СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЮвілейна проща до Української Кальварії зібрала сотні паломників на Старосамбірщині
10 серпня відбулася Ювілейна проща вірних і духовенства Самбірсько-Дрогобицької єпархії до Української Кальварії у селі Губичі на Старосамбірщині.
З цієї нагоди Божественну Літургію очолив владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні о. Павла Коляси, декана Добромильського, о. Михайла Николина, декана Старосамбірського, о. Євгена Карпінця, адміністратора відпустового місця, та священників Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Після Літургії владика уділив повний відпуст з нагоди Ювілейного року. Богослужіння молитовним співом супроводжував хор «Canticum» Дрогобицького фахового коледжу імені Василя Барвінського під керівництвом диригента Богдана Бондзяка. Про це зазначає пресслужба Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ.
Українська Кальварія — місце розради і захисту
Під час проповіді владика Ярослав наголосив на особливому значенні місця паломництва: «Пацлавська ікона Пресвятої Богородиці і ця благословенна земля є свідченням глибоких корінь християнської віри нашого народу, завдяки якому впродовж багатьох століть йому вдалося встояти попри різноманітні бурі і випробування». Українська Кальварія, за словами проповідника, неодноразово ставала місцем, де вірні знаходили розраду і захист у найтемніші історичні часи. «Наші предки йшли на Кальварію з великою довірою у Божу допомогу. Чудотворна Пацлавська ікона — це надприродна відповідь і дар Богоматері своїм молільникам», — наголосив владика.
Сьогодні, зазначив єпископ, паломники приходять сюди у «дуже скорботний час війни, яка вже триває четвертий рік», щоб просити у Богородиці справедливого миру і визволення від окупанта. Він підкреслив, що кожна така проща є «особливим моментом зустрічі із Пресвятою Богородицею», бо саме тут, «через Неї, відкрите небо і відкрите серце нашого Господа Ісуса Христа до наших молитов», — підкреслив єпископ.
Боже Слово як джерело життя і сили
Роздумуючи над недільним євангельським уривком, проповідник наголосив, що Боже Слово є джерелом життя і сили: «Боже Слово є творчим, бо ним Господь сотворив усе, що існує; воно є сильним, бо ним Він виганяв демонів і воскрешав померлих; воно є зцілюючим, бо ним Він оздоровлював недужих і прокажених. У Божому Слові криється Божий Дух і Боже життя (пор. Йо. 6, 63)», — зазначив проповідник.
Близькість Ісуса у хвилини труднощів
Коментуючи євангельський уривок, архиєрей відзначив дві основні теми: надприродна діяльність Ісуса і життєві труднощі людини. «Єдиним, про кого священне Писання розповідає як про Того, Хто ходив по воді, — Господь наш Ісус Христос. Сьогоднішня ж євангельська благовість свідчить, що по воді йде людина — апостол Петро. Це стає можливим завдяки вірі в Ісуса Христа, який на сумніви та переляк учнів відповідає: „Заспокойтесь, — це Я, не страхайтеся!“ (пор. Мт. 14,27)», — підкреслив архиєрей.
Далі владика Ярослав звернув увагу на страх і тривогу учнів, залишених у човні під час бурі: «Втрата довіри до Бога є найбільшою трудністю в часі тривог — бурі нашого життя… У моменти тривоги, коли ми не знаємо, як жити далі, ми говоримо: „Якби Ісус був тут!“». Але, наголосив владика, Христос завжди поряд: „Тієї ночі, коли Ісус молився серед пагорбів, Він також бачив посеред розбурханих хвиль своїх учнів… і о четвертій сторожі ночі Ісус прийшов до них, ступаючи морем (пор. Мт. 14, 26)“, — наголосив владика.
Присутність Ісуса, пояснив архиєрей, не гарантує відсутності труднощів, але змінює спосіб, у який ми їх переживаємо: «Коли Ісус є присутнім біля нас, це не означає, що ми не можемо мати багато викликів, непередбачуваних труднощів. Але Його присутність у „човні“ змінює те, як ми переносимо цю бурю нашого життя», — зазначив єпископ.
Віра — це особистий стосунок
Зупинившись на постаті апостола Петра, владика зауважив, що його віра стала «мостиком, який дає можливість переступити власні людські межі». «Віра — це особистий стосунок між людським, обмеженим і Божественним, Всемогутнім. Це — невимовна можливість бути сильним Божою силою і на межі своєї обмеженості досвідчувати не хаос і смерть, але Всемогутню Божу присутність». Навіть коли Петро почав тонути, Ісус «подає йому руку, витягає з моря і каже: „Маловіре, чого ти засумнівався?“», — зауважив владика.
Архиєрей підкреслив, що Господь і сьогодні кличе нас іти по «розбурханих хвилях» життя: «Якщо тебе мучить хвороба, ти можеш сказати: „Боже, повели мені пройти по хвилях цієї хвороби до Тебе“. Якщо фінансова криза зруйнувала твоє життя, ти можеш сказати: „Боже, повели мені пройти по хвилях цього лиха“. Якщо у тебе виникли проблеми у подружньому житті, ти можеш сказати: „Боже, повели мені пройти по розбурханих хвилях мого шлюбу“», — сказав архиєрей.
«Матінко, допоможи»
Далі владика зосередив увагу на постаті Пресвятої Богородиці, Яка є Матір’ю Надії: «Ми звертаємося до Неї зі словами, які відлунюють дитячою довірою пацлавського пастушка: „Матінко, допоможи“. І Вона їх чує… Її обійми відкриті для всіх… В Її руках — Сам Ісус Христос… Паломництво до Пацлавської чудотворної ікони — це шлях до джерела нашої Надії», — підкреслив єпископ.
Крім цього, проповідник зауважив, що народ, який стоїть під покровом Марії, сповнений надії на Божу справедливість і перемогу над злом, яке намагається диктувати свою волю світові. «Перемогу, яка під покровом Марії може стати шансом для сучасного людського суспільства, вийти на шлях власного відродження у світлі Божої правди та справедливості. Бо жодна людська сила, жодні міжнародні перемовини і дипломатія не дадуть нам тієї сили, щоб пройти шляхом до правдивої свободи і гідності. Тою дорогою нас перевести може лише Господь», — зауважив проповідник.
Молитва за Україну та її військо
Завершуючи проповідь, владика Ярослав закликав молитися, щоб Пресвята Богородиця «взяла у свої обійми наш народ, нашу Церкву, наше воїнство» і щоб Її чудотворна ікона завжди нагадувала: Бог приходить до нас через Свою Матір, щоб підтримати і дати нове життя. «Нехай наші молитви кріплять на дусі захисників України, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта. Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та для добра рідного народу», — сказав у підсумку владика Ярослав.
Після завершення богослужіння владика Ярослав склав подяку отцю Євгену Карпінцю, адміністратору відпустового місця, а також усім, хто з ревністю та самовідданістю щороку долучається до організації паломництва до Української Кальварії. Він також висловив вдячність численним прочанам, які цього року прибули, щоб спільно взяти участь у богослужіннях.
Довідка
Ікона походить із села Пацлав (тепер у Польщі, неподалік кордону з Україною), від чого й назва — Пацлавська. У давнину це місце було відомим центром паломництва, особливо у XV–XVII ст.
За переказами, її прославили численні випадки зцілень і допомоги вірним у скрутних обставинах. Одним із найвідоміших свідчень є історія маленького пастушка, який молився словами: «Матінко, допоможи!» — і отримав допомогу. Цей дитячий заклик зберігся в духовній традиції донині.
Під час воєн, переселень та радянських переслідувань ікона зазнала багатьох переміщень і переховувань. Культ Пацлавської Богородиці ніколи не зникав — люди продовжували приходити на прощі навіть тоді, коли паломництва були під забороною.
Сьогодні копія Пацлавської ікони перебуває в Українській Кальварії у с. Губичі на Львівщині. Тут щороку відбуваються великі прощі, особливо у серпні. Вірні вважають цю ікону знаком Божої опіки та материнської допомоги у важкі часи — від особистих життєвих криз до загальнонаціональних випробувань, як нинішня війна.
Ікона зображає Богородицю з Ісусом на руках у традиційному візантійському стилі, але з елементами західноєвропейського впливу, що було характерно для прикордонних земель.
Фото: Надія ПопадинецьПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
