«Їхні душі із вічності волають до нашого сумління, спонукають до чуйності, кличуть до молитви», — владика Богдан Дзюраз у Биківні

18 травня 2020

17 травня 2020 року, у День пам’яті жертв політичних репресій, владика Богдан Дзюрах звершив поминальну молитву у Національному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили». Цей меморіал — найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій 1937–1941 років. Знаходиться у Дніпровському районі міста Києва, на його північно-східній околиці, за 1,5 км від колишнього селища Биківня.

«Їхні душі із вічності волають до нашого сумління, спонукають до чуйності, кличуть до молитви», — владика Богдан Дзюраз у Биківні

У своєму коментарі пресслужбі Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах, зазначив, що цінності гідності, свободи, національної ідентичності та віри в Бога потребують щоденного плекання. «Молитва і роздуми в таких місцях як Національно-меморіальний комплекс „Биківнянські могили“ пригадують, що гідність, свобода, національна ідентичність, віра в Бога мають свою високу ціну, яку змушені були заплатили сотні тисяч українців в часах комуністичного терору. Їхні душі із вічності волають до нашого сумління, спонукають до чуйності, кличуть до молитви. Бо те, що для нас нині виглядає самоочевидним і звичайним, — мир, злагода, безпека і свобода, — ніколи не бувають дані раз на завжди, але вимагають щоденного плекання і утвердження, а часто — захисту і готовності заради них до самозречення і жертви», — мовив Секретар Синоду Єпископів УГКЦ.

Також єпископ підкреслив, що сьогодні ми не маємо морального права забувати про тисячі жертв та триваючу війну за незалежність та свободу на східних теренах нашої Української Держави.

«Спогадуючи минулі трагедії, ми не повинні забувати ні на мить, що і сьогодні тисячі синів і дочок нашого народу платять високу ціну за нашу гідність і свободу, стримуючи на наших східних рубежах нащадків того самого агресора, який в такому недалекому минулому вже спричинив нашому народові нечувані страждання та залишив по всій нашій землі „гори трупів і ріки крові“, — як про це свого часу висловлювався свідок і сам жертва кривавого терору ісповідник віри патріарх Йосиф Сліпий», — зазначив преосвященний владика Богдан.

За словами владики, виразом пам’яті християнина є його молитва за невинно убієнних, яка повинна спонукати до твердої громадянської позиції: «Як віруючі люди ми заносимо в ці дні наші молитви до Господа за упокій душ наших невинно убієнних братів і сестер. Водночас, як свідомі і відповідальні громадяни, ми розуміємо, що ця наша молитва доконче мусить знайти своє продовження у живій пам’яті про злочини комуністичного режиму, конкретизованій на різних рівнях і різними способами, — в залежності від відповідальності і від можливостей кожного зокрема: політиків і можновладців, істориків і дослідників, вчителів і викладачів, дітей і молоді, зрештою — кожного свідомого громадянина нашої країни».

Відтак владика Богдан зазначив, що ми повинні пам’ятати про жертв політичних репресій заради побудови справедливого майбутнього: «Найгірше і найбільш небезпечне, що може трапитися нам, це — „підхопити“ вкрай небезпечний вірус історичної амнезії, який спричинить хворобу морального збайдужіння і нечулості, а відтак неминуче призведе до рецидивів кривавого минулого. Бо безпам’ятство щодо минулих трагедій веде до нечулості в стосунку до теперішнього лиха (симптомом такої нечулості є неадекватне і тому незбагненне для тверезого розуму сприйняття багатьма нашими співвітчизниками триваючої російської агресії на Сході України), і обертається кінець-кінцем ще більшою трагедією у недалекому майбутньому».

Наприкінці, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах побажав: «Нехай Господь, за молитвами всіх Святих української землі, захоронить нас від такої духовної нечулості та дарує кожному із нас вразливе серце, чуйне сумління, дух неустанної молитви за торжество Христового Воскресіння в нашому народі!»

Довідка

Лісовий масив неподалік селища Биківня, нині – північно-східна околиця Києва, є найбільшим в Україні місцем масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. За різними даними, свій останній спочинок тут знайшли від 15 до понад 100 тис. осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних в позасудовому порядку органами НКВС у Києві.

Як свідчать архівні документи, Биківнянський ліс як об’єкт «спеціального призначення» - місце таємних поховань, використовувався органами НКВС УРСР протягом 1937-1941 років. В архіві столичної міськради зберігається рішення президії Київської міської Ради трудящих від 20 березня 1937 року про виділення земельної ділянки для «спеціальних потреб» НКВС УРСР. Йдеться, про частину лісового масиву –– площею 4,5 га в районі 19-20 кварталів Дарницького лісництва (дані польських військових топографів свідчать, що насправді розмір поховання – 5,3 га). Ця територія була обнесена високим зеленим парканом – 2-3 м. й перебувала під цілодобовою охороною співробітників НКВС.

Під прикриттям ночі до Биківнянського лісу звозилися тіла замордованих в київських катівнях НВКС: Лук’янівської в’язниці; внутрішньої в’язниці НКВС по вул. Короленка (тепер – Володимирська); Київського управління НКВС по вул. Р.Люксембург (тепер – будівля Українського інституту національної пам’яті, вул. Липська, 16), але найбільше – приміщення НКВС по вул. Інститутській (нині – Жовтневий палац). Експерти, що досліджували останки жертв, свідчать про те, що більшість із них загинули від пострілу в потилицю або основу черепа. Тіла людей закопували разом із речами, документами, дрібними грошима, які були при них. Завжди в одязі і неодмінно засипались вапном. За даними Галузевого державного СБУ, встановлені прізвища 14 191 осіб, яким були винесені вироки в Києві і які захоронені в Биківні.

За іронією долі, злочин комуністів у Биківні був викритий за часів нацистської окупації. У 1941 році німці, за участі представників Міжнародного комітету Червоного Хреста і місцевого населення, провели розкопки в Биківнянському лісі. Інформація про масові радянські поховання в Биківні з’явилася в пресі. Історик Ю. Шаповал стверджує, що німці навіть хотіли увічнити пам'ять жертв, але часу на встановлення пам’ятного знаку їм не вистачило. У 1944, 1971 і 1987 роках в Биківні працювали три радянські спеціальні урядові комісії, кожна з яких приходила до однозначного висновку: в Биківнянському лісі покояться жертви саме нацистських окупантів. І тільки четверта офіційна комісія 1989 року визнала, що в Биківні поховані жертви сталінського режиму.

15 липня 1988-го у Биківні відбувся перший альтернативний мітинг. А вже 1994 року був заснований Биківнянський меморіальний комплекс жертвам комуністичного режиму, який тепер є Національним історико-меморіальним заповідником «Биківнянські могили». Указом Президента України Віктора Ющенка «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937-1938 років» офіційно встановлено День пам’яті жертв політичних репресій, який щороку відзначається в третю неділю травня. В цей день до Биківнянських могил з’їжджаються сотні людей – родичі загиблих і колишні політв'язні, представники державної та міської влади, громадських організацій і релігійних кіл, звичайні українці, щоб поклонитися праху тисяч безвинно репресованих співвітчизників, помолитися за їхні душі, запалити свічку пам’яті.

За матеріалами Українського Інституту національної пам'яті
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ