СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Вознесіння відкриває продовження всього послання, яке Ісус розпочав під час свого земного життя», — владика Тарас Сеньків
«Господь привів до нас тих, хто тікає від війни. І сьогодні не треба шукати нагоди звіщати Христа, треба просто про Нього говорити і про Нього свідчити. Маніфестувати у щоденному житті свою віру. Звіщати Христа мовою Євангелія миру, якою ми щодня розмовляємо — українською. Бо сьогодні маємо між собою тих, хто розмовляє мовою, якою ворог звіщає своє «євангеліє війни»». Цими словами владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, закликав усіх вірних своєї єпархії та усієї Української Греко-Католицької Церкви розпочати цьогорічну Декаду місійності, яка триває від празника Вознесіння Господнього до празника Зшестя Святого Духа.
Дорогі брати і сестри! Сьогодні Церква співає «Вознесися на небеса, Боже, і по всій землі слава твоя», святкуючи Вознесіння Господнє.
Слово про радість, а не тугу
Ісус йде до Отця. Це не означає, що він хоче полишити світ самотнім перед загрозами історії, що світ йому не байдужий. Вознесіння Ісуса відкриває завершальний етап того, що Ісус розпочав під час свого земного служіння. Дуже цікаво, що євангелисти описують дуже детально події Христового життя, але після Вознесіння слова і описи є дуже субтильні, мовби кажуть, що все подальше буде написане життям тих, котрі прийняли Євангеліє. Після Вознесіння розпочинається епоха діяльності апостолів та їх наступників. Євангеліє закінчується словами про Ісусове «вознесіння на небо», яке слідує за обіцянкою послати силу з висоти — Святого Духа. Апостолів охоплює велика радість, бо вважають це разом із воскресінням, великим Божим ділом, а не початком важкого часу відсутності Ісуса.
На початку книги Апостольських Діянь слова про Вознесіння мають дещо інше значення. Вони описують вилиття Духа і пов’язану з цим місію апостолів у світі, але теж заповідають друге і славне пришестя Спасителя. У цих словах немає й мови про розлуку з Ісусом, про його відсутність. Не час з тугою дивитися на небо, чекаючи його другого пришестя. Необхідно продовжувати діяти в силі його Духа.
Тому Вознесіння не можна розуміти в контексті Нового Завіту як відхід Ісуса до потойбічного світу, а радше як підтвердження свідчення про Воскресіння. Що більше, за словами євангелиста Івана саме розп’яття є піднесенням! Отже, слова про вознесіння кажуть: Ісус насправді зійшов через свою смерть до Отця. Воскресіння — це не ілюзія чи проєкція минулого, це довершення суті хресної смерті Ісуса. Цей Ісус, що смертю зійшов до Отця, не залишив ні учнів, ні світ. Навпаки, він дає їм вказівки та діятиме як силою Свого Духа, так і через них, як своїх авторитетних посланців — апостолів.
Продовжувати справу Спасителя на землі в силі його Святого Духа діяти
Дуже багатий зміст цих слів можна звести до двох істотних моментів: мати уявлення про Божі речі, про те, що Бог робить для нас і з нами, можливо лише силою віри. Все, що Бог робить з нами, знаходиться на рівні тієї Божої сили, яка проявилася у воскресінні Ісуса. Ісус залишається суверенним Главою свого Містичного Тіла — Церкви. Його зв’язок з нами не переривається саме тому, що через смерть, воскресіння і вознесіння він сидить по правиці Бога Отця. На цій «відстані» між часом і вічністю він став ближчим до нас, ніж під час свого земного побуту, і це виводить на перший план суть місії його апостолів.
Їх місія означає діяти у спільноті Ісуса, а не наодинці. Це місія, яка звершується тими, хто посідає силу його Духа. Тобто, не без Христа, але нерозривно пов’язана з ним. І там, де людина працює в силі Христа, є всі істотні речі Ісусового життя: його влада над злом, видимі знаки, а також справжній хрест, включаючи мученицьку смерть. Важливим для місії учнів є проголошення і свідчення слова, яке веде слухачів до віри. Вірити в Бога Спасителя і таким чином бути спасенним — це остаточна мета, яку мають досягти усі люди всіх часів. Вигнання демонів, говоріння мовами, опір отрутам — не є новою постійною людською якістю віруючих, але вона дається їм від випадку до випадку як знак задля підтвердження проголошеного слова, щоб інші повірили, що смерть Ісуса, незважаючи на всю її безглуздість з людського погляду, була прийнята Богом як жертва відкуплення людства, як маніфестація Божої любові до грішної людини.
Отже, це шлях, вийти на який означає жити вповні. Той, хто сприймає його як належне, хто вірить в Ісуса, отримує місію: продовжувати справу Спасителя на землі в силі його Святого Духа діяти. Вона має один чіткий зміст, який визначає дане нам Боже доручення: проповідь, віра та хрещення, як співдіяння задля спасіння інших.
Діяльність Ісуса зі спасіння світу триває
Ісус живе посеред своєї Церкви, промовляє у своїм слові та веде її своїм Святим Духом. Це все правда. Але вона не змінює того факту, що Ісус, розп’ятий і воскреслий, пішов до свого Отця, що його законне місце — перебувати по правиці Божої слави. Він пішов до Отця — і з цього випливають для нас багато важливих речей.
Перш за все, Ісус досі «діє» у своїй Церкві як Воскреслий, який вознісся до Отця. Але його шлях до слави проходив через ворота смерті. Отже, християнин має не лише «дивитися на небо», але відповідально слухати тут на землі, до чого Господь його кличе, чим обдаровує, та з якою силою і задля якої цілі посилає діяти.
Мирослав Півтораніс, Вознесіння Господнє
Немає сумніву, що Ісусова життєва дорога була успішною, не зважаючи на хрест. Що зло насправді не перемогло, хоча здавалося, що воно призвело до смерті Ісуса. Але не тільки це. Вознесіння Ісуса відкриває продовження всього послання, яке Ісус розпочав під час свого земного життя. Він посилає тих, кого здобув на землі, як своїх свідків, посилає у світ. У цьому спочиває велика гідність людини християнина. Вона повинна спонукати все більше і більше людей повірити та практично переконатися, що діяльність Ісуса зі спасіння світу триває. З цієї миті, миті Вознесіння і до кінця віків для кожного, хто вірує в Христа, залишається незмінним одне: «Ідіть по всьому світу… і проповідуйте Євангеліє».
Тому ця триваюча місія Ісуса стосується всіх нас. Свято Вознесіння Господнього знаходиться між Великоднем та Зісланням Святого Духа. Учень Ісуса рухається в тому ж напрямку: його сповнює сила Святого Духа, щоб він міг виконати своє послання. Сам Ісус каже, що якщо він не відійде до Отця, не прийде Святий Дух. Сьогоднішнє свято нагадує: Ісус справді пішов до Отця, Святий Дух даний, ми можемо і повинні в його силі йти і жити. А той, хто возноситься, готує для нас місце на небесах. Але одночасно кожного нас по-своєму посилає у світ як своїх свідків. І таку місію нам потрібно виконати, бо інакше наше життя втратить свій власний сенс.
Декада місійності: нові завдання у час війни
Сьогодні в Церкві починається Декада місійності. У попередні роки, в мирні часи, ми завжди дивилися на неї як на спільну молитву за успішну місію в Церкві на теренах, де Євангеліє не проповідувалося або проповідувалося недостатньо, а також, щоб допомогти тим, хто як місіонер іде звіщати, сповняючи послання Христа йти до цілого світу. Але сьогодні, в час війни, на наші галицькі землі прийшла інша ситуація. Для того, щоб проповідувати Євангеліє, не треба йти далеко. Та місійна територія прийшла сюди, посеред нас. Господь привів до нас тих, хто тікає від війни. І сьогодні не треба шукати нагоди звіщати Христа, треба просто про Нього говорити і про Нього свідчити. Маніфестувати у щоденному житті свою віру. Звіщати Христа мовою Євангелія миру, якою ми щодня розмовляємо — українською. Бо сьогодні маємо між собою тих, хто розмовляє мовою, якою ворог звіщає своє «євангеліє війни». Ми сьогодні як греко-католики, як християни можемо відповісти особливим способом на заклик Христа, котрий пролунав ще тоді «Ідіть і звіщайте». Сьогодні Він нам навіть не каже ідіть, а просто звіщайте, свідчіть про свою віру в Бога, мир, любов, справедливість, милосердя, те що є у вашому серці мовою, котра ніколи не проголошувала про війну, але завжди закликала до миру. Проголошуйте, бо це справа Божа, це продовження кривавої боротьби між світлом і темрявою, між правдою і брехнею, довершувана тим способом, який притаманний нам — говорити українською і звіщати всім про Бога, котрий є любов навіть не використовуючи це слово, а радше простягнуту руку і співчутливе серце. Щоб розбилася об каміння московська агресія, об каміння нашої непохитності, так як об хрест Христовий розбилася вся злоба світу. Це сьогодні є наше конкретне послання. Євангелізація сьогодні вступила у кожний закуток нашого щоденного життя.
Тому сьогодні просімо, щоб Христос перед престолом свого Небесного Отця, в силі Святого Духа обдаровував нас відвагою віри — завжди і всюди звіщати Євангеліє спасіння, Євангеліє миру, тому що Божий мир починається не тоді, коли закінчує промовляти зброя, а тоді коли він знаходить своє місце у серці кожної людини. Хай наша спільна молитва єднає нас через тисячоліття з молитвою апостолів і наповнює нас серед цього часу смутку і тривоги радістю і впевненістю в тому, що слова Христові «я з вами до кінця віку» є правдою. Амінь. Слава Ісусу Христу!
† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський
