СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Володимир Ющак: «Кожен християнин зобов’язаний бути сіячем Божого Слова»
Подумаймо, що би ми відповіли, коли б сьогодні прийшлось нам здати звіт перед Христом про наше сіяння Божого Слова у світі? Чи і якими ми були сіячами? Всі спостерігаємо недоліки сьогоднішнього християнського і церковного життя. Неодноразово ми самі приєднуємося до критики Церкви, священників, єпископів, яка лунає з медіа, а навіть в часі наших родинних чи товариських зустрічей. Про це мовив єпарх Вроцлавсько-Кошалінський владика Володимир Ющак під час проповіді у XXI Неділю по Зісланні Святого Духа, 14 листопада 2021 року.
Процес виробництва хліба
Хліб, який є нашим щоденним кормом, купуємо зазвичай у магазині. Коли навіть знайдеться хтось, хто ще пече свій власний хліб, то принаймні муку купує в магазині, де є великий її вибір, як і різного роду самого хліба. Мало хто теж знає сьогодні цілий процес, пов’язаний з вирощуванням збіжжя, його збиранням з поля, молотінням, щоб отримати чисте зерно та опісля, щоб змолоти його на муку, яка послужить до спечення хліба. Сьогодні цю працю виконують машини: підготовляють ріллю, засівають зерно, збирають та молотять збіжжя, опісля мелють його на муку, залишаючи висівки, тобто, по-нашому «отруби». Думаю однак, що не кожен з тих, хто сьогодні проживає на селі, є обізнаний з цілим цим процесом.
Колись всі знали, що означає посіяти та зібрати збіжжя. Це вимагало великого зусилля та людського поту. Не було також певності, чи кожне зерно, засіяне рукою сіяча, з плахти перевішеної через його рамено, попаде на добру ріллю та чи принесе урожай. Про це, власне, розповідає сьогодні, у вислуханій притчі, Христос. Ми почули, що не кожне кинуте сіячем зерно приносило плід. Частина з нього пропалa.
Сьогоднішня техніка дозволяє нам майже не марнувати зерна в часі засіву. Але розуміємо теж сенс Христової притчі після двох тисячів років, яка насправді говорить про сіяння Божого слова у людських душах. Христос сам дає її пояснення. Але варто звернути увагу на один факт. Почута сьогодні притча називається не притчею про засіяне зерно, а притчею про сіяча, тобто про людину, яка сіє зерно по ріллі. Таке переставлення наголосу дозволяє нам глибше подивитись на оповідання та спостерегти нові думки.
Проголошення Божого Слова — це обов’язок священника
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
У притчі сіяч, який сіє зерно, є образом самого Господа, який засіває зерно Божого Слова в людських душах. Він робить це постійно, також в наші часи, через своє Слово, залишене на сторінках чотрьох Євангелій, написаних святими Матеєм, Марком, Лукою та Йоаном. До цих Святих Книг Нового Завіту ми священники звертаємося постійно, щоб засівати віру в людських серцях, утверджувати та кріпити її, а також ділитись нею з іншими.
Читання невеликого фрагменту тексту з Євангелія є невід’ємною частиною кожної Божественної Літургії, яка ділиться на Проскомидію, Літургію Слова, Євхаристійну частину та на Святе Причастя. Власне в часі Літургії Слова священник зобов’язаний пояснити вірним прочитаний фрагмент, вказуючи на Христове вчення, тобто керигму, та на практичне застосування його у щоденному житті християнина. Таким способом, виконуючи Христове доручення, кожний священник несе у світ Боже Слово, засіваючи його у людських душах.
Силою прийнятих ієрейських свячень ієрей зобов’язаний не тільки проповідувати Боже Слово в часі Божественної Літургії, але також через начання катехизму молодших і старших та через приклад власного життя. Цей приклад повинен заохочувати інших пізнавати Христове вчення, пізнавати Церкву та вступити на стежку, яка веде до Спасителя. Ніхто не може звільнити священника від обов’язку голошення Божого Слова. Якщо священник занедбав би це завдання, згрішив би, споневірившись у місії, отриманій разом з наложенням єпископських рук в часі священничих свячень. Тому кожний з нас, священників, мусить голосити Боже Слово та зобов’язаний робити це з якнайбільшою старанністю, заангажуванням та після належної і старанної підготовки кожної проповіді.
Обов’язок проголошення Божого Слова батьків, дідусів та бабусь, а також хресних
Однак, не тільки священник має обов’язок голосити Боже Слово. Першими вчителями в цій ділянці повинні бути батьки дитини, які від народження дитини зобов’язані формувати її не тільки в людській площині, але також, — а може передовсім, — як християнина. Вони просили у Церкви Святе Хрещення для своєї дитини та обіцяли виховати її у вірі. У випадку батьків сіяння Божого Слова в душі дитини повинно реалізуватися через перше навчання катехизму, через вивчення молитви і приклад власної, найкраще спільної, родинної, молитви, а також через приклад щоденного, справді християнського життя. Дитина мусить бачити, що її батьки нащодень живуть тими самими вартостями, які пробують їй прищепити.
Поміччю батькам у християнському вихованні дитини повинні бути також інші люди. Найчастіше бувають ними бабусі та дідусі. Вони, якби природно, з огляду на вік та життєвий досвід, надаються до цієї функції і в багатьох випадках онуки власне їм завдячують своєю практичною християнською формацією. Тому потрібно пам’ятати та доцінити цей вклад дідусів у християнську формацію молодого покоління вірних нашої Церкви.
Але формальний обов’язок допомоги батькам у християнському вихованні дитини мають передовсім хресні батьки, чи, як кажемо, — куми. Вони не є тільки для того, щоб тримати дитину в часі Святого Таїнства Хрещення та опісля обдаровувати її подарунками при різних нагодах чи роковинах. Хресні батьки мають допомагати батькам у християнському вихованні їхніх дітей. Щоб могли вони це якнайкраще виконати, самі повинні бути зразковими християнами. Тому не дивуйтеся, коли священники, виконуючи доручення Церкви, ставлять високі вимоги кандидатам на хресних батьків. Бути хресним батьком чи матір’ю — це честь, але одночасно й велике зобов’язання та відповідальність за християнське виховання молодої людини.
Кожен християнин — сіяч Божого Слова
Врешті, кожен християнин, незалежно яку виконує професію, зобов’язаний бути сіячем Божого Слова. Якщо ми є охрещені, якщо ми прийняли Святе Таїнство Миропомазання, то ми маємо також частку в Учительській місії Церкви і зобов’язані з радістю ділитись з іншими отриманим даром Доброї Новини про спасіння у Христі. Але, щоб голосити Боже Слово, потрібно найперше його самому добре пізнати. Тут поміччю стає нам не тільки недільна проповідь священника, але також катехитичне навчання для дорослих, доступне в парафії або в інтернеті, читання Святого Письма, читання Катехизму та іншої церковної літератури. Джерел для поглиблення свого релігійного знання є дуже багато. Але голошення Божого Слова — це також особистий приклад кожного з нас. Якщо ми будемо справжніми та радісними християнами, то напевно зауважать це інші та захочуть іти нашими слідами.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Подумаймо, що би ми відповіли, коли б сьогодні прийшлось нам здати звіт перед Христом про наше сіяння Божого Слова у світі? Чи і якими ми були сіячами? Всі спостерігаємо недоліки сьогоднішнього християнського і церковного життя. Неодноразово ми самі приєднуємося до критики Церкви, священників, єпископів, яка лунає з медіа, а навіть в часі наших родинних чи товариських зустрічей. Скористаймо сьогодні з нагоди, коли читається в церквах притчу про сіяча, щоб зробити собі іспит совісті, чи та на скільки я особисто виконую Христовий наказ голошення в родині та поза нею Доброї Новини про спасіння у Христі?
† Володимир Ющак,
єпарх Вроцлавсько-Кошалінський
