«Якщо ми байдуже спостерігаємо за смертю ближнього, то самі вмираємо всередині», — владика Богдан Дзюрах

1 вересня 2022

«Ми всі прагнемо, щоб скорботний дзвін війни перетворився на дзвін миру і сповістив годину такого жаданого миру для всіх нас. Тому ми сьогодні стоїмо тут і возносимо наші молитви і зойк наших сердець до неба». Такими словами звернувся до учасників «Молитви за мир в Україні», що відбувалася у межах 26-ого конгресу Благодійного фонду «Реновабіс» 31 серпня 2022 року «Проблема справедливої трудової міграції», владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії.

«Якщо ми байдуже спостерігаємо за смертю ближнього, то самі вмираємо всередині», — владика Богдан Дзюрах

Молитва за мир в Україні

Проповідь апостольського екзарха владики Богдана Дзюраха
26-й Конгрес Благодійного фонду «Реновабіс»

(Мюнхен, 31 серпня 2022 року)

Дорогі сестри і брати у Христі,

Буквально місяць тому я був у Падерборні, де вперше після пандемії знову відсвяткували знамените свято Святого Ліборія. У межах святкувань відбулася молитва за мир із «Виставкою # PeaceBell» відомого ірландсько-американського музиканта, борця за мир та художника Майкла Патріка Келлі. Цей Дзвін миру митець відлив із гільз від патронів та снарядів часів І-ї та ІІ-ї світових війн. Майкл Патрік Келлі отримав цю ідею, коли під час одного польоту літаком прочитав статтю про дві світові війни і його вразила інформація, що під час цих воєн понад 150 000 церковних дзвонів було переплавлено та перетворено на зброю. Тож Майкл Патрік вирішив обернути процес переплавки дзвонів на зброю і вилити з залишків зброї — дзвін. Відтоді цей 800-кілограмовий дзвін мандрує разом із музикантом усією Європою і на кожному концерті своїм звучанням впроваджує присутніх у «хвилину мовчання за мир».

У Падерборні я також зміг подзвонити в цей дзвін під час молитви за мир разом із представницею місцевої мусульманської громади. Ще сьогодні звук цього дзвону лунає у моєму серці та запрошує до молитви та роздумів.


У цьому контексті мені спадає на думку назва всесвітньо відомого роману Ернеста Хемінгуея «По кому подзвін». Цей роман відомий у німецькому виданні під назвою «WemdieStundeschlägt» — «Кому вибиває остання година». У ньому Хемінгуей цитує вислів англійського поета і священнослужителя Джона Донна і пише: «Жодна людина не є островом у собі, кожна людина — частинка континенту, частина цілого; коли шматок землі відпадає від цілості, Європа стає набагато меншою… Кожна людська смерть применшує мене самого, тому що я належу до людства. Тому я ніколи не питаю коли дзвонить, по кому дзвонить дзвін: він завжди дзвонить для тебе». У цьому вислові прихована глибока і правдива думка, а саме: якщо ми байдуже спостерігаємо за смертю ближнього, то самі вмираємо всередині, а наше власне життя стає все біднішим і біднішим, як материк внаслідок падіння скелі чи шматка землі стає все меншим і меншим.

За останні місяці війна проти України забрала тисячі людських життів і доль. Винуватець цього божевільного і безсовісного злочину бажав, і він неодноразово чітко повторював це, щоб Україна як така з її народом і державою зникла з карти світу. Тепер він за всяку ціну почав втілювати цей свій задум в життя. Тому він неустанно і нещадно обстрілює міста і села, церкви і лікарні, житлові квартали та життєво важливу інфраструктуру.

І кожного дня там дзвонить дзвін по комусь — по тому, для кого вибила остання година — по загиблому воїну, по вбитій дитині, по замордованому полоненому, по старій людині, яка померла від спраги й голоду, по зґвалтованій жінці чи неповнолітній, по зраненій душі і по зруйнованому життю… Дзвін війни, який щодня, можливо саме цієї миті, дзвонить для когось в його останню годину…


Ми всі прагнемо, щоб скорботний дзвін війни перетворився на дзвін миру і сповістив годину такого жаданого миру для всіх нас. Тому ми сьогодні стоїмо тут і возносимо наші молитви і зойк наших сердець до неба.

Але ми також бажаємо і молимося, щоб цей дзвін долинув до усіх агресорів і злочинців, щоб сколихнув їхні сумління, сумління всього російського народу і привів його до покаяння і навернення. Це була б година полегшення й розради для усього людства!

Нехай цей дзвін безперервно лунає і в наших серцях, щоб ми не дали себе приспати, щоб не звикали до виду страждань невинних, але й надалі вірно й відважно стояли поруч із ними та надалі простягали їм нашу помічну руку, аж до часу визволення і миру.

Нехай Воскреслий Господь дарує нам це через заступництво Богородиці та всіх Святих! Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії


Friedensgebet für Ukraine

Ansprache des Apostolischen Exarchen S. E. Bohdan Dzyurakh

Renovabis-Kongress, München, den 31. August 2022

Liebe Schwestern und Brüder in Christus,

gerade vor einem Monat war ich in Paderborn, wo das berühmte Libori-Fest zum ersten Mal nach der Pandemie-Pause wiederum groß gefeiert wurde. Im Rahmen dieses Festes fand ein Friedensgebet statt, mit einer «PeaceBell-Ausstellung» des berühmten irisch-amerikanischen Musikers, Friedensaktivisten und Malers Michael Patrick Kelly. Der Künstler hat diese Friedensglocke aus Kriegsschrott des 1. und 2. Weltkrieges gießen lassen. Diese Idee kam Michael Patrick Kelly, als er während eines Fluges einen Artikel über die beiden Weltkriege las und mit Entsetzen entdeckte, dass damals mehr als 150.000 Kirchenglocken eingeschmolzen und in Waffen verwandelt worden sind. Deshalb hat Kelly entschieden, den Prozess der Umwandlung von Glocken in Waffen umzukehren und aus Waffen wieder eine Glocke zu gießen. Seitdem reist die 800 Kilogramm schwere Glocke überall mit dem Musiker in Europa herum und läutet bei jedem Konzert eine Schweigeminute für den Frieden ein.

In Paderborn konnte auch ich, während des Friedensgebetes, diese Glocke erklingen lassen, gemeinsam mit einer Vertreterin der muslimischen Gemeinde. Noch heute klingt diese Glocke in meinem Herzen und lädt mich zum Gebet und zur Besinnung ein.


In diesem Zusammenhang fiel mir auch der Titel des weltberühmten Romans von Ernest Hemingway ein For whom the bell tolls — Für wen die Glocke läutet. Dieser Roman ist in der deutschen Auflage unter dem Titel «Wem die Stunde schlägt» bekannt. Hemingway greift darin einen Gedanken eines englischen Lyrikers und des Geistlichen John Donne auf und schreibt: «Kein Mensch ist eine Insel im Innern seines Ichs, jeder Mensch ist ein Stück des Kontinents, ein Teil des Ganzen; wenn ein Brocken von der Erde hinweggeschwemmt wird, wird Europa so viel kleiner… Jedes Menschen Tod vermindert mich, weil ich zur Menschheit gehöre. Darum frage ich nie, wenn es läutet, wem die Stunde schlägt: Sie schlägt immer für dich.» Ein tiefer und wahrer Gedanke ist darin verborgen, nämlich: wenn wir gleichgültig den Tod unseres Nächsten beobachten, sterben wir selbst in unserem Inneren ab, und unser eigenes Leben wird immer ärmer, so wie ein Kontinent durch das Abstürzen eines Felsen oder eines Grundstückes kleiner und winziger wird.

In den letzten Monaten schwemmte der Krieg gegen die Ukraine Tausende von menschlichen Leben und Schicksale hinweg. Der Urheber dieses irrsinnigen und skrupellosen Verbrechens wünschte sich, — und dies hat er mehrmals mit klaren Worten wiederholt, — dass die Ukraine als solche — mit ihrem Volk und mit ihrem Staat von der Weltkarte verschwinden soll. Nun hat er angefangen, dies um jeden Preis in die Tat umzusetzen. Deshalb beschießt er gnadenlos und ohne Rücksicht immer wieder Städte und Dörfer, Kirchen und Krankenhäuser, Wohnviertel und lebenswichtige Infrastruktur.

Und jeden Tag läutet dort die Glocke für jemanden — für den die letzte Stunde geschlagen hat, — für einen gefallenen Soldaten, für ein getötetes Kind, für einen ermordeten Gefangenen, für eine vom Durst und Hunger verstorbenen ältere Person, für eine vergewaltigte Frau oder Minderjährige, für eine verletzte Seele und für ein zerstörtes Leben… Die Glocke des Krieges, die die letzte Stunde für jemanden jeden Tag einläutet, vielleicht auch gerade in diesem Moment…


Wir alle sehnen uns danach, dass einmal die Trauerglocke des Krieges zur Friedensglocke wird und uns allen die Stunde des ersehnten Friedens ankündet. Dafür stehen wir heute hier und erheben unsere Gebete und den Aufschrei unseres Herzens zum Himmel.

Wir wünschen aber auch und beten darum, dass diese Glocke das Gewissen aller Angreifer und Gewalttäter, das Gewissen des gesamten russischen Volkes erreicht, erschüttert und sie zu Reue und Umkehr führt. Es wäre eine Stunde der Erleichterung und des Aufatmens für die gesamte Menschheit!

Möge diese Glocke auch in unseren eigenen Herzen ununterbrochen klingen, damit wir uns nicht einschläfern lassen, uns nicht an die Bilder des Leidens der Unschuldigen gewöhnen, sondern ihnen weiterhin treu und mutig beistehen und ihnen unsere helfende Hand dauerhaft reichen, bis zur Stunde der Befreiung und des Friedens.

Dies möge uns der Auferstandene Herr gewähren auf die Fürsprache Mariens und aller Heiligen. Amen.


За матеріалами Апостольського екзархату у Німеччині та країнах Скандинавії
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Локації

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae