СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Я ніколи не був мігрантом, але завжди відчував людей, що мігрують», — владика Йосиф Мілян на презентації книжки «З нами Бог»
29 серпня в саду прокатедрального собору Святої Софії відбулася Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив владика Йосиф Мілян, єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ. Після цього відбулася презентація книжки єпископа «З нами Бог».
«Найбільшою загрозою для життя людини є гріх. Він приходить до наших дітей непомітно і часом через нас, батьків. Мовляв, він ще маленький і йому можна, а сьогодні всі так роблять… Потрібно оберігати ніжну душу дитини. Життя — це не суцільні розваги, а складна річ. Любити не означає створити для дитини парникові умови, бо раніше чи пізніше прийде гріх і вона не знатиме, як його відсторонити», — наголосив у проповіді владика Йосиф. За його словами, великою проблемою нинішнього суспільства, народу, Церкви є те, що для нас гріх не є «живою кров’ю пекучої рани». «Ми вміємо собі пояснити маленькі гріхи, побутові. Та маленький гріх поволі точить, як черв’як, яблуко», — додав він.
Архиєрей наголосив на глибині молитви. «Повернуся до стосунків батьків і дітей, одвічного проблемного питання. Ми часто накриваємо у світлиці стіл, але ще є діти. Часто батьки думають: нехай в цей час діти будуть на кухні чи в іншій кімнаті, бо, мовляв, вони люблять піцу, кока-колу, бургери, у них свій світ; вони не мусять чути того, що говорять між собою дорослі, бо часто виривається невідповідне, криве слівце. Їм це непотрібно чути. Молитва — це діалог людини з Богом. Можливо, проблема полягає в тому, що ми не навчилися вести діалог зі своїми батьками, тому і з Богом не можемо. Можливо, наші діти не мають потреби йти до Церкви або увечері перед іконою разом молитися, бо ми їх ніколи не кличемо на кухню на піцу чи кока-колу, бо це справа дорослих, а не дітей. Якщо так будемо жити, то врешті-решт будемо кликати з усієї сили: „Змилуйся над моєю дитиною“. Ми повинні кликати своїх дітей до столу, до дорослих і поставити їм прибори. Маємо навчити їх, як користуватися виделкою та ножем… Вони всього повинні навчитися вдома через приклад власних батьків», — сказав проповідник.
Наприкінці богослужіння о. Марко Семеген, настоятель прокатедрального собору Святої Софії УГКЦ, подякував присутнім за спільну молитву, а владиці Йосифу — за проповідницьке слово.
Розповідаючи про структурованість видання «З нами Бог», єпископ наголосив, що левова частка її змісту — документи Пасторально-міграційного центру УГКЦ (ПМВ), який він довгий час очолював. Книга видана в Харкові тиражем 2000 примірників і вона наповнена світлинами: «Я навіть дістав зі скрині своєї мами світлини свого діда і бабці. Світлина зроблена в Городку в 1936-му році». «У душпастирстві мігрантів моїм помічником був о. Василь Поточняк і вся його команда на чолі з о. Юстином Бойком. Ми дуже плідно працювали і прагнули щось зробити для українського мігранта», — розповів він присутнім. Він пригадав роки служіння в ПМВ: «Пригадую візитацію Іспанії: ми вставали вранці о п’ятій, об’їжджали наші спільноти (до обіду одна Літургія і зустріч із людьми, по обіді — друга). Їхали додому вночі, не встигали відпочити, як потрібно було знову вставати. Холодний душ допомагав пробудитися і так протягом десяти днів», — поділився він. За його словами, хоч він ніколи не був мігрантом, але відчував людей, що мігрують. «Коли я вперше приїхав до США із митрополитом Володимиром Стернюком, то мав розмову із особою, що народилася вже там і представляла свою проукраїнську позицію. Я цілу ніч після того не спав. Так було гірко за Україну, за народ і за того чоловіка! Наша діаспора дуже спричинилася до відродження нашої Церкви», — додав він.
Презентації книжки вже відбулися в Добрянах на Львівщині, рідному селі владики Йосифа, а також у Львові, Києві та Римі.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
