З Пресвятою Богородицею у житті і служінні: життєпис єпископа Володимира Фірмана

9 жовтня 2025

8 жовтня 25-літній, як кажуть у народі — срібний, ювілей священства відзначив владика Володимир Фірман, єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський, життя і служіння якого ознаменовано величчю присутності та благословенного Покрову Пресвятої Богородиці. Хвальна пісня якої «Величає душа моя Господа» (Лк 1, 46) — стала девізом його єпископського служіння.

З Пресвятою Богородицею у житті і служінні: життєпис єпископа Володимира Фірмана

Майбутній владика народився у Зарваниці, нині духовному серці УГКЦ, у часи, коли безбожний атеїзм проявляв у цьому святому місці свою ненависть, лють і агресію, аби знищити наш дух та віру. Очевидно, що батьки, навіть у найсміливіших мріях, не могли сподіватися, що одного дня їхнього сина Пресвята Богородиця, прославлена у Зарваницькій чудотворній іконі, візьме за руку і покличе до високого і величного служіння. Поки він ріс, навчався і виношував сподівання, працювати біля землі — вирощувати хліб насущний, бо до цього мав здібності і природній хист, Господь готував юнакове серце до сродної праці на своєму жниві.

«Сягаючи спогадами у дитинство, юність, покликання до духовного життя, а саме священства, я бачу в усіх цих етапах та подіях ясний знак Божого провидіння для себе та відчуваю живу присутність і теплоту від Богородиці, яка є в особливий спосіб прославлена в Чудотворній іконі Зарваницької Матері Божої», — розповідає владика Володимир. І додає: «Щодо мого покликання, то воно, безперечно, дозрівало на теренах рідного села. Оскільки Зарваниця у часи підпілля була одним із важливих центрів катакомбної УГКЦ, то я мав нагоду неодноразово бачити служіння священників гонимої Церкви, був свідком її виходу з підпілля. Особливо мені запам’яталася подія, що мала місце у 1988 році, коли святкували ювілей Хрещення Русі. Це була перша багатолюдна молитва наших вірних у часи радянської доби, що було незвично, загадково і дуже зворушливо. Ця подія стала тією відправною точкою, від якої вектор моїх дитячих мрій і сподівань був спрямований уже до священства».

Владика також пригадує про духовних осіб, які були на цьому шляху розпізнання власного покликання: о. Петро-Дмитро Квич, тодішній отець-ректор Тернопільської семінарії о. Василь Семенюк, ієромонах Арсеній Смолянин та владика Михаїл Сабрига.

«Спочатку я пройшов етапи мого першого пізнання, ким є Господь і як Марія веде нас до Нього, через прості речі: прислуговування у храмі, запалювання свічок, участь у богослужіннях, елементарних побутових речей, коли треба було послухати священника, щось допомогти йому тощо. Ці всі події поступово формували мій духовний світ і так я вчився молитися, тобто спілкуватися з Богом, а також із Пресвятою Богородицею. Отець-митрат Дмитро Квич, тепер адміністратор собору Зарваницької Матері Божої, а тоді парох парафіяльної церкви Пресвятої Трійці, був тією особою через яку я полюбив молитву, духовне життя та усвідомив, якою важливою для мене є церковна спільнота», — зазначив владика.

Згодом були роки навчання у Тернопільській духовній семінарії ім. Патріарха Йосифа Сліпого. Вже тоді брат Володимир виділявся серед однокурсників своїми здібностями і талантами. Чого варта його роль у семінарійній «Маланці». Веселий, товариський, простий у спілкуванні семінарист, притягував до себе співбратів і людей, яких Господь посилав йому на дорозі життя. У духовному навчальному закладі проявилися його організаторські та лідерські здібності, які він втілював у розбудову Марійського духовного центру, де став одним із помічників у цій справі владики Василія Семенюка.

Вже коли собор Зарваницької Матері Божої був освячений, диякон Володимир напередодні свята Покрови Пресвятої Богородиці, 8 жовтня 2000 року у Зарваниці, сказав Господеві своє «так», отримавши Таїнство священства з рук блаженної пам’яті владики Михаїла Сабриги.

Пригадуєте вислів: «Хочеш розсмішити Бога, розкажи Йому про свої плани». Веду до того, що у дитинстві ювілят мріяв про працю на полі. Притягальну силу землі відчував у її красі та багатстві, чи то весною, коли зеленіє ярина, чи в літню пору, коли стиглий колос гнеться до землі, а соняшники своїм світлосяйним маєвом аж до горизонту малюють неймовірний пейзаж української краси і приходить усвідомлення, що буде хліб і до хліба. Потяг до праці на землі, про який мріяв у дитинстві, втілився у налагодження сільськогосподарського підприємства, розвиток якого дає місцевим жителям відчуття стабільності, підтримує Церкву у її починаннях та життєдіяльності, а потребуючі мають шматок щоденного хліба.

Цю особливу іпостась нелегкої, але такої благородної праці відзначив і Блаженніший Святослав у день єпископської хіротонії Володимира Фірмана, зазначивши, що він, чи не єдиний серед єпископату УГКЦ, точно знає, що означає сіяти, який відчуває, як дихає наша українська земля, як вона, отримуючи від Бога життєву силу, дає її людині.

Важливою віхою його священничого служіння стала архиєрейська хіротонія у Марійському духовному центрі «Зарваниця» 27 серпня 2023 року, напередодні величного свята Успіння Пресвятої Богородиці.

Як Зарваниця — мала батьківщина проклала дорогу у життя майбутнього владики, так і чудотворне місце стало шляхом до християнської досконалості, до священства, а у день хіротонії сам Ісус Христос у домі своєї Матері, об’явив його завідателем архиєрейської благодаті.

Прийняття єпископського служіння о. Володимиром Фірманом відбулося у період російської війни проти України.

«Як людина віри, сприймаю всі події свого життя і нашого народу через призму духовності та узгодження нашої волі із Божою волею. Господнє провидіння, навіть, якщо це виглядає занадто складно чи незрозуміло, провадить людину, спільноту, народ через радикальне глибоке очищення до кроку вперед, до глибшого усвідомлення прийняття місії життя та її успішної реалізації. Несправедлива, жорстока та агресивна війна проти нашого народу, проти нашого існування — це величезний виклик, у якому потрібно вистояти, не похитнутися та врешті встояти й перемогти».

І на цьому шляху всенародного болю й терпінь владика Володимир, як вірний син Марії, довіряючи Її материнському заступництву своє життя та усіх тих, кого зустрічає щоденно, молиться і робить усе, що залежить від нього, аби мир та Божественна благодать осяяли Україну.

За матеріалами Надії Шподарунок для пресслужби Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ