Владика Йосафат Олег Говера

Екзарх Луцький

Народився	12 вересня 1967 року в м. Івано-Франківську.
Священичі свячення	30 травня 1990 року із рук преосвященного владики Юліана Вороновського, єпарха Самбірсько-Дрогобицького.
Єпископська хіротонія	7 квітня 2008 року в катедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в м. Тернополі.
Інтронізація	12 квітня 2008 року в храмі Різдва Пресвятої Богородиці в м. Луцьку.

Дитинство і родина

Народився 12 вересня 1967 року в м. Івано-Франківську. Після закінчення загальноосвітньої школи продовжив навчання у Львівському медичному училищі, а відтак — у підпільній духовній семінарії. Ось як Преосвященний вл. Йосафат описує зародження свого покликання: «Я сформувався у досить релігійній родині. Моя мама, будучи юною, бажала присвятити себе педагогіці і тому, поступила у педагогічне училище. Але там вона стикнулася із тиском впровадження атеїзму, тому й була змушена покинути цей навчальний заклад і шукати фізичної праці на фабриці. Однак, незважаючи на все, вона зберегла свої переконання і, очевидно, завжди їх передавала своїм дітям, яких виростало четверо. Пригадується мені, як вона кожного вечора замість казок, розповідала певні частини катехизму, Біблії, розповідала щось про Бога. Тому, у мене вже з дитинства виникали різні запитання: а хто такий Ісус Христос? А чому він був розп’ятий на хресті? Адже усе це я чув із її розповідей. Воно зберігалося у серці, у пам’яті, і, напевно, формувало мій власний вибір. Також не можу не пригадати своєї бабусі. Вона виховала семеро дітей, нехважаючи на постійні спроби радянської влади вивезти її до Сибіру. В такі моменти вона збирала своїх дітей та казала: „Діти, молімося“. Замість того, щоб збиратися у Сибір, складати речі, вона казала дітям про молитву. І вони всі молилися. Приходив до хати комендант, бачив цю спільну молитву і не міг зрозуміти. І так бувало кілька разів».

Священиче служіння

30 травня 1990 року — рукопокладений на священика Преосвященним Юліаном Вороновським, єпархом Самбірсько-Дрогобицьким і призначений настоятелем парафії Святих Володимира і Ольги смт. Велика Березовиця.

1996–1999 навчався у Люблінському католицькому університеті. Після цього був віце-ректором Вищої духовної семінарії імені Йосифа Сліпого.

Впродовж 2004–2007 навчався у Папському східному інституті в Римі, де здобув ліцензіат з пасторального богослов’я. Відтак виконував обов’язки ректора Духовної семінарії імені Йосифа Сліпого.

Крім рідної, української, володіє російською, польською, італійською та німецькою мовами.

Єпископська діяльність

Папа Римський Бенедикт XVI, 15 січня 2008 року, благословив рішення Синоду Єпископів УГКЦ про заснування нового Архиєпископського екзархату в Луцьку і призначення о. Йосафата Говеру його першим екзархом, уділяючи йому титулярний престол Цезаріани.

Хіротонія відбулася 7 квітня 2008 року у Тернополі в катедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Інтронізація — 12 квітня того ж року в Луцьку в храмі Різдва Пресвятої Богородиці, який відтоді став катедральним. Головним святителем став Блаженніший Любомир Гузар, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, а співсвятителями — єпарх Стемфордський Павло Патрикій Хомницький та архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк.

Новий екзархат називається «Луцький» і до нього входить Волинська та Рівненська області. Осідок екзарха — в м. Луцьку. Своє служіння у цьому екзархаті сам владика Йосафат охарактеризовує наступним чином: «Коли я їздив до Німеччини, то там католики кажуть, що вони „в діаспорі“, бо вони в меншості: більшість протестантів, а католиків лише 10–15 % від загального населення, решта — представники інших конфесій та релігій або атеїсти. Луцький Екзархат в Україні — це теж своєрідна діаспора, адже греко-католики в меншості, а переважно — православні. Одначе це рідні наші терени. Луцька єпархія у XIX столітті налічувала 1200 парафій! Володимирська єпархія, яка теж входить у ці межі, мала 600 парафій. Так було до 1839 року, коли УГКЦ на Волині була репресована і ліквідована. Водночас багато людей продовжували триматися своєї Церкви, і не приймали хрещення та не вінчалися у православних церквах, їм нав’язаних. І коли відродилася місія часів Миколая Чарнецького між Першою і Другою світовими війнами, то почало знову приходити багато людей. Деякі парафії налічували по 1000 вірних у міжвоєнний період. Тому відродження УГКЦ на Волині — це черговий етап, щоби знову відродити наше життя, і воно поволі рухається».