СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЗвернення Синоду Єпископів УГКЦ до вірних 2002 року
ЗВЕРНЕННЯ
Синоду Єпископів
Всесвітлішому і Високопреподобному Духовенству,
Шановним Мирянам
мир у Господі!
Дорогі у Христі!
Зібрані на цьогорічний Синод у столичному місті Києві, колисці християнства на наших землях, ми, Ваші владики, щиро вітаємо Вас: і тих, хто живе в Україні, і тих, хто в діаспорі, — і з цілого серця бажаємо Вам миру в Господі.
Протягом останнього місяця в нашій Церкві відбулись три важливі події: Семінар Єпископів УГКЦ (26–29 червня); Третя (заключна) сесія Патріаршого Собору УГКЦ (30 червня — 4 липня) та Синод Єпископів УГКЦ (7–12 липня), який сьогодні завершується. Бажаємо розповісти Вам про них докладніше, хоч не можемо оминути й інші гарні та вагомі хвилини, які ми всі пережили.
Зокрема, 29 червня відбулася подія, яку вітав увесь Львів, представники інших міст України, численні закордонні гості. Сповнилася мрія наших батьків, дідів і прадідів — офіційно розпочав своє існування Український католицький університет. Важко переоцінити вагу новоствореного католицького університету для нашої Церкви і для нашого народу. Ми будемо підтримувати цей заклад усіма силами і закликаємо Вас слідувати нашому прикладу.
Не менш важливою подією було перенесення мощей блаженного свмч Миколая Чарнецького з Личаківського цвинтаря до храму Святого Йосафата у Львові. Це святкування, яке відбулося 4 липня, згуртувало десятки тисяч учасників святочного походу і богослужінь, що, у свою чергу, засвідчило живучість нашої Церкви. Жива і глибока пошана до синів і дочок нашої Церкви, які прославилися святістю життя і мученичим свідченням вірності Христові — наша відповідь вдячності Богові за ласки, якими Він нас обдаровує. Усіх Вас закликаємо до почитання цих наших рідних святців, котрі заступаються за нас перед Господом у наших немочах і потребах.
Славні моменти, про які згадуємо і які, безумовно, сповнюють нас радістю, у жодному разі не повинні породжувати гордість, тріумф чи самолюбство. Витривалість у вірності Христові протягом сорока п’яти років жорстокого переслідування всупереч усім людським задумам виразно показує, що може вчинити Божа благодать. Ця благодать — яка рятувала нас у найтемніші часи, коли тяжіла загроза над існуванням святої Церкви в Україні, яка оберігала нас і захищала від зникнення в чужих середовищах у діаспорі — єдина справжня підстава надії на майбутнє. Наш святий обов’язок, ідучи за прикладом прославлених недавно блаженних сучасників, залишатись вірними Богові до кінця, в покорі приймаючи Його дари, засвідчуючи нашим побожним життям прив’язаність до Нього.
Тепер повернімось до подій, про які було згадано на початку Звернення. Головним завданням Семінару Єпископів УГКЦ було висвітлення ідентичності нашої Церкви: не у значенні пошуків відповіді на запитання, хто ми є (адже ми це знаємо), але у з’ясуванні покликання нашої Церкви в ХХІ ст. У своємі «Заповіті» святої памяті Патріарх Йосиф двома словами — будьте собою! — передав головну мету нашого існування. Адже бути собою — означає глибоко усвідомлювати всі Божі дари, які породжують наше покликання і ті обов’язки, зокрема щодо наших ближніх, які з нього випливають.
Ми насамперед є Церквою, тобто спільнотою об’єднаних у Бозі та між собою людей, яка покликана навчати Божій Правді і Закону, освячувати всіх своїх вірних; ми є Церквою, яка (міркуючи людськими категоріями) втілена у східноєвропейську слов’янську культуру і є донькою візантійської духовної, богословської та культурної традиції, донькою настільки дорослою, що у свій час сама ставала матір’ю для інших Церков.
Розташування нашої Церкви на Земній кулі — яке від нас не залежить, а дане Богом — на грані двох європейських культур візантійського і латинського походження є великим багатством, яке потрібно використовувати, закликом до об’єднання, а не підставою, яка дозволяє говорити про відсутність цілісності. У зв’язку з цим, на нас покладена особлива відповідальність — зберігаючи свою культурну ідентичність, бути відкритими на скарби інших традицій. Це покликання не є ані легким, ані зручним, бо, як посередництво, вимагає самоусвідомлення і готовності на жертву. Його з певністю можна назвати християнським покликанням, адже воно черпає свій зміст з посланництва Ісуса Христа, який прийшов на землю з волі Отця для об’єднання людей з Богом і між собою. Що можемо зробити ми, щоб Христова Церква в Україні об’єднувала жителів східноєвропейського християнського світу з Богом та людей і цілі народи між собою? Не наважуємося відразу дати відповідь на це запитання: воно вимагає тривалих глибоких роздумів, духовної відваги і витривалості.
Наступна важлива подія, яка сталася в житті нашої Церкви — це проведення Третьої сесії Патріаршого Собору УГКЦ. У праці Собору взяли участь делегати всіх наших єпархій та екзархатів. Учасники відчули відсутність вірних греко-католиків, які, з різних причин, проживають у місцевостях, де ще немає нашої церковної ієрархії, і настійливо пропонували проводові Церкви якнайшвидше взяти цих наших братів і сестер під свою духовну опіку. Хоч у цьому напрямі зроблено вже багато, зокрема на європейських теренах, єпископи посилено займатимуться цією проблемою.
Не зважаючи на різницю делегатів у віці, місце їхнього народження і проживання (на території України чи в діаспорі), навіть рівень знання української мови, Патріарший Собор відзначився відчуттям єдності нашої Церкви. Панувало сповнене ентузіазму бажання бачити свою Церкву живучою, близькою до потреб людей.
Будучи охрещеним в ім’я Пресвятої Тройці,
маючи приклад святих, ісповідників і мучеників,
перебуваючи під небесним заступництвом Пресвятої Богородиці,
як вірний(а) Української Греко-Католицької Церкви,
дотримуюся таких принципів:
- Живу вірою в Ісуса Христа за вченням Церкви. Допомагаю суспільству через своє особисте життя в Божій благодаті. Шаную образ Божий у кожній людині. Уникаю забобонів і ворожби.
- Шаную своє тіло як храм Святого Духа, не осквернюю його алкоголем, тютюном, наркотиками, сексуальною розбещеністю. Протиставляю їм мудрість і силу Євангелія та християнську мораль. Впливаю на засоби масової інформації, щоб вони відображали християнську культуру.
- Виявляю приналежність до Ісуса Христа. Втілюю свою віру у щоденній праці та побуті. Беру участь у Святій Літургії та очищую свою душу Тайною Покаяння.
- Сумлінно виконую свої обов’язки. Докладаю зусиль до подолання розбрату, злоби і ненависті між людьми. Вчуся цінувати суспільну єдність через участь у громадському і політичному житті.
- Дякую Богові за дар життя. Оберігаю людське життя від зачаття до природної смерті. Допомагаю хворим, беззахисним і безправним.
- Зберігаю чистоту як у подружньому, так і в безженному стані. Плекаю подружню любов, зміцнюю сім’ю спільною молитвою та взаємною повагою і турботою. Дотримуюсь подружньої вірності. Виховую дітей та молодь особистим християнським прикладом. Допомагаю їм протистояти спокусам.
- Практикую безкорисливість. Не зазіхаю на спільне чи на особисте добро ближніх у матеріальній, духовній та інтелектуальній сферах. Робитиму все можливе, щоб не брати і не давати хабарів.
- Шукаю правду і справедливі закони. Шаную право інших у їхніх пошуках добра та істини. Протиставляюся всім видам насильства.
- Шаную природні багатства Землі як Божий дар і розсудливо користуюсь ними.
- Живу в надії, яку мені дає Бог. Мужньо й терпеливо переношу випробування. Намагаюся своїми добрими ділами наблизити Царство Боже.
Доручаємо всім вірним нашої Церкви ознайомитися з цим документом. Він повинен ставати предметом глибоких роздумів, темою для проповідей, конференцій, а найголовніше практичним дороговказом у нашому щоденному житті. Собор переконав нас усіх у тому, що, хоч ми живемо на різних континентах, у відмінних середовищах і обставинах, все ж маємо дуже багато спільних проблем, особливо на рівні повсякденного життя. Саме тому кожен член нашої Церкви зможе використати цей документ.
На Соборі також було представлено багато інших пропозицій, які вимагають детального опрацювання і будуть свого часу подані до Вашого відома і для Вашої духовної користі. Цим займатиметься Постійний Синод Єпископів УГКЦ разом із Секретаріатом Собору.
Усе те, що ми вже сказали про результати праці Патріаршого Собору не повинно замінити ті звіти, які його учасники — Ваші делегати — представлять Вам після повернення додому. Їм на дорогу ми вручили засвічені лампади, які прикрашатимуть катедральні собори Ваших єпархій чи екзархатів та символізуватимуть оте велике полум’я Собору, яким є Ісус Христос.
Від 7 до 12 липня, вперше більше ніж за двохсотлітній період, у Києві відбувався цьогорічний Синод Єпископів УГКЦ. Ми, головним чином, займались упорядкуванням загальноцерковних структур: Постійного Синоду Єпископів УГКЦ, синодальних і патріарших комісій, які відповідають за повсякденну діяльність нашої Церкви, уточнювали їхні завдання, призначали особовий склад. Результати нашої праці в окремих ділянках внесені в Постанови Синоду Єпископів УГКЦ.
Єпископат прийняв рішення у справі завершення патріаршого устрою нашої Церкви та передав його Святішому Отцеві. Відзначимо, що до Синоду Єпископів УГКЦ із закликом про потребу такої зміни одностайно звернулись делегати Патріаршого Собору з усіх єпархій та екзархатів нашої Церкви. Загалом Синод Єпископів схвально сприйняв працю Третьої сесії Патріаршого Собору УГКЦ, який, у свою чергу, був зрілим плодом попередньо проведених єпархіальних соборів. Ми ще раз переконалися, що успішна розбудова нашої Церкви — це справа не тільки її проводу, а й відданої співпраці духовенства, монашества і мирян. Сила навіть найрозумніших рішень полягає в любові цілої спільноти в усіх її прошарках до своєї Церкви і свого народу.
Повертаючись до вищезгаданої думки, що наша сила є в Бозі, ми в кількох пунктах Постанов Синоду Єпископів УГКЦ заохочуємо усіх вірних до пізнавання і наслідування в щоденному житті проголошених минулого року мучеників нашої Церкви, наших рідних героїв віри. Таким чином ми хочемо нагадати, що ці блаженні є нашими сучасниками, вони жили і працювали поруч із нами. Тому їхні життєві подвиги в жодному разі не повинні віддаляти нас від них, а навпаки мають ставати для нас живим прикладом у щоденному житті.
Як бачимо, останні кілька тижнів були насичені стількома важливими подіями, пережиттями, стількома благодатями і Божими дарами. Сподіваємося, що всі ми приймемо ці дари із серцем відкритим і повним надії в Бозі. Нехай допоможуть нам у цьому Пресвята Богородиця і наші мученики — могутні заступники перед Небесним Отцем.
Благословення Господнє на Вас!
Від імені Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви
† ЛЮБОМИР
Дано у Києві,
12 липня 2002 року
