СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«За віру загину, але її не покину»: Шлях священника-мученика Теодора Малка
Серед буремного ХХ століття, коли Церкву намагалися знищити, а священників — змусити до мовчання, постать отця Теодора Малка стала символом непохитної вірності Богові та народу. Його шлях — від сільської школи до підпільних богослужінь у власному домі — це не просто життєпис священника, а літопис жертовної любові до Церкви, яка була, є і буде.
Теодор Малко народився 27 липня 1890 року у селі Ванів, Великомостівського району (сьогодні — Шептицький район), у сім’ї побожних селян Василя та Анни.
Своє навчання розпочинає у сім років, коли батько його віддає до сільської школи у рідному селі Ванів. Далі йде до школи для вступників у гімназію м. Белз. У 1905 році продовжує здобуття освіти у Перемишльській гімназії. Після шкільної освіти направляється до Львова, де у місцевому університеті вивчає богослов’я на однойменному факультеті. Продовжує пізнання богословських правд у Перемишльській духовній семінарії.
У 1918 році Теодор Малко одружується із Софією Калинською, з якою згодом виховуватиме п’ятеро дітей: двох синів — Ярослава та Ореста, та трьох доньок — Віру, Надію та Стефанію.
22 травня 1920 року владика Йосафат Коциловський, єпископ Перемишльський, висвячує Теодора Малка на диякона, а вже 30 травня — уділяє йому ієрейські свячення. З цього моменту розпочинається священниче служіння о. Теодора Малка, яке він здійснював у селах Терка, Лопинка, Середниця, Середнє Велике, Монастирець, Волиця (тепер знаходиться на території Польщі) та Велике Колодно (належить сьогодні до Сокальсько-Жовківської єпархії). Також здійснював служіння протопресвітера Буківського (сьогодні територія Польщі). Останнім місцем служіння священника стала парафіяльна спільнота Пресвятого Серця Христового у с. Березець (сьогодні належить до Стрийської єпархії).
Люди запам’ятали добру вдачу о. Теодора, його веселий і привітний характер та приємний голос. Священник постійно повчав людей побожного життя та давав поради щодо доброго виховання дітей. Його любов до своєї Церкви була жертовною та самовідданою, тож неодноразово укріплював людей словами, що Церква була, є і буде.
Після «ліквідації» Української Греко-Католицької Церкви у 1946 році через Львівський псевдособор, отцеві Теодору Малку було запропоновано підписати перехід до лона Російської Православної Церкви. Зі словами «за віру загину, але її не покину» він мужньо відмовився це зробити, чим підписав собі вирок перед обличчям радянської влади.
Публічні богослужіння священник продовжував до 20 червня 1947 року. У п’ятницю, у саме храмове свято Пресвятого Серця Христового, із району приїхали представники правоохоронних органів, замкнули церкву та забрали ключі. Водночас вони заборонили о. Теодорові звершувати надалі богослужіння і проводити молитви.
Однак, отець Теодор відкинув попередження влади й продовжив душпастирювати і молитися з людьми в одній із кімнат недалеко розташованого будинку священника. Він служив Божественні Літургії, уділяв Таїнства Сповіді, Пресвятої Євхаристії, Шлюбу та Хрещення. Також продовжував ховати померлих.
Та, продовжуватися це довго не могло. Тож вже 20 листопада отцеві Теодору передали повідомлення про бажання влади його негайно заарештувати. Як тільки люди не вмовляли його покинути парафію та сховатися, проте, вдалося лише намовити поїхати до Львова на кілька днів, доки все не заспокоїться. Та, не судилося, бо на станції с. Бучали священника заарештували радянські міліціонери. Висунуті ними звинувачення були наступними: звершування Літургії та молитов до 1947 року; відмова від переходу до Російської Церкви; підпільне служіння у своєму домі; проведення антирадянської агітації; служіння Панахиди за вбитих воїнів ОУН; зберігання вдома релігійної та антирадянської літератури.
У січні 1951 року радянські суди призначили отцеві Теодору Малку покарання у вигляді позбавлення волі у ВТТ терміном на 10 років з обмеженням у правах на 5 років і конфіскацією усього майна. Покарання священник відбував у табірному відділенні № 167 УМВС Рівненської області м. Здолбунів, де й помер 28 липня 1952 року.
Упродовж 1947–1989 років храм Пресвятого Серця Христового у с. Березець був насильно зачинений радянською владою. Попри це люди з великим трепетом зберігали пам’ять про свого душпастиря, який не зрадив віру та жертовно віддав своє життя.
23 червня 1992 року Теодор Васильович Малко був реабілітований прокуратою України як жертва репресій радянської влади. На основі цієї довідки його родина отримала дозвіл на перепоховання останків священника. Тож 13 серпня 1995 року відбулося перепоховання о. Тедора Малка поблизу його останнього місця душпастирського служіння — храму Пресвятого Серця Христового у с. Березець. Під час цього було виявлено факт того, що череп священника був пробитим. Хоча у довідці про смерть було вказано її природнє настання.
Отець Лаврентій Івасечко, який душпастирював у с. Березець після виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля, організував щорічне парафіяльне поминання о. Теодора Малка в останню неділю липня. 20 лютого 2018 року з благословення владики Тараса Сеньківа, єпископа Стрийського, на парафії с. Березець створено парафіяльну катехитичну школу імені о. Теодора Малка.
26 листопада 2022 року у м. Тернопіль з ініціативи Центру дослідження історії УГКЦ та Богословського наукового товариства, що існує при Вищій Тернопільській духовній семінарії ім. Патріарха Йосифа Сліпого, відбувся науково-практичний семінар: «Підпільна УГКЦ — постаті гідні наслідування». Під час цього семінару одна з доповідей була присвячена життєвому подвигу о. Теодора Малка.
У 2023 році з ініціативи душпастиря с. Березець о. Степана Ковалика у парафіяльному храмі з’явилося зображення о. Теодора Малка з церквою у руках.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
