Як Українська Греко-Католицька Церква в різних куточках світу Богоявлення відзначала

Звертаючись до присутніх, владика Микола зазначив, що сьогоднішнє свято також має на меті пригадати нам про наше хрещення. Адже, хоча більшість із нас не пам’ятає моменту свого хрещення, ця подія має нагадувати нам, що після хрещення ми повинні змінювати своє життя.

«Саме тому ми сьогодні співаємо „Ви, що у Христа хрестилися, у Христа зодягнулися“. Кожна людина, яка охрещена, не може жити так, як жила до цього. Вона має постійно жити в покаянні, наверненні до Бога, має немовби вдягатися у Христа, у всі ті чесноти, у ту святість, у ту досконалість», — наголосив Мельбурнський єпарх.

«Усі ми присутні у цьому храмі прийняли Хрещення, прийняли цю Божу благодать. Але як ця благодать проявляється у нашому житті? У сьогоднішньому читанні Апостола апостол Павло пише до Тита, стверджуючи, що Божа благодать зійшла на увесь світ. Відтак він навчає нас зректися нечестя та будь-якого гріховного бажання, а також жити тверезо, праведно і благочестиво […]. Апостол закликає нас відректися нечестя, ідолопоклонства, язичництва та повірити в єдиного Бога, Бога у Трьох Особах. Чи ми живемо тверезо, праведно і благочестиво? Бо саме через це виявляється наша віра і наше хрещення, яке ми прийняли. Чи ми зберегли цю Божественну благодать, яку Христос нам дарував у Таїнстві Хрещення? Більшість із нас були хрещені маленькими дітьми. Тоді ми ще не усвідомлювали того Таїнства, яке прийняли. Тож тепер, коли ми стали дорослими, чи ми усвідомили собі цю велику ласку, яку отримали від Господа, і чи зберігаємо та розвиваємо її?» — запросив до роздумів владика Василій Тучапець.

«Отче Слово, яке у Вифлеємі сталося Тілом, у водах Йордану почало сповнювати спасительний план Божого Провидіння, згідно того, що Господь ствердив через пророка: „Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав“. Все сталося згідно Божого задуму, щоб ніхто не сумнівався в тому, що усе це продовжує тривати зараз, і напевно досягне Богом визначеної мети», — ствердив владика Тарас.

«Роздумуючи над Божою силою в житті людини, ми знаємо що Бог нас не залишає. Ми не маємо відповіді, коли закінчаться випробування, але знаємо, що причиною зла не є Бог, а людський гріх. Людина в серці не шукає Бога, а своєї слави. У людському серці зароджується зло. Божа сила виявляється у людському безсиллі, каже св. Ап. Павло. Господь є той, який захоронить і збереже, а нам залишається обовʼязком бути віруючими, бо по вірі наші дасться нам. У сьогоднішньому святі, де ми бачимо обʼявлення Пресвятої Тройці, ми хочемо відповісти Богові взаємністю», — мовив владика Петро.

Під час Літургії владика Михаїл звернувся до вірних зі своєю проповіддю: «Господь усіх нас хоче зріднити з собою і сьогодні він очищає нас від гріха. Він визнає нас братами і сестрами, роблячи цей жест входу у людську природу. Вода — це невідʼємна частина нашого тіла та нашого життя. Господь хоче оновити лице землі, оновити створіння і світ, щоб уподібнити його до Бога. Через прийняття води ми віднаходити нашу приналежність до Бога. Це наше оновлення і свято, бо воно нас ріднить з Богом».

«Приймаючи хрещення від Йоана, Ісус, хоча і вільний від будь-якого гріха, хотів уподібнитись до нас — скривджених і принижених гріхом людей, які потребують очищення», — пояснив проповідник. За словами єпископа, цим жестом Ісус, Воплочене Слово, хотів показати нам силу свого спасительного і хрещального діяння, щоб у Ньому і через Нього могло статися наше спасіння. Відтоді розпочинається Його публічна спасительна місія, яка характеризується стилем тихого і смиренного слуги, готового до цілковитої самопожертви (пор. Іс. 42,2–3).

Наприкінці проповіді владика Ярослав закликав вірних приходити до Христа зі своїми стражданнями, сльозами, а також і з надією, що з нами Бог. «Нехай Господь, Який у водах Йордану стає солідарним з нами, дасть нам перемогу над усілякою неправдою, ненавистю та ворогами життя земного і вічного. Не даймо, щоб гріх нас принижував, звільнімося від усякого зла, яке нас обтяжує, щоби відчути слова Бога Отця: „Ти син мій улюблений, ти дочка моя улюблена, в тобі моє благовоління“», — сказав у підсумку єпископ.

«Християнин є тим, хто названий в ім’я Христа. Як важливо гідно пронести впродовж життя це, що ми отримали в хрещенні. Ми не лише були занурені у воду, а в смерть та Воскресіння Ісуса Христа. Вода в Біблії є також символом достатку і родючості. Як лише на спраглу землю впаде дощ, то вона приносить плоди. Ми є також покликані приносити плоди різного роду, хто скільки зможе», — мовив під час проповіді єпископ.

«Звершилося хрещення Ісуса, який взяв на себе гріхи усього світу. Святий одягнувся у несправедливість, у гріхи людей, які очищував своїм життям. Він остаточно розірвав гріховні пута демона, знищивши владу диявола своєю смертю на хресті та воскресінням з мертвих. Згодом, з хреста пролунали слова молитви Сина Божого до Батька: „… Батьку, прости їм, бо вони не знають, що роблять…“ (Лк. 23, 34). Ця молитва Сина і за кожного з нас, бо багато духовного зла накоїли й ми під час життя. Усі люди, усі грішники очищуються від гріхів у тайні святого Хрещення і в тайні святого Покаяння, завдяки нашому Месії, Ісусові Христові. Це — дуже великий дар для нас, що через покаяння ми стаємося синами та доньками Небесного Батька! Незбагненний дар!» — підкреслив митрополит Ігор.

«Стараймося сумлінно виконувати Божі заповіді. В цей час війни наші священники і семінаристи поїхали на фронт, щоб нашим хлопцям воду освятити і окропити їх. Нехай ця вода скріпить у нас віру. Віру у перемогу нашої країни», — сказав митрополит Василь Семенюк.

«Сьогодні просимо у Господа, щоб з освяченою йорданською водою ми оздоровились i освятились, стали учасниками ласк Святого Духа, сповнили свої серця сильною вірою та, щоб Господь благословив миром Батьківщину нашу Україну. Щоб окроплені освяченою водою в ім’я Пресвятої Трійці, ми почали нове життя, осяяне ласками Святого Духа, життя любові по заповіді Ісуса Христа; життя, що буде задатком щастя дочасного і вічного», — закликав митрополит Володимир на завершення проповіді.

«Сьогоднішнього дня ми молитовно освячуємо води на ріках, озерах, морях, водоймах поблизу наших храмів, кропимо домівки, де проживають наші вірні. Нехай ця свячена вода очистить всю нечисть, щоб злі сили тікали із нашої рідної української землі, аби на нашій землі запанував мир, Божа любов та благословення, а ми всі разом збиралися та славили Всевишнього Бога», — побажав владика Володимир.

Владика Василій зазначив: «Хрещення Господа нашого Ісуса Христа має дуже велике значення в історії спасіння, бо з цього моменту набирає чинності Новий завіт між Богом і людьми. Господь переміг гріх, а від людини вимагається вірити в науку Євангелія. Видимим знаком нашого вступу в новий союз з Богом є хрещення Ісуса в Йордані. Господь дає людині все, а від неї потрібні тільки віра і хрещення. Христос говорив: „Хто увірує і охриститься, той буде спасенний, а хто не увірує, той буде осуджений“» (Мр. 16, 16).

Роздумуючи над Словом Божим під час проповіді, єпископ Чернівецький звернув увагу на сенс, який передає подія Богоявлення. «Сьогодні хрещенням Ісуса Христа відкриваються небеса, і триєдиний Бог являється, голос Отця засвідчує: „Це Син мій улюблений, у Ньому моє уподобання“. Той Син Божий, який став людиною, взяв на себе людські гріхи і умертвив їх на хресті. Сьогодні також об’являється правда про те, хто ми є, про нашу нову ідентичність, як синів і дочок Божих, записаних в книзі життя через хрещення. І це радісна новина для нас, це перевершує усе, усі наші здобутки, досягнення, титули. Нехай Дух Святий, який сходить, освячує йорданські води, освячує і нас, всяке творіння, нашу державу, і знищує все те, що є від лукавого» — наголосив єпарх.

«Папа Бенедикт, щоб назвати почуття, яке спонукало Ісуса прийняти хрещення покаяння разом з грішними людьми, вжив слово з універсальним значенням — солідарність. Святкувати нині Богоявлення в богоугодний спосіб можна тільки наслідуючи солідарність Христа з усіма, без винятку. Це означає йти там, де здається, що неподільно панує зло і загрожує небезпека, а не шукати собі оазисів безпеки й комфорту. Це можливе лиш тоді, коли захист пригноблених, оборона сиріт, опіка над вдовами та готовність захищати мою Батьківщину перед навалою втіленого зла сприймається як моя співвідповідальність», — мовив митрополит Євген.

У проповіді до вірян владика Аркадій зокрема відзначив: «Сьогодні, коли святкуємо празник Богоявлення, віднаходимо у цьому святі паралелі до створення світу. Цим святом Свята Тройця не просто об’являється людям, щоб відкрити нам якісь секрети — Творець знову торкається свого творіння і чинить нове творення, оновлює все, дає йому нове життя, новий початок. Ріка Йордан стає місцем оновлення, тут відбувається хрещення на покаяння. Тут об’являється Пресвята Тройця, об’являється спільнота Божих осіб, різноманітних, але одночасно глибоко зв’язаних між собою. Це також взірець для всіх нас, щоб також у такій різноманітності, але в єдності будувати нашу земну спільноту». У наступних своїх словах владика Аркадій підкреслив: «Маємо бути задивленими в особу Ісуса Христа, його споглядати. Дивитись в такий спосіб, щоб від Христа набиратися оновлення, неначе ставати новим створінням. Завдяки Йому ми маємо прощення наших гріхів. Цю силу нового життя несе в собі Христова Церква через освячену Йорданську воду. З’явлення Господа — це запанування над хаосом, це наведення порядку. Якщо світ послухав би тих слів, то на скільки більше було би миру у світі, дружніх відносин поміж державами, зичливості та любові поміж людьми».

«За нашою традицією ми йдемо до живої води, щоб її освятити. У Вроцлаві Йорданське свято вже 20 років має екуменічний характер. У ньому бере участь духовенство різних конфесій та церков. Всі вірні запрошуються на процесію до вроцлавського Йордану, або річки Одри. Я радий, що ця традиція продовжується і утвердилася у Вроцлаві. Для християн східного обряду це особливий момент — йти до води, черпати її, пити, кропити нею свої домівки та близьких. Це знак Божого благословення, яке падає на всіх нас у цей день», — пояснює єпископ Володимир Ющак.

«Сьогодні Господь дивиться на нас як на свій улюблений народ. Над кожним із нас Він сьогодні каже: „Ти є син мій улюблений і донька моя улюблена“. Але той Божий клич над нашими тілами і душами є одночасно закликом до того, щоб ми вийшли на духовний Йордан. Там ми будемо очищатися духовно і вчитися добро чинити. Це є той шлях, який нам вказує Господь і разом з нами йде. І нехай Він допоможе нам своєю благодаттю пройти цей шлях до кінця», — сказав на завершення проповіді владика Богдан.

Під час проповіді владика Діонісій зосередив увагу парафіян на духовному значенні йорданського освячення води, яка повинна пригадувати християнам про необхідність «поховати у воді стару самолюбну людину, щоб з води вийшла нова людина, відкрита до висот, яка чує, що вона має Отця на небі i нового Духа Божого, а коло себе має братів та сестер». За словами єпископа, це ми можемо побачити, прочитавши євангельський опис хрещення Ісуса у Йордані, під час якого «небо розкрилося і Дух Святий зійшов на Нього у вигляді голуба, і долинув із висот голос: „Це є Син Мій улюблений, у котрому Моє благовоління“. „Небо і земля об’єднується, людина знову розмовляє з Богом. Відновлюється синівство, яке було втрачене з гріхом прародичів. Починається новий етап в історії людства“ — наголосив проповідник.

«Ми би не могли бути християнами без цього празника, без того, що сталося на ріці Йордан. Бо особливістю християнства є віра, спілкування із Троїчним Богом: Богом Отцем, Богом Сином і Богом Святим Духом. Ми це сприймаємо як Таїнство. Ми хрестимося в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Ми у Богоявленні приймаємо це Таїнство. Але уявіть собі, яким викликом було прийняти існування Трьох Осіб Божих для тих, хто гостро настоював на тому, що є один Бог. Бог є один і Бог є у Трьох Особах. І ми знаємо, що кожна людина створена на образ і подобу Божу. Що це означає? Цей празник нам пояснює. Ми є створені особами. Це є визначальна риса нашого людства. Ми є особами так, як і Божі особи є особами. Найважливішою рисою особи є стосунки. Індивід може бути сам, а особа потребує інших осіб», — мовив у проповіді митрополит Борис.

«Величність, символізм і суть цього свята криються у його назві — Бог об’явився людям. Для нас це може звучати доволі звично. Але задумаймося на хвильку над значенням цієї події. Адже це значення є надзвичайним. Уявімо собі, що ми з вами у 2024 році існуємо у світі у тому масштабі, який визначено людиною. Усі правила, усі принципи та закони, які ми намагаємося виконувати визначені людиною. Ми створили цей світ, цю систему, у якій живемо. Натомість Богоявлення є своєрідним входженням Бога у цей світ. Якщо ми зауважимо, від самого початку, як тільки Господь сотворив цей гарний і величний світ та поселив у ньому першу людину, давши їй завдання заопікуватися тим створінням, кожного разу у Старому чи Новому Завітах при об’явленні Бога стається щось надзвичайне. Показуючись чи промовляючи до людини, Бог змінює історію цієї людини», — зазначив владика Андрій Рабій.

«Коли ми віруємо у те, що Господь об’явився, прийняв людське тіло задля того, як кажуть Святі Отці, щоби людина стала здатною до божественного життя. І це є другий аспект віри: не тільки повірити у Бога. Святе Євангеліє каже, що й злі духи вірують у Бога. Але що з того? Коли християнин вірує у Бога, це має стати його життям. В українській мові є неймовірно гарний вираз — воплочення Ісуса Христа, втілення Господа. Так само, як Христос воплотився, втілився, християнство має воплочуватися і втілюватися у нашому житті. Це єдине завдання для християн — воплочувати християнство у своєму житті. Коли ми йдемо до сповіді, каємося з наших гріхів і отримуємо прощення, це не тому, що Бог каже: „Гріши собі і приходь до Мене, і я тобі буду прощати“. Це не є такий добренький Бог. Тут криється щось набагато глибше, більше і важливіше. Господь вірить у мою святість, тому й прощає. Господь вірить у те, що я можу змінитися, тому дає це прощення гріхів. Ви чуєте? Бог вірить у те, що я можу бути іншим, досконалим, святим. Бог вірить, але чи вірю я? Розумієте у чому проблема: за стільки років невдач, падінь, гріхів, прогрішень, у нас витворився негативний образ самих себе. І це не лише справа психології, щоби займатися афірмаціями і казати собі, який я добренький та красивий. Суть не у тому. Хоч деколи у нашому житті існують ці дві крайності: з однієї сторони у нас є присутнє почуття меншовартості, а з іншої — почуття особливої вартості, яке ми називаємо у християнстві гордістю. Але у почуттях меншовартості і почутті гордості проблема є тією ж. Людина несвідома своєї вартості, цінності, унікальності та неповторності в очах Божих. Ви чуєте це? Кожен із нас є унікальним. Які би дурниці чи гріхи ми би не робили, Бог впевнений у тому, що ми здатні до більшого!» — мовив владика Венедикт.