СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Все проходить, а Боже милосердя триває навіки», — владика Тарас Сеньків у Неділю про блудного сина
«У будь-якій життєвій ситуації не сміємо забувати, що ніколи не перестаємо бути Божими дітьми, сином чи дочкою Отця, який любить нас і чекає нашого повернення. Навіть у найогидніших ситуаціях життя Бог нас чекає і хоче обійняти». Про це мовив у своїй проповіді на Неділю про Блудного сина, 20 лютого 2022 року, владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський.
Починаючи сьогодні переповідати притчу, євангелист вводить нас у ситуацію, в якій вона прозвучала. Усі митарі й грішники приходили до Христа, щоб його почути. А фарисеї з книжниками нарікали: «Цей грішників приймає і їсть разом з ними». Тож, відчуваючи довкола себе таку атмосферу, багато в чому неприязну, Ісус починає навчати слухачів про те, як Бог відноситься до людини. І говорить притчу «про батька та двох його синів», за допомогою якої змальовує всю глибину та неймовірність Божого милосердя.
Батьківська терпеливість безмежна
Скільки разів ми б цю притчу не читали, нам навряд чи вдасться бодай трошки прийняти за свої ті аргументи, якими оправдує свої вчинки батько. Навіть думкою. Притча починається історією про блудного сина, але завершується оповіддю про милосердного отця. Його щедрість та безумовність об’являється аж у кінці притчі, у радості, яка виходить з батьківського серця, коли він говорить: «Їжмо, веселімся, бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся».
В Ісусовій притчі немає ані натяку на ображеного та грізного батька, який сказав би своєму блудному синові: «Ти за все заплатиш мені». Немає поняття справедливості, як ми практикуємо у відношенні до інших. Навпаки, для батька важливо лише те, що його син стоїть перед ним живий і здоровий, і з цього він щасливий та радісний. Не йшлося йому ані про майно, ані про щось інше, а про особу свого сина. Батьківська терпеливість безмежна, і проявляється щирим прийняттям сина, який повернувся: «І як він був іще далеко, побачив його батько його і, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його».
Батьківське милосердя безумовне
Побачив його здалеку. Це означає, що батько не переставав терпеливо очікувати свого сина, який так багато накапостив. Його погляд був зосереджений на дорозі, по якій він міг повернутися. Батьківське милосердя безумовне і проявляється ще до того, як син заговорить. Син напевно знає, що він натворив, і визнає: «Я прогрішився проти неба й проти тебе, і недостойний більше зватись твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів». Та батько рішучо його перебиває, а слова каяття розчиняються в батьківському прощенні. Навіть цих слів для батька вже забагато, і він негайно повертає синові ознаки його гідності: найкращий одяг, перстень та взуття.
Батькові обійми та поцілунок дають зрозуміти синові, що він завжди залишався сином, незважаючи ні на що. Так поводитися може лише Бог. Наша гідність Божих дітей є плодом любові серця Отця. Це не залежить від наших заслуг чи вчинків, тому нашу гідність у Божих очах у нас ніхто не може відібрати, навіть якщо ми самі її зрікаємося. Ніхто, навіть диявол!
Ніколи не перестаємо бути Божими дітьми
Притча дає нам мужність ніколи не впадати у відчай. Ні тим батькам, діти яких ступають на небезпечні шляхи. Ні тим священикам та богопосвяченим особам, які іноді запитують, чи має сенс їхнє служіння. Ані тим, хто прийняв негідне рішення і не може дивитися в майбутнє, та вважає, що не заслуговує на милосердя і прощення… У будь-якій життєвій ситуації не сміємо забувати, що ніколи не перестаємо бути Божими дітьми, сином чи дочкою Отця, який любить нас і чекає нашого повернення. Навіть у найогидніших ситуаціях життя Бог нас чекає і хоче обійняти.
Близькість без радості
Вкінці притчі з’являється старший син, котрий не менше потребує об’явити для себе батькове милосердя. Він постійно перебував удома, але дуже відрізняється від свого батька. У його словах ані крихти любові, вони радше переповнені зневагою: «Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля…». Він не вживає звертання «батьку» чи «брат», але зосереджений лише на собі, пишається тим, що завжди залишався поруч із батьком і служив йому. Проте, з цієї близькості він ніколи не закуштував радості. А тепер, звинувачує батька в тому, що не дав йому навіть козеняти, щоб повеселитися з друзями. Бідний батько: один син пішов, а інший ніколи не був з ним насправді близьким. Страждання батька — це страждання Бога. Це страждання Христа, коли ми віддаляємося від нього тому, що йдемо геть, або тому, що залишаємося поруч, але ніколи не стаємо близькими.
Старший син, який вважає себе праведним, також потребує милосердя. Він унаочнює нам, що коли ми запитуємо себе, чи є сенс важко працювати, залишатися віруючим християнином, якщо ми не отримуємо очікуваної винагороди. Тому, Ісус каже, що в домі Небесного Отця залишаються не задля нагороди, а тому, що свідомі власної гідності його дітей. Йдеться не про «бізнес» з Богом, а про наслідування Христа, який цілком віддав себе на хресті. Каже батько до старшого сина: «Ти завжди при мені, дитино, і все моє — твоє. А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся». Якщо молодший син вважав, що заслужив покарання за свої гріхи, а старший син чекав нагороди за свою службу, то логікою батька є лише милосердя!
Увійти в дім Отця і брати участь у його радості
Виглядає, що обидва брати жили кожен своїм життям, і дотримувалися логіки, яка є чужою для Ісуса: хто робить добро, той буде нагороджений, а хто робить зло, той буде покараний. Це не Божа логіка, і це стверджують слова батька. Його милосердя врятувало загубленого сина і тепер він хоче повернути його теж братові! Без молодшого, навіть старший перестає бути «братом».
Найбільшою радість батька буде з того, що його сини вважатимуть себе братами. Діти мусять вирішити, чи об’єднатися в батьківській радості, чи відкинути її. Мають визнати, які мрії та бажання переважають у їх житті. Притча, мовби, залишається без завершення. Ми не знаємо, як вирішив старший брат, але це для нас стимул, бо Євангеліє закликає нас увійти в дім Отця і брати участь у його радості. Тема притчі не тільки запевняє, як Бог поступає з нами, але у більшій чи меншій мірі торкається наших щоденних життєвих ситуацій, нераз тяжких і досі не вирішених. Ісус гарантує нам силу своєї благодаті, щоб здійснювати те, що ми часто вважаємо неможливим: бути «милосердними, як Отець». Бо все, що ми успадковуємо, чи доброго передамо у спадок — є тільки і лише милосердям. Бо все проходить, а Боже милосердя триває навіки. І якщо ми маємо в ньому участь, то і Божа вічність дістанеться нам у спадок. Амінь. Слава Ісусу Христу!
єпарх Стрийський
