СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Я між вами як той, хто служить»: Проповідь Блаженнішого Святослава у Великий четвер
У Великий четвер — День встановлення Святих Таїнств Священства та Пресвятої Євхаристії, 13 квітня 2023 року, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді у Патріаршому соборі Воскресіння Христового застановився над трепетом, що виникає у нас в цей день. За його словами, це — острах перед невимовним пониженням Бога перед людиною, Бога, який служить своєму творінню.
«Оце я між вами як той, хто служить»
(Лк. 22, 27)
Преосвященні владики!
Преподобні, всечесні отці!
Дорогі брати і сестри в монашестві!
Наші отці-диякони!
Достойні брати-семінаристи!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Дуже глибокі та зворушливі почуття сповнюють кожного, хто хоча би трохи задумається про все те, що дарує нам цей Страсний, Великий та Чистий четвер.
Острах і трепет цього дня
Одне почуття, можливо, один досвід переживання цих подій, які ми називаємо пасхальним таїнством, що є одною великою подією, яка має начебто три кроки: страждання, смерть і воскресіння Спасителя, пронизує від початку до кінця — це почуття остраху та трепету. Як побачимо Христа у гробі, чутимемо гімн: «Нехай мовчить усяка плоть людська, нехай стоїть із страхом і трепетом» (Гімн замість Херувимської пісні Великої суботи).
Цей острах і трепет — це не лише почуття страху чи паніки. Це щось набагато глибше, що об’єднує весь сотворений світ, видимий і невидимий, який лицем в лице зустрічається зі своїм Творцем. Цей острах, трепет завтра нам передасть уся Вселенна в момент смерті Ісуса на Хресті. Ми почуємо, що сонце затьмарилося, земля затряслася, каміння порозпадалося, гроби відкрилися, а багато мертвих праведників воскресло й увійшло у святе місто (Мт. 27, 52–53).
Невимовне пониження Бога перед людиною
Про який трепет нам сьогодні говорить Боже Слово? Цей трепет є острахом перед невимовним пониженням Бога перед людиною.
Цікаво, що коли ми вчитаємося в Євангеліє, зокрема від Луки, то побачимо, що євангелист боїться навіть про це говорити — остах і трепет відчуваються в його словах. Він не може добрати слів. Боїться образити Господа, бо як можна говорити про приниження Бога? Він в уста самого Ісуса Христа вкладає пояснення того, що Він робить — того дивного руху, дивного діла Божого. Христос каже: «Хто бо більший? Той, що за столом, чи той, що служить? Хіба не той, що за столом? Та, проте, я між вами як той, що служить» (Лк. 22, 27).
Апостол Павло невимовне Боже пониження перед людиною називатиме одним дивним словом, яке важко перекласти українською мовою, — кенозис (κένωσις). Старослов’янська мова передавала його як «ѹниженіѥ», «истощаніѥ» Боже.
Тексти молитов чину умивання ніг говорять про «дивне Боже пониження». Говорячи про рух, дію Божу, Павло так нам каже в Посланні до филип’ян: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившись як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж — хресної» (Фил. 2, 6–8). Тут Павло використовує оте глибоке слово «ἐκένωσεν» (екеносен). Це слово про пониження і слухняність самого Господа насправді дивне. Воно говорить, що Бог зробив щось дивне, чого ніхто не очікував: прийнявши вигляд слуги, подобою явився як людина, став слухняним аж до хресної смерті.
Послання до євреїв нам говорить, що це Боже «истощаніѥ» — це приниження Бога перед людиною. Бога, який приймає вигляд слуги, який буцімто є менший за гідністю від того, кому служить, вона називає священством Христа (пор Євр. 5, 7–10). Це дивне упокорення Бога перед людиною Боже слово нам розкриває як зміст Його вічного священства за чином Мелхіседека, Бога, який стає на коліна перед людиною…
Знак Божого служіння — умивання ніг
Мабуть, непросто було апостолам проповідувати про страждаючого, розп’ятого, вмираючого Бога, але як сильно в їхніх устах звучала проповідь, що той самий Бог, якого вчора розп’яли, воскрес із мертвих!
«Оце я між вами як той, хто служить»(Лк. 22, 27). Справді, ці слова Христос промовив якраз за Тайною вечерею, коли показав знак упокорення, коли сам став на коліна перед своїми апостолами.
Ми щойно пережили цей знак. Це було добрим уроком. Бо Христос так хотів, щоб Його апостоли пили ту саму чашу, яку Він п’є. Він їм її подарував, зробив їх її причасниками на Тайній вечері. Він так хотів, щоб це дивне Боже служіння людині апостоли перейняли як священничу службу Нового Завіту. Він дає їм у руки як тайну вічного свого священства себе самого! Бо сьогодні ми спогадуємо, святкуємо, уприсутнюємо, переживаємо установлення Таїнства Пресвятої Євхаристії — Тіла і Крові нашого Спасителя. Це те служіння, упокорення Бога перед людиною, яке Він дарує кожному, кого робить учасником великої Тайни Священства за чином Мелхіседека.
Привітання та подяка священникам за їхнє служіння
Тому ми нині вітаємо наше духовенство, священників, дияконів і семінаристів із цим особливим великим днем, із цим даром! Сьогодні кожного з нас, преосвященні владики, дорогі отці, Христос запитує: не відсахнешся? Не налякаєшся? Підеш за мною? Сьогодні Христос показує нам, дорогі владики, дорогі отці, що щоразу, як матимете в руках Тіло Христове, Його Євхаристію, бачитимете упокорення Бога перед вами! Щоразу, коли уділятимете Святі Таїнства: Хрещення, Миропомазання, Причастя, Маслосвяття, Подружжя, бачитимете Бога, який служить людині, Бога, який упокорює себе перед людиною, аби зробити кожного з нас причасниками Його триденного славного Воскресіння. Тому те, що сталося у Великий четвер, ми називаємо не секретною вечерею, але Таїнственною. Бо вона відкриває щось, що насправді дуже важко збагнути людським розумом, щось, що є запрошенням увійти, взяти участь у дивних Божих ділах для оздоровлення, спасіння людини, що є запрошенням прийняти служіння, яке Господь Бог нам дарує у своєму Сині.
«Оце я між вами як той, хто служить» (Лк. 22, 27). Сьогодні дозвольте мені особливо подякувати всім священникам, які в обставинах війни служать своєму зраненому, зболеному народові. У цей Страсний, Великий, Чистий четвер запитаймо себе: що означає бути Христовим священником у час війни? Думаю, ми вичерпно на це запитання не відповімо. Кожен повинен шукати відповідь там, де його покличе до служіння Христова Церква. Ми бачимо в контексті теперішніх подій, навіть цього Богослужіння, що завдання священника — найперше бачити Христа на колінах перед своїм народом.
«Ви повинні бачити нашого Спасителя там, де нині найтяжче»
Багато хто вас запитуватиме, де є сьогодні той Христос? Де є Бог? Ви самі повинні Його бачити. Повинні побачити Христа, який нині стоїть на колінах перед болями, стражданнями і ранами українського народу. Ви повинні побачити Христа навіть у тому нашому воїні, якого так жорстоко стратили. Ці кадри приголомшили весь світ. У його стражданнях, у його німому крикові в цей момент тортури був присутній страждаючий Христос.
Ви повинні бачити нашого Спасителя там, де нині найтяжче, де найбільше болить, де нібито панує царство смерті, де звучать вибухи, де ллється кров, де плачуть діти, жінки і старці — там, у їхніх сльозах, перед ними на колінах сьогодні стоїть Христос! Він стоїть на колінах у наших госпіталях, перед кожним, хто у своїй душі й тілі несе рани війни. Біля ложа страждань, на колінах, як на Тайній вечері, стоїть Христос і торкається ран, щоби зцілити, виконуючи свою вічну священничу службу, до якої покличе кожного з вас.
Як ви, отці, бачитимете, де є Христос під час війни, то відповідь на запитання, що вам робити, прийде дуже легко. Бо ви мусите те саме чинити, що Він вчинив. Бо Він каже: «Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив. Істинно, істинно говорю вам: Слуга не більший за пана свого, а посланий не більший за того, хто послав його» (Ів. 13, 15–16).
Благословенний той народ, який має справжнього Христового священника, який в особистому служінні уприсутнює, віддзеркалює, об’являє світу Божу покору. Це упокорення, яке ми чули в молитвах, прославляє, вивищує, дає життя, вселяє надію на воскресіння.
Прохання люду Божого про утішення
Мабуть, до кожного з вас, дорогі отці, приходили різні люди з різними проханнями. Вчора я почув прохання, яке є підсумком крику українського народу: Отче, потіште нас! Запитую: як я можу вас потішити? Якими словами? Якими словами можна потішити маму, яка втратила сина, жінку, яка втратила чоловіка, сиріт, які втратили батька? Як можна нині потішити Україну?
Ви знаєте, сьогодні Боже Слово в цій Літургії дає відповідь: благання про потішення є молитвою про Утішителя, про Духа Святого. Це — благання ліку, бальзаму на рани України.
Сьогодні ми освятили святе і велике миро, яке є носієм, способом передавання Духа Святого. Ви візьмете це миро, дорогі отці, понесете нашому народові. Ми сьогодні освятили 260 антимінсів. Вони звідси, з нашого престолу, розлетяться по всьому світі. Ми вже знаємо адреси. Для служіння Божественної Літургії військові капелани занесуть їх на фронт, медичні капелани — до лікарень. Їх занесуть туди, де буде створена нова громада. І туди прийде Христос Тілом і Кров’ю — у Тайній Євхаристії, щоб нею зцілити й оживити цей Божий люд.
Дорогі отці, щоразу як приймете на свої руки євхаристійне Тіло Христове, пам’ятайте що споглядаєте упокорення і слухняність аж до смерті самого Бога! І блаженний той священник, який ніколи не втратить відчуття остраху та трепету, стоячи перед обличчям цієї таїнственної дивної присутності між нами нашого Спасителя!
Христос вам у руки ввіряє Святі Таїнства своєї Церкви — помажте ними страждуще тіло Божого народу. Ми сьогодні, у цей Страсний четвер, яким розпочинаємо наше входження у таїнство Пасхи, кажемо: Ісусе, дякуємо, що Ти є серед нас як Той, що служить. Дякуємо за кожного Твого священника, якого Ти пошлеш туди, де найбільше болить. Дякуємо, Ісусе, що наші рани стали Твоїми. Навіть наша смерть стала Твоєю, але й нашим буде Твоє славне, переможне тридневне Воскресіння. Амінь.
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
