Як не загубити живу віру? Духовні настанови владики Гліба Лончини

5 березня 2025

Владика Гліб Лончина, апостольський адміністратор Паризької єпархії Святого Володимира, запрошує читачів до глибокого роздуму над словами апостола Павла про останні часи. У своєму посланні Павло застерігає від духовної небезпеки зовнішньої побожності без справжньої сили віри. Але чи ці слова стосуються лише далекого майбутнього? Єпископ допомагає побачити, як вони відображають реальність нашого сьогодення та особистого духовного життя. Чому люди стають жорстокими? Як уникнути пастки фальшивої побожності? Що означає справжня віра, яка змінює серце?

Як не загубити живу віру? Духовні настанови владики Гліба Лончини

З цієї проповіді владики Гліба Лончини можна дізнатися:

які риси людей останніх часів описує апостол Павло у своєму другому листі до Тимотея?
чому важливо не лише помічати зло в інших, але й звертати увагу на власну душу?
які причини можуть призвести до жорстокості людини?
як співчуття і розуміння допомагають боротися зі схильністю до злоби?
що означає «мати вигляд побожності, але зректися її сили», і як це проявляється у сучасному житті?
чому справжня побожність вимагає виходу із духовної зони комфорту?

Ознаки останніх часів згідно апостола Павла

Апостол Павло в другому листі до Тимотея оповідає про останні часи і застерігає нас від різного роду недобрих людей. Він пише: «Знай це, що за останніх днів настануть скрутні часи, бо люди будуть самолюби, грошолюби, зарозумілі, горді, наклепники, непокірні батькам, невдячні, безбожні, без любови, непримирливі, осудливі, розбещені, жорстокі, недобролюбні, зрадники, нахабні, бундючні, більше розкошолюбні ніж боголюбні, вони мають бо вигляд побожности, сили ж її зреклися» (2 Тим 3, 1–5).

Відповідальність за власну душу

Коли Павло говорить про останні дні, то має на увазі, що все, що є після Христового Воскресіння, є останніми часами, бо не буде іншого віку. Тут можемо побачити образ нашого сторіччя, як люди живуть, як зло панує у світі. Але ж, дорогі мої, не треба дивитись лише на те, що інші люди є недобрими; слід, натомість, вдивлятись у свою душу. Бо Павло перестерігає Тимотея перед жорстокістю людей, але в той же час попереджає нас, щоб і ми такими не були.

Чому люди стають жорстокими?

Чому людина стає жорстокою? Тому що вона відходить від Бога. Причинами цього можуть бути кривда, яка її спіткала, несправедливість, злобність, осуд. Якщо людина не живе Божим духом, тоді легко піддається під вплив саме того зла — і підсвідомо стає такою ж! Тому Христос закликав нас чувати й молитися (див. Мр 14,38), щоб не впасти у спокусу відплачувати злом за зло.

Співчуття як противага злості

Щоб поборювати нахил до злоби, треба плекати в собі співчутливість і розуміння до людей. Коли усвідомлюємо, що кожна людина є немічною і грішною, як ви і я, тоді починаємо розуміти, наскільки важко кожному поборювати спокуси. Так як ми бажаємо, щоб люди співчували нашій немочі, так маємо розуміти інших і підтримувати одні одних. Ми ж бо сестри і брати у Христі, діти одного небесного Отця!

Пастка вигляду побожності

Завершуючи свою пересторогу, Павло додає: «Вони мають вигляд побожности, сили ж її зреклися» (2 Тим 3,5).

Мати вигляд побожности означає робити все, що належиться: ходити до церкви, молитися, ввічливо себе поводити — але не втілювати цього в наше щоденне життя! Чому це лише «вигляд» побожности? Тому що ми є побожними доти, поки молимося, є в церкві, поряд із добрими людьми… Але як тільки хтось нас образить, зранить, зрадить — забуваємо про побожність і тут же піддаємося спокусі віддавати злом за зло.

Які ознаки «вигляду побожности»? Ісус це характеризує на прикладі книжників: «Вони ходять залюбки в довгих шатах, люблять вітання на майданах, перші сидження в синагогах та перші місця на бенкетах» (Лк 20,46). А в нас непомильним знаком «вигляду побожности» є відчуття комфорту в релігійному житті, коли наша духовність обмежується тим, що ми добре чуємося з Богом, нам комфортно в душі, спокійно — але нас не турбують людські болі. Якщо вважаємо, що ми є побожними, добрими християнами — це лиш поверхневий погляд. Якщо в нас лише вдавана побожність, тоді наша віра слабка. Так, ходимо до сповіди, завжди з того самого сповідаємося, кажемо, що поправимося, але, у дійсності, не віримо, що можемо виправитися, бо, мовляв, ми немічні, нервові, не маємо часу на молитву. Це не є правдивою духовністю!

Нас має турбувати усвідомлення того, наскільки ми далекі від Бога, які ми недосконалі, коли безліч гріхів нас приголомшують! Не для того, щоб ми падали духом, зневірювались, ні! Але для того, щоб ми вийшли зі своєї зони комфорту, працювали над собою і шукали правдивих, а не лише вигідних стосунків із Богом. Саме тоді, коли боремося зі собою, тоді знаходимо силу побожности, яка може нас змінити. Треба вірити, що Бог справді з нами і бачить кожну хвилину, кожну проблему нашого життя. Не думаймо, що наша молитва не має вартости. Покладаймося на Бога! Щоразу, коли взиваємо до Господа — ростемо, міцніємо духовно. Саме тоді сила побожности діє в нас, хоч ми цього не будемо відчувати. Не треба перейматися тим, що не відчуваємо тих речей, бо ж ми не можемо відчувати навіть Господа Бога, його фізичної присутности — але віримо! Допоки віримо, доти ми на добрій дорозі.

Справжня побожність: вихід із духовної зони комфорту

Тому, дорогі сестри і брати, роздумуймо над цими питаннями, не падаймо ніколи духом, що, мовляв, духовне життя надто важке, неможливе, і що Господь від нас забагато вимагає: бути досконалими, так як Отець наш небесний! Досконалість — це не бути непомильними, а завжди шукати Господа і щоразу, коли ми згрішили, покаятись і навернутися до Бога. Господь завжди дасть нам силу для цього. Тому, не обмежуймося лише виглядом побожности, а справді жиймо силою побожности — правдивих стосунків з Господом Богом.

† Гліб Лончина,
апостольський адміністратор Паризької єпархії Святого Володимира

Лювен (Бельгія),
каплиця Благовіщення сестер Анунціянток,
15 лютого 2025 року