СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиXXXVIII Апостольська подорож Папи Франциска до Казахстану. День другий
Наприкінці Святої Меси, відслуженої в Казахстані у другий день візиту, Папа Франциск подякував усім причетним до організації його візиту, паломникам, які спільно молилися, скеровуючи також думку до народів, які страждають від війни.
Папа: Бог є Богом миру; не профануймо Його ім’я ненавистю
«Не шукаймо вдаваних примирливих синкретизмів, але зберігаймо свою тотожність відкритою на сміливість іншості, на братерську зустріч», — закликав Папа Франциск, підсумовуючи свою промову, виголошену під час відкриття VII Конгресу лідерів світових і традиційних релігій, який 14 і 15 вересня 2022 року відбувається в столиці Казахстану Нур-Султані.
У середу, 14 вересня, вранці Святіший Отець прибув до Палацу Незалежності, що частиною архітектонічного комплексу центральної площі казахської столиці. Конгрес лідерів світових і традиційних релігій, який цього року присвячений ролі цих лідерів у духовному та соціальному розвитку людства в період після пандемії, вперше відбувався 23–24 вересня 2003 року з ініціативи першого Президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва. Це була унікальна в своєму роді подія, яка після цього повторилася в 2006, 2009, 2012, 2015 та 2018 році, дійшовши цього року до сьомого конгресу, що був відкладений на один рік через пандемію. Перед початком Конгресу зібрані у конференц-залі релігійні лідери в тиші проказали кожен свою молитву. Опісля розпочалося відкриття конгресу, під час якого виступили Президент Касим-Жомарт Токаєв і Папа Франциск.
Дорога діалогу
Глава Католицької Церкви розпочав свої роздуми з того, що релігії нагадують нам про те, що ми є створіннями, а тому не є всемогутніми, а лише чоловіками та жінками, які прямують до того самого неба. І це є підвалиною нашого братерства. Папа побажав, щоби перебування на землі, яку протягом століть перетинали великі каравани, причинилося до відкриття «нового шовкового шляху», який буде зосереджений не на торгівлі, а на людських стосунках. Як провідника у цих своїх роздумах Святіший Отець обрав Абая Кунанбая (1845–1904), найвідомішого казахського поета, основоположника сучасної казахської літератури, твори якого були пронизані релігійністю.
У пошуках сенсу життя
«У чому краса життя? Хіба не в тому, щоб занурюватися в глибини?» — запитував поет. Саме такі запитання, за словами Папи, викликають потребу в релігії, нагадуючи нам про те, що людина існує не стільки, щоби вдовольняти земні інтереси та будувати виключно економічні стосунки, але для того, «щоб разом мандрувати як подорожні, звертаючи погляд до неба». Ми потребуємо відповідей на остаточні питання, зберігати, як казав Абай, «живу душу та ясний розум». «Браття і сестри, світ чекає від нас прикладу живих душ і ясного розуму, очікує справжню релігійність. Настав час пробудитися із фундаменталізму, що отруює та псує кожне кредо, час зробити серце світлим і співчутливим. Але також час залишити в книжках з історії ті промови, які надто довго, тут і в інших місцях, сіяли підозру та зневагу до релігії, ніби йдеться про фактор дестабілізації модерного суспільства», — сказав Святіший Отець, підкреслюючи, що шукання трансцендентного може стати світлом для рішень у контексті геополітичних, соціальних, економічних, екологічних криз, які в корені є духовними. «Ми потребуємо релігії, щоб дати відповідь на спрагу миру в світі, на спрагу нескінченного, що живе в серці кожної людини», — додав він.
Цінність релігійної свободи
«З огляду на це, — вів далі Єпископ Риму, — суттєвою передумовою для насправді людяного та цілісного розвитку є релігійна свобода». За його словами, Творець, так би мовити, «обмежив» Свою абсолютну свободу, щоб створити нас «вільними створіннями». «То хіба можна змушувати братів і сестер у Його ім’я?» — запитував Папа, знову цитуючи Абая, який навчав, що коли ми віримо і поклоняємося, не можемо примушувати до цього інших. «Релігійна свобода є фундаментальним, першочерговим і невід’ємним правом, яке потрібно підтримувати всюди і яке не може обмежуватися лише свободою культу», — наголосив Святіший Отець, додаючи, що кожна людина має право давати прилюдне свідчення своєї віри, але ніколи не може нав’язувати її комусь, а применшувати віру до приватної сфери позбавляє суспільство безмежного багатства.
Між уразливістю і піклуванням
Переходячи до роздумів над темою Конгресу, яка зосереджена на ролі релігійних лідерів у духовному та суспільному розвитку в період після пандемії, Папа запропонував замислитися над чотирма викликами нашого часу, першим з яких є досвід пандемії між уразливістю та піклуванням. Він нагадав, що Covid-19 поставив всіх нас на тому самому рівні, даючи зрозуміти, як казав Абай, «що ми є смертними, а не деміургами». І сьогодні ми не можемо «розтратити потребу в солідарності, яку ми відчули, прямуючи вперед так, ніби нічого не трапилося». Таким чином, ті, хто вірує в Творця, повинні допомагати братам і сестрам нашого часу «не забувати про уразливість, яка є нашою характерною рисою», щоб не піддатися претензіям на всемогутність та прямувати вперед «з більшою покорою та далекоглядністю». Крім того, віруючі в період пандемії «покликані до піклування», стаючи «ремісниками сопричастя», починаючи зі слухання найслабших, даючи голос найбільш безпорадним. І йдеться не тільки про більшу чутливість і солідарність, але «про оздоровлення наших суспільств», оскільки злидні створюють підстави для поширення епідемій та інших лих. Адже «найбільшим фактором ризику в наш час залишається бідність», і доки існуватиме нерівність і несправедливість, матимуть ґрунт віруси, гірші від Covid, такі як ненависть, насильство та тероризм.
Бог є Богом миру
У цьому контексті Святіший Отець перейшов до другого виклику, яким є виклик миру. Він нагадав, що саме цій темі протягом останніх десятиліть був присвячений діалог між провідниками релігій. Однак, наші дні «досі позначені лихом війни». «Потрібен поштовх і потрібно, браття і сестри, щоби він вийшов від нас. Якщо Творець, Якому ми присвячуємо життя, дав початок людському життю, то як можемо ми, визнаючи себе віруючими, дозволяти на те, щоб його знищувано? І як можемо думати, що люди нашого часу, що живуть так, ніби Бога не має, будуть мотивовані анґажуватися в шанобливий і відповідальний діалог, якщо великі релігії, що є душею багатьох культур і традицій, не докладатимуть актині зусилля на користь миру?» — запитував Папа, закликаючи об’єднувати зусилля для того, щоби «Всемогутній ніколи більше не ставав заручником волі людської могутності». Повторюючи за Абаєм, він наголосив, що всі потребуємо очищення від зла. Ми повинні позбавитися від самовпевненості, мовляв, ми є праведними і не має чого вчитися від інших. «Ніколи не виправдовуймо насильство. Не дозвольмо, щоби світське використовувало священне в своїх цілях. Нехай ніколи священне не буде опорою для влади, а влада не спирається на сакральність!» — закликав він, нагадуючи, що Бог є миром і завжди веде до миру. З цього випливає заклик докладати зусилля для того, щоби конфлікти вирішувалися не силою, зброєю та погрозами, але «єдиними засобами, благословенними небом і гідними людини», якими є зустріч, діалог і терпеливі переговори. Краще «інвестувати не в зброю, а в освіту».
Братерське прийняття
Сьогодні, за словами Єпископа Риму, «чималою трудністю є прийняття людини», кожного дня діти, також і ще ненароджені, мігранти та похилі віком викидаються мов непотріб, «чимало наших братів і сестер гинуть на жертовниках прибутку, оповиті святотатським кадильним димом байдужості». Тож завданням релігій є нагадувати світові про те, «що кожна людина є священною». Сьогодні ми є свідками великих переміщень людей з різних причин, що не є даними з хроніки, але історичним фактом, «що вимагає спільних і далекоглядних рішень». Допомогою в цьому є поновне відкриття цінності гостинності, пам’ятаючи про те, що «людина повинна бути другом іншій людині», як повчав Абай. А також «навчитися соромитися», відчувати здоровий сором, який є дорогою до співчуття, що «вчиняє нас людянішими і більш віруючими».
Спільний дім
Врешті, ще одним глобальним викликом для релігійних лідерів Папа назвав оберігання нашого спільного дому, «аби він не став об’єктом логіки наживи, але зберегти його для майбутніх поколінь, на славу Творця». За його словами, наш спільний дім нищить «ментальність визискування», яка також веде до «згасання шанобливого та релігійного бачення світу, закладеного Творцем». «Тому, незамінним є сприяти та підтримувати захист життя в кожній його формі», — наголосив Святіший Отець.
Перша пленарна сесія Конгресу релігійних лідерів завершилася спільним фото, після чого настав час, відведений для двосторонніх зустрічей.
Папа: дивитися на Розп’ятого, аби долати отруту зневіри
«Хрест — це ешафот, але цього святкового дня ми відзначаємо воздвиження Христового Хреста. Адже на тому дереві Ісус узяв на Себе наш гріх і зло світу і переміг їх Своєю любов’ю. Саме тому сьогодні для нас свято», — сказав Папа Франциск, розпочинаючи свою проповідь під час Святої Меси в Експоцентрі в Нур-Султані у середу, 14 вересня 2022 року, на якій були присутні 6 тисяч осіб.
У серцях забракло віри
Він прокоментував перше літургійне читання дня зі старозавітної книги Чисел, в якому йдеться про те, що ізраїльський народ, перебуваючи у пустелі, почав нарікати на Господа, і тоді «Господь наслав на людей вогненних гадюк, і почали вони кусати їх» (Чис 21, 6). Люди попросили Мойсея заступитися за них перед Богом. За велінням Господа, «Мойсей зробив мідяного змія й повісив його на стовпі; і коли кого-небудь кусала гадюка, то він звертав очі на мідяного змія й лишався живий» (Чис 21, 9). У цьому уривку Святого Письма, за словами Папи, бачимо протиставлення змій, які кусають, та змія, який рятує. Аналізуючи ці два образи, він зазначив, що змії кусали народ, який вкотре впав у гріх ремствування. «Нарікати на Бога, — підкреслив Святіший Отець, — означає не тільки лихословити і нарікати на Нього; це означає, якщо сягнути глибше, що в серцях ізраїльтян забракло довіри до Нього, до Його обітниці».
Як зауважив Єпископ Риму, той факт, що людей, які втрачають довіру до Бога, кусають змії, вбиваючи їх, не є випадковістю. Ці змії нагадують першого змія, згаданого в Біблії в книзі Буття: насправді, диявол, саме у вигляді змія спокушає Адама і Єву, сіючи в них недовіру і переконуючи їх, що Бог не добрий і що Він, буцімто, заздрить їхній свободі та щастю. Отож, у пустелю, як пояснив проповідник, повертається первородний гріх: «ізраїльтяни сумніваються в Богові, не довіряють Йому, нарікають, повстають проти Того, Хто дав їм життя, і таким чином йдуть назустріч смерті».
Втома і посуха в пустелях особистого і спільнотного життя
Єпископ Риму зазначив, що ця перша частина розповіді спонукає нас замислитися над тими моментами у нашій особистій та спільнотній історії, коли нам забракло довіри як до Господа, так і довіри одні до одних. «Скільки разів, — наголосив він, — зневірені й нетерпеливі, ми зав’яли у своїх пустелях, втрачаючи з поля зору мету шляху!». Папа пригадав, що в Казахстані також є пустеля, яка, з одного боку, має чудові краєвиди, але з іншого — нагадує про ту втому і посуху, яку люди іноді відчувають у своїх серцях. «Це моменти втоми та випробувань, — вів далі проповідник, — коли ми більше не маємо сил піднести погляд до Бога; це ситуації особистого, церковного та суспільного життя, коли нас кусає змія недовіри, яка впорскує в нас отруту розчарування та зневіри, песимізму та покірності долі, замикаючи нас у нашому „я“, гасячи ентузіазм».
Численні «зміїні укуси»
Наступник святого Петра вказав також на інші «болісні укуси», які були в історії Казахстану: насильство, атеїстичне переслідування, часи, коли «свобода народу була під загрозою, а його гідність уражена». Він вказав на важливість того, аби пам’ятати про пережиті страждання, бо «мир не можна досягнути раз і назавжди, його потрібно здобувати щодня, так само як і співіснування різних етнічних груп та релігійних традицій, цілісний розвиток, соціальну справедливість». За словами Папи, для того, щоб Казахстан ще більше розвивався у братерстві, діалозі та розумінні, необхідні спільні зусилля, але, насамперед, «необхідний оновлений акт віри в Господа: спрямовати погляд вверх, звернути погляд до Нього, навчитися в Нього всеохоплюючої та розп’ятої любові».
Отруйні змії не зникли
Переходячи до другого образу, — змія, який рятує, — проповідник озвучив запитання, яке може виникнути, читаючи згадану старозавітну розповідь: «Чому Бог, замість того, щоб давати Мойсеєві складні інструкції, просто не знищив отруйних змій?». Папа зазначив, що в цьому ми бачимо, як Бог діє перед обличчям зла, гріха і недовіри людства. «Тоді, як і тепер, у великій духовній битві, яка триватиме до кінця історії, — пояснив він, — Бог не знищує гидоту, за якою вільно гониться людина: отруйні змії не зникли, вони далі є, вони в засідці й завжди можуть вкусити».
Відповідь Бога на наші упадки
«І так, як Мойсей змія підняв у пустині, так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоб кожен, хто вірує у Нього, жив життям вічним», — ці Христові слова, як пояснив проповідник, вказують на відповідь Бога. «Перед лицем наших упадків Бог дарує нам нову висоту: якщо ми спрямовуємо свій погляд на Ісуса, укуси зла більше не можуть панувати над нами, тому що Він на хресті прийняв на Себе отруту гріха і смерті й переміг їхню руйнівну силу», — наголосив він.
Отож, шлях нашого спасіння, нашого відродження і воскресіння, як підкреслив Святіший Отець, полягає в тому, щоб дивитися на розп’ятого Ісуса. «З цієї висоти, — додав він, — ми можемо по-новому побачити наше життя та історію наших народів. Адже від Христового Хреста ми вчимося любові, а не ненависті; вчимося співчуття, а не байдужості; вчимося прощення, а не помсти». Протягнуті руки Ісуса — це обійми ніжності, якими Бог хоче нас огорнути. І вони показують нам братерство між нами та з усіма, в якому ми покликані жити. Вони показують нам шлях, християнський шлях: не шлях нав’язування і примусу, влади та насилля, аж ніяк не шлях, який використовує хрест Христовий проти інших братів і сестер, за яких Він віддав своє життя! Шлях Ісуса — інший, шлях спасіння: це шлях смиренної, безкорисливої і всеохоплюючої любові, без «якщо» і «але»».
Жити без отрути
Папа Франциск наголосив, що на хресті Христос відібрав отруту в змія зла, і бути християнами означає жити без отрути: «не кусати одні одних, не нарікати, не звинувачувати, не пліткувати, не поширювати злі вчинки, не забруднювати світ гріхом і недовірою, що виходить від Лукавого». На завершення він закликав молитися за те, щоб «ставати дедалі більше християнами: радісними свідками нового життя, любові, світу».
Папа: Не звикаймо до війни, не мирімося з тим, що вона є неминучою
Євхаристійне богослужіння, яке Папа Франциск 14 вересня 2022 року очолив у Експоцентрі в Нур-Султані, завершилося подякою та молитвою за мир. Перед тим, як Святіший Отець уділив своє благословення, до нього з подячним словом звернувся Архиєпископ Архидієцезії Пресвятої Матері Божої з осідком у Нур-Султані Томаш Пета, після чого Папа ще раз промовив до присутніх, складаючи, у свою чергу, подяку за зусилля, докладені для приготування цього візиту, також і представникам цивільної і релігійної влади країни.
«Вітаю вас усіх, браття і сестри, в особливий спосіб тих, хто прибув сюди з інших країн центральної Азії та з віддалених частин цієї безмежної землі. Від щирого серця благословлю похилих віком і хворих, дітей і молодь», — сказав Святіший Отець, скерувавши з нагоди свята Воздвиження Святого Хреста думку до національного сактуарію Марії, Цариці миру, в Озьорному, в якому височіє хрест, на якому написано: «Вдячність народові Казахстану» та «людям миру». «Вдячність Господеві за святий Божий люд, який живе в цій великій країні, єднається з вдячністю за її зусилля розвивати діалог і перетворюється у благання про мир, той мир, якого наш світ спраглий», — мовив Папа, додаючи:
«Думаю про численні місця, які страждають від війни, насамперед, про дорогу Україну. Не звикаймо до війни, не мирімося з її невідворотністю. Допомагаймо тому, хто страждає, наполягаймо на тому, щоби по-справжньому докладалися зусилля для досягнення миру. Що це повинно статися, скільки смертей ще потрібно дочекатися, перше ніж протистояння поступляться діалогові задля добра людей, народів і людства? Єдиним виходом є мир, а єдиною дорогою, щоби дійти до нього — діалог. Я з тривогою довідався про те, що в ці години спалахнули нові вогнища напруження в Кавказькому регіоні. І далі молімося за те, щоб також і на цих територіях мирне врегулювання та згода взяли верх над роздором і щоб світ навчився будувати мир, також обмеживши гонку озброєнь і перетворюючи величезні воєнні видатки в конкретну допомогу населенню. Дякую всім, хто вірить у це, дякую вам і всім тим, хто є посланцями миру та єдності».
По завершенні Святої Меси Папа повернувся до Апостольської нунціатури.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
