СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЯк парафія УГКЦ в Ошаві зростала разом із автомобільним гігантом «Дженерал моторс»
Парафія Святого Юрія Переможця Української Греко-Католицької Церкви в Ошаві (Канада) є яскравим прикладом того, що людина не може задовольнитися тільки матеріальними статками. Людська душа за будь-яких обставин потребує духовного наповнення.
Українці, які приїхали в Ошаву понад сто років тому, теж не змогли жити без своєї Церкви. Вони тяжкою працею покращували своє матеріальне становище, усвідомлюючи, що цього не достатньо для нормального життя. І в 1915 році близько 60 родин об’єдналися біля маленького дерев’яного храму. Вони не мали священника, ані іншого духовного супроводу. Але вони почали будувати храм. Спершу священник сюди доїжджав тільки раз на рік…
Сьогоднішній парох парафії Святого Юрія Переможця о. Дмитро Ганчарик:
«Я призначений був на цю парафію в лютому 2012 року, якраз у той знаковий рік, коли наша парафія святкувала столітній ювілей. Властиво, той ювілей дав мені краще розуміння і пізнання того, що я є тим священиком, який починає нове століття у служінні в цій чудовій церкві і прекрасній парафії».
Цікавим фактом є те, що історія цієї громади була тісно пов’язана з історією американського автогіганта «Дженерал моторс», яке розпочинало своє виробництво саме в Ошаві.
У ті часи велике виробництво приваблювало українських мігрантів, які шукали можливість заробити і забезпечити свої родини.
Володимир Матичак, голова парафіяльної ради, розповідає:
«Уже покійний отець Прима знайомився з людьми вищого статусу, йшов з ними грати гольф… І коли наші люди приїжджали до Ошави, він допомагав їм отримати роботу».
Парафіянка Ірина Хомей Джонстон:
«Коли збудували в Ошаві фабрику „Дженерал Моторс“, мій тато пішов туди працювати і працював 35 років».
Одним із перших проєктів української громади в Ошаві — було збудувати «українську хату» — місце, де б люди могли збиратися, святкувати, а найголовніше — виховувати свою молодь в українській духовній традиції.
Отець Дмитро:
«Коли ми переглядаємо історію парафії Святого Юрія Переможця, розуміємо, що все те, що наші дорогі парафіяни роблять, це все мало своє походження від початку».
Годі перелічити, що тут тільки не роблять. При парафії діє танцювальний колектив «Львів», де танцюють українського гопака та інші українські танці.
Діана Лавришин належить до старшої групи колективу:
«Тут я була хрещена, тут ходила в садочок. І я дуже пишаюся тим, що дізнаюся тут про українські традиції, про те, як любити Бога».
Мер міста Ошава Джон Генрі, хоча і не має українського коріння, але охоче навідується в український осередок:
«Це особливе місце, куди можна прийти в Ошаві, привести сюди своїх дітей і навчати їх традицій».
У 1953 році парафіяни вирішили збудувати новий величніший храм, у якому моляться і донині.
Отець Дмитро дуже задоволений своїми працьовитими парафіями. З ними йому легко будувати живу парафію:
«Наша парафія повна робочих людей, які не боятися офірувати свій час, свої скарби, свої таланти, аби ця парафія і надалі існувала і розвивалася якісно».
Було б дивно, якщо б при парафії в Канаді не ліпили вареників. Але варто віддати належне парафіянам Святого Юрія Переможця, тут процес настільки налагоджений, що тісто розтачують машиною, а варениці вирізають пристосовано тачалкою. Такий удосконалений процес дозволяє забезпечити варениками всіх любителів цієї традиційної страви.
Окремий пан відповідає за заварювання пирогів.
Одною з тих, хто ліпить вареники, є пані Лукасевич. Їй 97 років. Каже, що силу отримує від Бога.
Вареники і голубці, вже готові, розвозять у крамниці…
Соня Лушна, голова Жіночої ліги:
«Цього року наша Ліга заробили добрі гроші для церкви… Знаєте, торік помер мій чоловік. І я не хотіла більше приходити, бо мені було дуже тяжко. Але отець мені сказав: Соню, Ви нам потрібна, але головне, що ми потрібні вам».
Парох не шкодує зусиль і часу на духовну підтримку кожного зі своїх парафіян:
«Ми знаходимо час і можливість, щоби допомагати нашим людям бути підкріпленими на дусі, щоб вони відчували, що священник є поруч з ними, що він з ними молиться, що він з ними працює, радіє і сумує. Це частина нашої великої родини».
Священник практикує домашні відвідини парафіян. Цього разу він відвідує дуже добру і гарну родину — пана Романа і пані Орисю Яворських. Вони дуже багато і активно долучаються до життя парафії.
Орися Яворська, членкиня парафіяльної ради:
«Я йду до церкви, щоб подякувати Богу за все, що я маю: за здоров’я, за те, що я маю нагоду співпрацювати чи помагати біля церкви. І я знаю, те, що я маю нагоду помогти, це дар від Бога».
Священник бачить майбутнє парафії в молоді, яка приходить до церкви.
Допомагає служити в парафії о. мітрат Богдан Білінський, сотрудник парафії Святого Юрія Переможця:
«Мені дуже приємно, коли до церкви приходять діти і молодь. Особливо, коли вони стають спереду і співають. Під час Літургії я чую їхні голоси».
При парафії молодь навчають Катехизму. Пані Корнелія Білінська — катехитка:
«Для мене працювати з дітьми — особлива радість. Вони такі відкриті, щирі і цікавляться усім, що навколо. У цей час так важливо наповнити їхні голови тим, що є добрим і чистим».
Хлої 9 років і вона готується до першого Причастя:
«Одного разу ми гралися і шукали жучка, якого звати Берні. Учителька сказала віднайти його за допомогою ліхтарика… Це має нагадувати нам про те, що Ісус є світлом цього світу…»
«У катехизації, — вважає пані Корнелія, — важливо подавати приклади, історії, які навчають християнської любові. Це історії святих чи просто казки, які дають дітям правильний приклад».
Опорою і підтримкою для о. Дмитра у його служінні є його сім’я:
«Усі частинки нашої діяльності якраз складають оцю живу парафію, яка дає нам сміливий погляд у майбутнє».
Дружина пароха Мирослава Ганчарик:
«Нам дуже приємно бути частиною парафіяльної родини, бо люди тут направду є добрими християнами».
За матеріалами Департаменту інформації УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
