знову починають розквітати привиди расизму. А тому через Vatican News та Радіо Ватикану звертається до них із закликом: «У ваших молодих руках — майбутнє світу. Прислухайтеся до моїх слів, відвідуйте Аушвіц і Біркенау та зробіть усе для того, щоби ці жахіття ніколи не повернулися. Ця історія не повинна повторитися».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
