СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиXXXIV Апостольська подорож Папи Франциска до Угорщини та Словаччини. День третій
Триває Апостольська подорож Папи Франциска до Словаччини. Другий день перебування в цій країні, понеділок, 13 вересня 2021 року, розпочався приватною Святою Месою в каплиці Апостольської нунціатури в Братиславі. Після сніданку Святіший Отець від’їхав до Президентського палацу, перед входом до якого відбулася офіційна церемонія привітання.
Папа словакам: покликані бути свідками братерства і миру в серці Європи
Главу Католицької Церкви зустріла Президент країни Зузана Чапутова, прозвучали гімни Ватикану та Словаччини, віддано військові почесті. Далі відбулося привітання з офіційними делегаціями, після чого Папа Франциск здійснив візит ввічливості до Глави Держави, що включав приватну розмову, обмін подарунками, представлення сім’ї. Наступним етапом стала зустріч з представниками влади, громадянського суспільства та дипломатичного корпусу.
Послання миру в серці Європи
«Я прибув як паломник до молодої країни з давньою історією, на землю з глибоким корінням у серці Європи», — сказав Папа, промовляючи після Глави Держави, покликаючись на те, що ці землі були місцем взаємодії між східним і західним християнством й особливо підкресливши, що «від великої Моравії до Угорського королівства, від Чехословацької Республіки до сьогодення» місцевий люд зумів «серед немалої кількості випробувань, інтегруватися та розділитися по суті в мирний спосіб», так що 28 років тому світ захоплено спостерігав за безконфліктним народженням двох незалежних держав.
«Ця історія закликає Словаччину бути посланням миру в серці Європі. На це вказує велика блакитна стрічка на вашому прапорі, що символізує братерство зі слов’янськими народами. Саме братерства потребуємо для того, щоб підтримувати дедалі необхіднішу інтеграцію», — сказав Глава Католицької Церкви, наголошуючи, що цього вимагають сподівання на економічне відновлення після важких місяців пандемії, оскільки залишається небезпека «піддатися поспіхові та підступові заробітку, викликаючи нетривку ейфорію, що замість об’єднувати, вносить поділи». Адже самого економічного відновлення «недостатньо в світі, в якому всі пов’язані».
Історія віри та відкритості
Зазначивши, що словацька історія «у незгладимий спосіб позначена вірою», Святіший Отець побажав, аби вона допомагала підтримувати прагнення братерства, черпаючи також із прикладу святих Кирила і Методія. «Вони поширили Євангеліє, коли християни континенту ще перебували в єдності; і також сьогодні вони єднають конфесії цієї землі. Вони визнавалися всіма та шукали спільності з усіма: зі слов’янами, греками та латинянами. Стійкість їхньої віри перекладалася, таким чином, у спонтанну відкритість. Це спадщина, яку ви покликані ввібрати, щоб також і в цей час бути знаком єдності», — сказав Папа, побажавши, щоб із сердець словаків ніколи не пропадало «це покликання до братерства». В цьому контексті він поділився думками про типові вираження гостинності слов’янських народів, які його вражають: хліб і сіль, що є символами, які також «пронизані Євангелієм».
Хліб справедливості
Глава Католицької Церкви зауважив, що хліб обраний Богом, щоб залишатися між нами. Святе Письмо заохочує не нагромаджувати, а ділитися ним, хліб, про який говорить Євангелія, — це переламаний хліб. Це навчає нас, що «справжнє багатство не полягає в помноженні того, що маємо, але в тому, щоби ділитися цим». Хліб, який розламується, вказуючи на тендітність, заохочує піклуватися про найслабших: в християнській перспективі «найслабші є не проблемою, але братами й сестрами, яких потрібно супроводити».
«Розламаний і справедливо розподілений хліб нагадує про важливість справедливості, дати кожному нагоду для самореалізації», — вів далі Папа, вказуючи на будування майбутнього, в якому закон однаковий для всіх. А щоб справедливість «не залишалася абстрактною ідеєю», але була «конкретною як хліб», потрібно розпочати «серйозну боротьбу проти корупції» та «підтримувати й розвивати законність». Врешті, нерозривний зв’язок хліба з прикметником «щоденний» нагадує нам про те, що «насущним хлібом є праця», про те, що в основі справедливого та братерського суспільства лежить «право на те, щоб кожному був наданий хліб праці, щоб ніхто не почувався відсунутим на узбіччя суспільства, змушеним залишати сім’ю та рідну землю в пошуках кращої долі».
Сіль солідарності та віри
Далі Святіший Отець нагадав, що сіль є «першим символом, який Ісус використовує, навчаючи Своїх учнів». Вона, насамперед, присмачує їжу, спонукаючи замислитися над тим, без чого життя стає прісним. «У дійсності, для того, щоб зробити співжиття між людьми добрим, не вистачить організованих й ефективних структур, потрібен смак солідарності», — пояснив він, звернувши увагу на те, що сіль додає смак, розчиняючись, що є символом безкорисливості. І чудово, коли до цього «мотивується молодь», щоб вони почувалися головними дійовими особами майбутнього країни, збагачуючи його своїми мріями. «Не існує оновлення без молоді, яка часто обманена духом споживацтва, через яке життя стає блідим», — сказав Папа, підкресливши, що «піклування про інших» є тим інгредієнтом, що рятує від «почуття втоми та фрустрації», оскільки «почуватися відповідальним за когось додає життю смаку».
«Сіль у Христові часи, крім того, щоб присмачувати, використовувалася для консервації поживи, вберігаючи від псування. Бажаю вам ніколи не дозволити на те, щоби ароматні смаки ваших найкращих традицій були зіпсовані поверховністю споживання та матеріальних заробітків. Як також ідеологічною колонізацією», — вів далі Святіший Отець, зазначивши, що сьогодні, як і тоді, «сіль віри не є відповіддю згідно зі світом, не полягає в запалі ведення культурних війн, але в покірному та терпеливому сіянні Божого царства» через свідчення любові.
Сіль, що пече на ранах
Глава Католицької Церкви згадав і про те, що словацька Конституція говорить про намір будувати країну на спадщині святих Кирила і Методія, покровителів Європи. Вони без примусу «удобрювали Євангелієм культуру, викликаючи корисні процеси». І таким є шлях: не боротьба, щоб здобувати простір і вплив, але показана святими дорога блаженств, «з яких випливає християнське бачення суспільства».
«Святі Кирило і Методій, крім того, показали, що оберігати добро не означає повторювати минуле, але відкриватися на новизну, не відмовляючись від коріння», — сказав Папа, зазначивши, що в історії країни не бракувало письменників, поетів і представників світу культури, «що були сіллю країни». Й подібно до того, як сіль пече, потрапляючи на рани, «їхні життя часто проходили через горнило страждання», залишивши «світлий приклад мужності, послідовності та спротиву несправедливості», і, насамперед, «прощення».
Потребуємо одні одних
Підсумовуючи, Святіший Отець зауважив, що випробуванням нашого часу, натомість, є пандемія, яка навчила нас, наскільки легко «розпорошитися та думати лише про себе самих». Потрібно, натомість, почати з того, щоби визнати, що «всі ми є уразливими та потребуємо одні одних». З цього випливає заохочення прийняти цю кризу як заклик переосмислити стилі життя. «Не потрібно нарікати на минуле, потрібно засукати рукави, щоб разом будувати майбутнє», — сказав Папа.
Папа: Церква в Словаччині повинна свідчити свободу, креативність і діалог
Після зустрічі з представниками влади Словаччини в Президентському палаці, у вівторок вранці, 13 вересня 2021 року, Папа Франциск прибув до Катедрального собору святого Мартина, де він зустрівся зі словацькими єпископами, священиками, богопосвяченими особами, семінаристами і катехитами. Святіший Отець подякував їм за гостинність і зазначив, що він прибув для того, аби розділити їхній паломницький шлях, їхні запитання, сподівання їхньої Церкви та країни.
Церква як спільнота, що прямує разом
Папа зазначив, що саме таким було життя першої християнської спільноти: вони були наполегливими і жили в злагоді, прямуючи разом (пор. Дії 1, 12–14). «Це перше, що нам потрібно, — наголосив він, — Церква, яка прямує разом, ступає дорогами життя із запаленим смолоскипом Євангелія. Церква — це не фортеця, вона не є магнаткою, не є замком, розташованим високо, який дивиться на світ з відстані та самодостатньо. Тут, у Братиславі, вже є замок і він дуже гарний! Церква — це спільнота, яка прагне привернути людей до Христа радістю Євангелія; вона — не замок, а закваска, яка сприяє зростанню у світі Царства любові та миру. Прошу вас, не піддавайтеся спокусі помпезності та світської величі! Церква повинна бути такою ж скромною, як був Христос, Який позбавив себе всього, Який став бідним, щоб збагатити нас (пор. 2 Кор 8, 9): таким Він прийшов оселитися посеред нас і зцілити наше зранене людство».
Позбутися надмірної турботи про себе
Церква, як підкреслив Єпископ Риму, не повинна відокремлюватися від світу і дивиться на життя з відстані, а жити в ньому. «Центром Церкви не є Церква!» — наголосив він, додаючи, що коли Церква зосереджується сама на собі, то уподібнюється до скорченої жінки з Євангелії від Луки, яку оздоровив Христос. «Позбудьмося надмірної турботи про себе, про свої структури та про те, як нас сприймає суспільство. Занурмося у реальне життя людей і запитаймо себе: Якими є духовні потреби та очікування нашого народу? Чого він чекає від Церкви?» — закликав Папа.
Без свободи немає людяності
Для того, щоб відповісти на ці запитання, Вселенський Архиєрей запропонував учасникам зустрічі роздуми над трьома словами: свобода, креативність і діалог. «Без свободи немає справжньої людяності, тому що людина створена вільною, щоби бути вільною», — підкреслив він, зауважуючи, що свідченням цього стали драматичні періоди в історії Словаччини: коли свободу було зранено і вбито, людство було приниженим, а за цим слідували насильство та позбавлення прав.
Свобода, яка непокоїть
Але свобода, як наголосив Папа, — це не автоматичний здобуток, завойований раз і назавжди: вона є процесом, іноді важким, який потрібно постійно оновлювати. Свобода спонукає нести відповідальність за власний вибір і вчитися розпізнавати, і це не легко. Він додав, що людям іноді зручніше повторювати звички минулого, стояти на місці, не ризикувати і робити те, що вирішують інші: натовп, громадська думка чи медіа. «Часом навіть у Церкві, — підкреслив Святіший Отець, — нам може загрожувати така думка: краще мати все заздалегідь визначене, закони, яких слід дотримуватись, безпеку та однорідність, аніж бути відповідальними та зрілими християнами, які думають, перевіряють своє сумління, допускають сумніви. Так починається казуїстика, мовляв, все впорядковане. У духовному та церковному житті існує спокуса шукати фальшивого миру, який залишає нас у спокої, замість полум’я Євангелія, що нас непокоїть, що перетворює нас». Але така Церква, як пояснив він, ризикує стати суворим і закритим місцем, і така віра, яка не залишає внутрішньої свободи, не приваблює молоді покоління.
Виховувати до свободи і до стосунків з Богом
В цьому контексті Наступник святого Петра закликав духовенство, богопосвячених осіб і катехитів словацької Церкви, не боятися формувати у людей зрілі та вільні стосунки з Богом.
«Можливо, у нас складеться враження, що ми не в змозі все контролювати, — зауважив він, — що втрачаємо силу і авторитет, але Христова Церква не хоче контролювати сумління і займати простір, вона хоче бути „джерелом“ надії в житті людей».
Звертаючись в особливий спосіб до душпастирів, Папа звернув їхню увагу на те, що вони виконують своє служіння в країні, де в короткий період часу відбулося багато змін, було розпочато багато демократичних процесів, «але свобода ще є крихкою». «Вона є крихкою, насамперед, у серцях та свідомості людей, — підкреслив він, — Тому я закликаю вас дозволити їм зростати вільними від суворої релігійності. Потрібно вийти з цього, аби вони зростали вільними. Ніхто не повинен відчуватися пригніченим. Хай кожен відкриє свободу Євангелія, поступово вступаючи у стосунки з Богом, з довірою людей, які знають, що можуть розповісти Йому свою історію та свої рани, не боячись, не вдаючи, не турбуючись про захист свого образу.
Наслідувати креативність святих Кирила і Методія
Друге слово, над яким Папа закликав замислитися, — це креативність. Він вказав на приклад святих Кирила і Методія, «які вчать нас, що євангелізація ніколи не є простим повторенням минулого». «Христос — це завжди радість Євангелія, але існують різні способи, у які ця Добра Новина може пробити собі дорогу в часі та історії», — зазначив він, додаючи, що Кирило і Методій, загорівшись пристрастю проповідувати Євангеліє, винайшли новий алфавіт для перекладу Біблії, богослужбових текстів та християнського вчення.
Знайти нові «алфавіти» для звіщення
Святіший Отець зауважив, що, можливо, саме цього сьогодні потребує Словаччина і це є найосновнішим завданням Церкви перед народами Європи: «знайти нові „алфавіти“ для звіщення віри». Він вказав на багату християнську традицію, але сьогодні вона в житті багатьох людей залишається спогадом про минуле, яке більше не промовляє до них і не скеровує їхні життєво важливі рішення. Папа наголосив, що перед обличчям загальної втрати відчуття Бога та радості віри, не варто скаржитися, окопуватися в католицизмі, що обороняється, осуджувати і звинувачувати поганий світ, а потрібна креативність Євангелія. Він пригадав євангельський уривок, в якому розповідається про те, як друзі паралізованого чоловіка, проявивши креативність, знайшли спосіб для того, аби поставити його перед Христом (пор. Мк 2, 1–5).
Звертаючись, в особливий спосіб, до проповідників, Єпископ Риму зауважив, що вони мусять бути креативними також і в проповіді, яка не повинна бути занадто довгою (не більше 10–15 хвилин). Її структура повинна ґрунтуватися на трьох елементах: ідеї, образові й почутті, тобто, торкатися серця людини. Саме в такий спосіб, як підкреслив Папа, проповідував Христос, використовуючи алегорії птахів, полів тощо.
Кирило і Методій, як зауважив Святіший Отець, відкрили цю нову креативність і показали, що «Євангеліє не може зростати, якщо воно не вкорінене в культурі певного народу, тобто в його символах, у їхніх запитаннях, у їхніх словах, у їхньому способі життя». Переслідування і супротиви, на які натрапили два брати, були плодом ідеології, породженої спокусою стандартизації. «А євангелізація — це процес інкультурації: це плідне зерно новизни, це новизна Святого Духа, який оновлює все», — наголосив він.
Діалогувати зі світом
Останнє із трьох слів, навколо якого Наступник святого Петра, побудував свою промову — це «діалог». Він пояснив, що Церква, яка формує внутрішню та відповідальну свободу, яка може бути креативною, повинна також вміти вести діалог зі світом, з тими, хто сповідує Христа, не належачи до «наших», діалог з тими, хто втомився на шляху релігійних пошуків, включаючи тих, що не вірять. Церква повинна бути спільнотою, «яка, звіщаючи Євангеліє любові, сприяє розквіту єдності, дружби та діалогу між віруючими, між різними християнськими конфесіями та між народами».
Рани — двері для Божого милосердя
«Єдність, сопричастя та діалог завжди є крихкими, — наголосив Святіший Отець, — особливо коли за плечима — історія страшних страждань. Пам’ять про рани може викликати образу, недовіру і навіть зневагу, а також спонукати підняти бар’єри проти тих, хто відрізняється від нас. Рани, однак, можуть бути також отворами, які, подібно до Христових ран, дозволяють проникнути Божому милосердю, Його життєдайній благодаті, вчиняючи нас будівничими миру та примирення». Папа пригадав словацьке прислів’я «Хто на тебе з каменем, ти на того з хлібом», зазначаючи, що це відповідає євангельським принципам. «Це заклик Христа розірвати порочне і руйнівне коло насильства, підставити іншу щоку тим, хто нас переслідує, перемагати зло добром» (пор. Рим 12, 21), — пояснив він.
Єпископ Риму вказав на приклад кардинала Яна Хризостома Кореца, який зазнав переслідування з боку комуністичного режиму, був ув’язнений і змушений важко працювати, поки не захворів. Прибувши до Риму 2000 року, він увійшов у катакомби і запалив там лампаду за своїх переслідувачів, випрошуючи для них милосердя. «Це Євангеліє! — наголосив Святіший Отець. — Воно зростає в житті та історії через покірну та терпеливу любов».
На завершення Папа подякував єпископам, священикам, богопосвяченим особам, семінаристам і катехитам за їхнє служіння, побажавши їм і надалі прямувати вперед «у свободі Євангелія, у креативності віри та в діалозі, який випливає з милосердя Бога, який вчинив братами та сестрами і закликає нас бути ремісничими миру та злагоди».
Папа в Словаччині: візит до осередку «Вифлеєм»
Друга половина другого дня Апостольської подорожі Папи Франциска до Словаччини розпочалася приватним візитом до тих, кого він називає нашими помічниками в тому, щоб наблизитися до Господа. Після обіду й короткого відпочинку в Апостольській нунціатурі в Братиславі, Святіший Отець від’їхав до осередку «Вифлеєм», де вже понад двадцять років служить міжнародна спільнота Згромадження Місіонерок Милосердя, заснованого святою Матір’ю Терезою з Калькутти.
Розташований у колишньому садочку, осередок надає допомогу бездомним, злиденним і, особливо, хворим. На першому поверсі можна отримати гарячі страви, переночувати та помитися, на другому поверсі є кімната, призначена для довготривалого перебування важкохворих, і каплиця. Завдяки великодушності жертводавців, черниці надають допомогу, одяг і елементарні засоби для тих, хто живе на вулиці та стукає до їхніх дверей.
На подвір’ї Святішого Отця вітав дитячий і молодіжний хор та оркестр, як також ті, хто отримує допомогу в осередку. Папа Франциск промовив до них кілька слів підбадьорення, подякувавши черницям за їхнє служіння, а присутнім — за теплий прийом. Після цього в супроводі настоятельки він оглянув приміщення осередку та поспілкувався з його гостями. Зустріч завершилася спільним проказуванням молитви до Пресвятої Богородиці та благословенням.
Папа: Найбільша хула — використовувати Боже ім’я у власних інтересах
«Світ потребує відчинених дверей. Вони є знаком благословення для людства», — сказав Папа Франциск, зустрічаючись ввечері, 13 вересня 2021 року, з представниками єврейської громади Словаччини. Це була остання прилюдна подія другого дня його 34-ї Апостольської подорожі.
Зустріч відбулася на Рибній площі, що в старій частині міста Братислави. Тут колись стояла синагога, яка пережила Другу світову війну, але 1969 року була знесена комуністичної владою під час спорудження мосту через Дунай. Сьогодні про синагогу нагадує Меморіал Голокосту, задуманий як місце пам’яті про 105 тисяч загиблих словацьких євреїв і про культову споруду, збудовану 1893 року. Меморіал складається із чорної стіни, на якій відтворено силует синагоги, та бронзової скульптури, увінчаної зіркою Давида, на постаменті якої написано «Zachor» і «Pamätaj», тобто, «Пам’ятай» єврейською та словацькою мовами.
Папу Франциска, який прибув на площу після відвідин «Осередку Вифлеєм», у якому духовні доньки святої Терези з Калькутти допомагають потребуючим, зустрів Голова Центрального Союзу Єврейських Громад Словаччини, який також виголосив вітальне слово. Далі свідченнями поділилися чоловік, що пережив Голокост, і черниця зі Згромадження Сестер Урсулянок, які під час другої світової війни переховували єврейських дітей.
Єдність у Боже ім’я
«Перебуваю тут як паломник, щоб торкнутися цього місця, і щоб воно торкнулося мене», — сказав Святіший Отець, зазначивши, що це місце зберігає живу пам’ять про багате минуле: тут був єврейський квартал, тут стояла синагога, розташована поруч з катедральним собором. Так архітектура «виражала мирне співжиття двох громад», що є «рідкісним і промовистим символом», знаком «єдності в ім’я Бога наших батьків».
«Пізніше, однак, ім’я Бога буле збезчещене: серед шаленства ненависті, під час другої світової війни були вбиті понад сто тисяч словацьких євреїв. А коли пізніше хотіли затерти сліди громади, тут була знесена синагога», — сказав Глава Католицької Церкви, цитуючи заповідь: «Не вимовлятимеш надаремне ім’я Господа». «Тут Боже ім’я було непошановане, бо найгіршим богохульством, яке можна скоїти проти Нього, є використовувати його для власних інтересів, замість того, щоби шанувати та любити інших», — додав Папа, із почуттям сорому визнаючи, що неодноразово ім’я Всевишнього використовувалося для «невимовних актів нелюдяності»: «Скільки ж гнобителів заявляли: „З нами Бог“, але вони не були з Богом».
Тривке братерство неможливе без пам’яті
Промовляючи до представників єврейської громади, Святіший Отець наголосив: «Ваша історія — це наша історія, ваш біль — це наш біль». Він вказав на напис «Пам’ятай», поміщений на монументі, підкреслюючи, що «пам’ять не може і не повинна поступитися місцем забуттю», оскільки «не буде тривалого світанку братерства, не розділивши разом й не розсіявши пітьму ночі».
«Цей час для нас — це час, коли вже не можна затемнювати образ Бога що сяє в людині. Допомагаймо навзаєм у цьому. Бо також і сьогодні не бракує марних і фальшивих ідолів, які ганьблять ім’я Всевишнього. Це ідоли влади та грошей, що переважають над гідністю людини, байдужості, що відвертає погляд вбік, маніпуляцій, які інструменталізують релігію, роблячи з неї питання верховенства чи применшуючи її до неактуального. Ними є також забуття про минуле, невігластво, яке все виправдовує, гнів і ненависть», — сказав Глава Католицької Церкви, наголошуючи на спільності у «засудженні будь-якого насильства, будь-якої форми антисемітизму, та в зусиллях, спрямованих на те, щоби більше ніколи образ Божий не був профанований в людині».
Світло надії
Далі Святіший Отець вказав на те, що ця площа є також місцем, «де сяє світло надії». Щороку саме тут єврейська громада збирається, щоби запалити першу свічку ханукії. «Так серед темряви з’являється послання про те, що не знищення та смерть мають останнє слово, але відновлення та життя. І якщо синагога на цьому місці була знесена, спільнота досі існує. Вона жива та відкрита на діалог. І тут наші історії знову зустрічаються», — мовив Глава Католицької Церкви, з вдячністю згадуючи про спільний візит представників єврейських і християнських спільнот до Риму в 2017 році і свою зустріч з ними, і про те, що опісля створено комісію діалогу, що спільно оприлюднила важливі документи.
«Кожен є важливим, і дуже важливим є те, що ви робите через ваш цінний взаємообмін. Дякую вам за двері, які ви відчинили з обох сторін. Світ потребує відчинених дверей. Вони є знаком благословення для людства», — наголосив Папа, побажавши, аби на цій землі, де схід зустрічається із заходом, а північ — з півднем, «рід дітей Ізраїля» тривав у покликанні «бути знаком благословення для всіх родів землі».
Виголисивши свою промову, Святіший Отець запалив свічку на спомин жертв Голокосту, в той час як проказувався псалом.
З Рибної площі Папа від’їхав до Апостольської нунціатури, де перед вечерею почергово прийме Главу Уряду та Главу Парламенту Словаччини.
За матеріалами VaticanNewsПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
