СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Ярослав Приріз на празник Стрітення: «Тільки зустріч з Господом може врятувати нас від отрути смерті»
«Три основні елементи варто виокремити у цій євангельській події: таємниця пришестя, реальність зустрічі та проголошення пророцтва». Саме над цим роздумував у своїй літургійній гомілії преосвященний владика Ярослав Приріз, єпарх Самбірсько-Дрогобицький, 15 лютого 2021 року, у день світлого празника Стрітення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа.
Різдвяне коло свят завершується празником Господнього Стрітення, що його святкуємо, сьогодні, у сороковий день після Христового Різдва. Цей празник своїм змістом тісно пов’язаний з Різдвом Христа і відкриває шлях до Пасхи. Сьогодні таїнственно споглядаємо, як Пречиста Діва Марія і святий обручник Йосиф приходять до єрусалимського храму, а на руках Богородиці бачимо сорокаденне дитятко Ісуса. Можна сказати, що сьогодні до храму Пресвяту родину привів Господній Закон. Тому що, згідно з старозавітним приписом, на згадку про спасіння Ізраїля під час виходу з Єгипту кожен первенець посвячується Богові (пор. Вих.13, 2). Для того, щоб батьки могли втішатися присутністю цієї дитини, яка є Божою власністю, вони повинні були принести Богові жертву на сороковий день після народження дитини (пор. Лк. 2,24). Але на Стрітення Господнє за цим релігійним обрядом відбулося щось надзвичайне — зустріч людини з Богом, Спасителя зі спрагненим спасіння людством.
Бог входить до Свого храму
Три основні елементи варто виокремити у цій євангельській події: таємниця пришестя, реальність зустрічі та проголошення пророцтва. Богослужіння свята пригадує нам насамперед здійснення пророцтва Малахії: «І Господь, що ви його шукаєте, прийде негайно у храм свій» (Мал. 3, 1). Ці слова сповнились в цю хвилину, коли вперше до своєї святині ввійшов той, який є для неї Господом. Також і псалмопівець торжественно взиває: «О брами, підніміте главні ваші… щоб увійшов Цар слави. „Хто він — отой Цар слави?“…»Господь сил, він є Цар слави!»» (Пс. 23, 7–8.10). В Єрусалимський храм входить Той, на кого чекали століттями, Той, Хто є виконанням обіцянок Старого Завіту — Месія, Якого пророкували. Псалмоспівець називає Його «Царем слави». Соломонів храм від моменту його будівництва чекав на очікуваний та таємний прихід Того, Хто був обіцяний. І ось у Стрітенні Архиєрей, істинний і вічний Первосвященик входить до храму.
Стрітення Господнє, 1 пол. XVI ст., Звертів
Святиня, яка була збудована людьми для прослави правдивого Бога, мала поступитися місцем святині, яку збудує сам Бог в Єрусалимі. Саме сьогодні прибув до святині Той, Хто має сповнити її покликання, Той, Хто має «збудувати її знову». Навчаючи одного разу в єрусалимському храмі, Ісус промовить, що ця будівля, зведена людськими руками, яку вже руйнували вороги, знову буде зруйнованою, але це руйнування буде початком для святині, яку не можливо зруйнувати. Учні ж Ісуса лише згодом після воскресіння Спасителя зрозуміли, що Він «святинею назвав своє тіло» (Йо. 2, 20–21).
Таким чином, Бог укладає Новий заповіт зі своїм народом у своєму Сині, Якого Він «помазав і послав у світ». Святиня Старого завіту очікує на цього Помазаника, очікує на Месію. Можна сказати, що основним покликанням цієї святині є очікування. І ось Господь входить. Несуть його на своїх руках Марія і Йосиф. Він входить як Дитятко, якому лише сорок днів, щоб виконати закон Мойсея. Приносять його, як багатьох інших ізраїльських дітей до святині. Дитя вбогих батьків. Входить він непомітно і неочікувано для всіх, наче всупереч слів пророка Малахії, бо «Бог — тайний» (Іс. 45, 15), Бог — прихований в людському тілі і народжений у стаєнці, що поблизу Вифлеєму. Ісус як Син Божий був вільний від закону «відкуплення», як і Його Матір — від закону очищення. Євангелист Лука підкреслює, що батьки Ісуса зберегли вірність Божому законові, що заохочував до пожертвування новонародженого і наказував звершити обряд очищення матері (Лк. 2, 22–24; Лев. 12, 2–8).
Таїнственна зустріч Симеона, Анни та Дитятка Ісуса
Другий характерний елемент сьогоднішнього торжества це реальність зустрічі. В Єрусалимському храмі відбувається щось дуже особливе. В цей день сюди, керований Духом Святим, приходить благочестивий старець Симеон, про якого святий Євангелист Лука пише: «Чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерті перш, ніж побачить Христа Господа» (Лк. 2, 25–26). Сьогодні таїнственно споглядаємо тут і пророчицю Анну, яка, «жила сім років з чоловіком від дівування свого; зоставшись вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи Богові вночі і вдень постом та молитвою» (Лк. 2, 36–37). З юності вона є вдовою і, як така, є символом для Ізраїлю, так і всього людства, яке втратило свого нареченого і живе в повній порожнечі, втративши споглядання бажаного обличчя. Однак ніколи не залишає храм, продовжує шукати і чекати його, молиться і постить, страждає й очікує. Євангелист розповідає нам, що «надійшла вона тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму» (Лк. 2, 38).
Симеон був настільки старий, що ніхто з людей не знав про його вік; збився з ліку рокам, мабуть, і він сам. Легенда розповідає, що колись у сивій давнині він в числі сімдесять двох знавців древньоєврейської і грецької мови з наказу Єгипетського царя Птоломея Філадельфа перекладав Святе Письмо для Олександрійської бібліотеки. Йому випало перекладати книгу пророка Ісаї, і коли він дійшов до пророчих слів: «Ось діва зачне у лоні і породить сина і йому дадуть ім’я Еммануїл, що в перекладі означає „З нами Бог“ (Іс. 7,14), то став вагатися, ніяк не розуміючи, як можна народити дитятко і не втратити дівства. Думаючи, що в цьому місці Святого Письма з вини якогось переписувача вкралася помилка, він хотів закреслити слово „діва“ і написати слово „жінка“. Та тут явився йому ангел Божий і сказав, що він буде жити так довго, аж поки на власні очі не побачить здійснення цього пророцтва.
Проголошення початку Нового завіту
Старець Симеон виходить на зустріч Марії і Йосифові, бере на руки Дитятко і промовляє слова, які є живим відлунням пророцтва Ісаї: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду — Ізраїля» (пор. Лк. 2, 29–32; Іс. 25, 7–9). Ці слова є синтезом всього очікування, це — синтез Старого заповіту. Людина, яка їх промовляє, не говорить сама від себе. Це — пророк, який промовляє з глибини об’явлення і віри Ізраїля. Він проголошує завершення Старого і початок Нового Завіту.
Старець Симеон і пророчиця Анна — представники Старого Завіту, які, в певному сенсі, прожили все своє життя в очікуванні моменту, коли єрусалимський храм відвідає сповіщений Месія. Симеон і Анна розуміють, що цей момент, нарешті, настав і, заспокоєні цією зустріччю, вони можуть із миром у серці прожити останні моменти свого життя (Лк. 2, 29–32). У цій тихій зустрічі слова і жести прекрасно висловлюють реальність події, яка відбувається. Пришестя Месії не пройшло непомічено. Воно було відчитане пронизливим поглядом віри, яку старець Симеон проявляє в своїх зворушливих словах.
Ким насправді є це Дитятко, Якого приносять сьогодні до храму? Фундаментальну відповідь в історії світу і людства пророчо проголошує старець Симеон, який, пригортаючи Дитя до своїх грудей, відчуває в ньому «спасіння» Боже, «світло на просвічення поган», «славу» людей Ізраїля, «падіння і піднесення багатьох в Ізраїлі», «знак, якому будуть противитися». Таким є це Дитя, яке хоч і є «Царем слави» і «Господом святині», але перший раз входить до неї в тиші, приховано і в слабкості людської природи.
Дитятко Ісус — знак протиріччя
Третім елементом, який з’являється у сьогоднішньому святі, є пророцтво. Сьогодні звучать воістину пророчі слова. «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі…» (Лк. 2, 29–32). Цією піснею ми молимося кожного дня на Вечірні. Таким чином, перед ніччю, яка наступає, звучить гімн про перемогу над темрявою. Старець Симеон, звертаючись до Марії, каже: «Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2, 34–35). Дитина буде одночасно причиною падіння і підняття багатьох в Ізраїлі. Бо вона несе спасіння, яке не буде прийняте всіма. Тому багато виступить проти Нього, згіршаться і впадуть, також і учні покинуть Його, але Він є Спасителем усіх, хто заблукав і спотикнувся. Тут розкривається таємниця смерті і Воскресіння Господа, яка, подібно меча, пронизує серце учня і всієї Церкви, прообразом якої є Марія — Богородиця. Ця таємниця буде жити постійно в історії учня, який проходить також шлях від хреста до перемоги. Таким чином, хоча ми є ще на початку життя Ісуса, однак ми вже орієнтуємося на Голготу і на хрест, яким Ісус остаточно підтверджується як знак протиріччя. Усе це нам сказано вже на початку, на сороковий день після народження Ісуса, у святі Стрітення.
«Хто довіряється Божому Провидінню, приймає Христа, той ніколи не буде блукати в темряві»
Дорогі у Христі! У сьогоднішньому святі страх перед смертю — страх перед самим Богом, Який власне є життям! — розвіюється, як туман після сходу сонця. Тепер старець на схилі життя вже більше не є у тіні смерті, але обіймає своїми старечими руками Того, Хто є Дателем життя. Тільки зустріч з Господом може врятувати нас від отрути смерті. Очі Симеона вже не бачать перед собою темряви, але Зорю життя — Боже спасіння. Зустріч із Ісусом Спасителем дозволяє жити і померти в мирі. Це здивування для тих, хто, стоячи голодним перед дверима, за якими він уявляв собі прірву темряви і небуття, після того, як вони відкриваються, бачить освітлений зал і чудово розставлені столи, приготовані для бенкету. Він повільно піднімаючи ногу, переступає поріг і може взяти участь у цьому святкуванні, на яке нас запрошує Господь (пор. Лк. 14, 16–24).
Спасіння є приготоване Богом «перед усіма народами». Воно не є зарезервоване лише для Ізраїля. Воно є світло для всіх людей, що перебувають ще в безодні темряви і тіні смерті (пор. Лк. 1, 79; Іс. 42, 6; 49, 6). Хто довіряється Божому Провидінню, приймає Христа, той ніколи не буде блукати в темряві.
Стрітення Господнє, 1701 р., Закарпаття
День богопосвячених осіб
Також ми сьогодні святкуємо особливе свято богопосвячених осіб у нашій Церкві, тих людей, які справді побачили Світло, які зрозуміли, що в Христі Ісусі є життя і задля нього варто залишити усяке інше життя, варто «всяку нині житейську відкласти печаль». У цей день ми дякуємо Богові за дар монашого життя і молимось за покликання, як до священичого, так і до чернечого життя. Не можемо уявити собі життя Церкви без присутності монашества, які повністю посвячуються Богові та обітами убожества, чистоти й послуху жертвують своє життя Богові, виконуючи особливе посланництво в Христовій Церкві.
Рівно ж у сьогоднішньому святі всі ми є покликані відкрити черговий раз для себе правду, що наше життя є Божим даром, що Господь дбає про нас, є для нас дорогою, правдою і життям. Ми повинні свідчити, що те життя, яке маємо, є нам Богом подароване. Наше життя остаточно належить Богові, а нашим покликанням є бути носіями світла, миру, любові і надії. Тому маймо відвагу віддати своє життя у посвяту Богові — «Твоє від Твоїх Тобі приносимо». А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
† Ярослав Приріз,
єпарх Самбірсько-Дрогобицький
у день Стрітення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа,
