СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЯк парафії стали благодійними кухнями і прихистками для біженців
Найперше нагодувати біженців, а відтак переночувати їх у парафіяльному приміщені, допомогти із одягом та речами першої необхідності — і це далеко не повний перелік того, чим щоденно займаються греко-католицькі священники в різних куточках України, де приймають тимчасово переселених співгромадян. Та й не лише вони.
Після початку нової стадії війни Росії проти України — піклування про українських захисників та внутрішньо переміщених осіб стало тим, з чим сьогодні асоціюється «жива парафія» УГКЦ. Як це відбувається на щодень, можна дізнатися на прикладі греко-католицьких парафій у смт. Ярмолинцях та м. Чернівцях. Про це розповідає Тетяна Шпайхер для Релігійно-інформаційної служби України.
Парох греко-католицької парафії Пресвятої Трійці, що знаходиться у смт. Ярмолинці (Хмельницька обл.), о. Зиновій Маланюк розповідає, що почав допомагати біженцям, бо одного дня вони просто з’явилися у його селищі та потребували допомоги.
«Наш храм знаходиться при дорозі населеного пункту, який з перших днів зіткнувся з великим потоком внутрішньо переміщених осіб, які їхали зі столиці, Харкова, Миколаєва, Херсона та інших міст. Багато з них мали потребу зупинитися, поїсти, а часто і переночувати. Це був новий виклик, на який, ми як парафія мали відповісти і ми це зробили», — каже о. Зиновій.
За словами отця, для забезпечення потреб біженців багато речей парафіяни зі священником мали організовувати і вирішувати «на ходу» і «вперше». Наприклад, потрібно було організувати при парафії нічліг для біженців.
«Люди телефонували і питали чи можна у нас зупинитися. Їм потрібно було дати не лише їжу, а й певний прихисток. Під нічліг ми облаштували підвальне приміщення храму. У мирний час це приміщення використовується як центр розвитку дітей і ми планували організувати там невелику кухню, але час в який ми зараз живемо вніс свої корективи, адже ми уже розуміємо, що йдеться про затяжну війну і вона не закінчиться так швидко, як ми спочатку сподівалися», — пояснює священник.
Священник пригадує, що найскладнішими були перші тижні війни, коли люди мали велику потребу у хлібі та інших продуктах харчування. Біженці, які їхали через Ярмолинці, потребували також взяти з собою щось у дорогу.
«Держава зіткнулася з повномасштабною війною і не одразу змогла з усім впоратися. Військкомати були переповнені людьми. Ми зрозуміли, що потрібна наша допомога і думали над тим, що ми можемо зробити і що повинні зробити. Врешті ми прийняли рішення відкрити благодійну кухню для біженців і потребуючих загалом», — пригадує о. Зиновій.
Священник подав заявку до Української соціальної академії і отримав грант на закупівлю кухонного обладнання.
о. Зиновій Маланюк
«Ми зосередилися на тому, що хліб потрібен усім: військовим, цивільним, місцевим і подорожуючим. Ми порадилися з парафіянами і вирішили відкрити міні-пекарню і випікати хліб для соціальних потреб. Українська соціальна академія нас підтримала фінансово», — пояснює священник відкриття пекарні.
На парафії дуже швидко перейшли від ідеї до її реалізації: у приміщенні розпочали ремонті роботи, збільшили електричну потужність, а після отримання коштів від Української соціальної академії закупили кухонне обладнання. Серед іншого у пекарні з’явилися тістоміс, тісторозкатна машина, вистійна шафа і піч для випікання, пароконвектомат, великий холодильник, столи, шафи, а також чимало дрібного кухонного обладнання.
«Ми хочемо ще поставити столики та стільці, аби біженці могли тут споживати щойно спечену свіжу випічку. Будемо випікати не лише хліб, але робити піцу», — каже о. Зиновій.
Поки для закупівлі продуктів для пекарні священник залучає кошти від благодійників. Усю виготовлену продукцію будуть роздавати біженцям, потребуючим, українським захисникам. У майбутньому священник хоче, щоб пекарня працювала як соціальне підприємство: частину продукції продаватимуть по соціальних цінах, ще частину роздаватимуть безкоштовно тим, хто найбільше потребує.
«Наші парафіяни, які будуть волонтерити у пекарні, уже випікали для благодійних потреб пасочки перед Великоднем. Тоді пекарні ще не було, тому вони пекли їх вдома. Ми передали ці пасочки для сіл Бучанського району Київської області, люди плакали від щастя», — розповідає отець.
Інший греко-католицький священник о. Володимир Боровий із Чернівців, парох парафії Покрови Пресвятої Діви Марії, розповідає, що спочатку організував при парафії проживання для біженців, а тепер відкриває благодійну кухню.
«Ми маємо двоповерхове парафіяльне приміщення — плебанію і на другому поверсі там проживають родини священників, а на першому ми розмістили внутрішньо переселених людей. Сьогодні там постійно проживають 18 осіб. Ми також постійно забезпечуємо їх продуктами харчування за рахунок парафії», — розповідає священник.
Він зазначає, що завдяки гранту від Української соціальної академії уже закупив обладнання для благодійної кухні.
о. Володимир Боровий
«За отримані кошти ми уже купили холодильник, електричну плитку, кавову машину, різноманітний кухонний інвентар, тістоміс, електричну духову шафу, термопот і тепер тут можна буде випікати хлібобулочні вироби та готувати їжу для потребуючих», — каже священник.
В Українській соціальній академії переконані, що соціальне служіння на парафіях — це ще один спосіб Церкви сьогодні допомагати своєму народу. Голова правління Академії Сергій Олійник впевнений, що такі міні-пекарні при парафіях, благодійні кухні і допомога біженцям — важливий прояв піклування Церкви про тих, кому сьогодні найважче.
«Віра без діл мертва, особливо під час ворожих обстрілів та військових дій, коли у твої двері стукають люди, що вчора жили спокійним життям, а сьогодні стали вимушеними втікачами. Тому, дуже тішить те, що греко-католицькі парафії є живими і діяльними. Ми ж в Академії раді підтримувати такі ініціативи і фінансово та через навчання допомагати тим, хто хоче допомагати іншим», — каже Сергій Олійник.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
