СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Володимир Ющак дав кілька настанов для плідного проведення Великопосної мандрівки
Єпископ Вроцлавсько-Кошалінський владика Володимир Ющак у своєму посланні на початок Великого посту дає кілька настанов та рекомендацій для плідного проведення Великопосної мандрівки. Що це за настанови — читайте далі.
1. Практикувати милостиню
На початку Христос говорить про милостиню та про добрі вчинки, які повинна творити людина: «Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які бачили б вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі. Отож, коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт. 6, 1–4).
Великий піст — це час, в якому ми повинні творити милостиню, тобто маючи відкриті очі і серця на людську нужду, старатись допомогти потребуючим. Без сумніву, протягом останнього року ми багато допомагали потребуючим, головно жертвам війни в Україні. Однак Україна та її страждаючий від війни народ дальше потребує нашої підтримки. Допомоги потребують також люди в інших країнах, які досвідчують різного роду горя та нещастя, як хоча б останніми тижнями в Туреччині та Сирії, де десятки тисяч людей загинуло внаслідок землетрусу, а інші втратили дах над головою та увесь свій маєток. Тому час Великого посту — це, в першу чергу, час милосердної, практичної любові ближнього.
2. Постійно молитися
В дальшій частині свого повчання Христос говорить про молитву, вказуючи як, і про що ми повинні молитись. Тут також Христос вчить своїх учнів основної нашої молитви: «Отче наш». Варто ще раз прочитати це Христове повчання: «А коли молитеся, не будьте як ті лицеміри, що люблять навидноті молитися по синагогах та на перехрестях, щоб показатися людям. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі. А коли молитесь, не говоріть зайвого, як ті погани; гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані. Не будьте, отже, подібні до них, бо Отець ваш небесний знає, чого вам треба, перш ніж ви просите в нього. Тож моліться так: Отче наш, що єси на небі! Нехай святиться твоє ім’я…» (Мт. 6, 5–9).
У часі Великого посту варто і потрібно повернутися до молитви. Найперше до особистої, щоденної, ранішньої і вечірньої, якщо ми дещо про неї призабули. Нехай щоденна молитва знову знайде належне собі місце в нашому житті.
Пам’ятаймо також про нашу спільну, літургійну молитву, тобто про недільну і святочну Службу Божу, про великопосні богослужіння, такі як Літургія Передосвячених Дарів, про доземні поклони, про читання Святого Письма та про інші моління, які заповідає священник в парафіяльному храмі, і з яких ми самі себе дуже часто звільняємо.
Нехай час Великого посту буде часом нашого повернення до молитви, бо без молитви немає єдності з Богом та немає глибокого духовного життя.
3. Прощати
У дальшій частині свого повчання Христос говорить про потребу прощення: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших»(Мт. 14–15).
Про цю Христову вимогу, напевно, тиждень тому говорили отці душпастирі. Мабуть, теж у всіх наших парафіях був проведений обряд взаємного прощення. Обряд прощення провести легко. Легко відповісти на слова священника, коли він закликає до прощення, легко подати руку людині, яка знаходиться поруч із нами у храмі, якої може навіть не знаємо, та з якою ми не є посварені. Важче приходиться поєднатися з особами, з якими ми справді роз’єднані, які вчинили нам кривду, або яких ми скривдили, з особами, які може не відчувають відповідальності, та які не шукають поєднання.
Важко простити ворогам, які сьогодні нищать Україну та вбивають її народ. Але прощення іншій людині, хоча деколи приходить воно дуже важко, є конечною умовою нашого власного оправдання перед Богом.
Потрібно однак пам’ятати, що прощення — це не звільнення від відповідальності за вчинене зло, це не амністія. Справедливість і відплату залишім стосовним установам та передовсім Богові, який є милосердним, але одночасно і справедливим Суддею.
4. Правдиво постити
Це ще не кінець Христових вимагань. Чергове стосується посту. Так про піст говорить Спаситель: «Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі»(Мт. 6, 16–19).
Час Великого посту, мабуть, більшості з нас асоціюється з постом, тобто з повздержністю від споживання м’ясних і молочних страв. Наші посні норми говорять, що ми зобов’язані постити від м’яса в середи і п’ятниці Великого посту. Від споживання набілу ми повинні стриматися в перший день Великого посту та у Страсну п’ятницю. Одночасно Церква заохочує, щоб ми повздержувались від м’ясних страв у цілий перший тиждень Великого посту та протягом цілого Страсного тижня, а також в понеділки, середи і п’ятниці Чотиридесятниці.
Варто усвідомити собі, що піст не є для того, щоб позбутись кількох зайвих кілограмів ваги, ані для того, щоб виснажувати себе фізично. Через піст ми добровільно приймаємо на себе частку Христових страждань, коли він постив протягом сорока днів у пустині та коли задля нашого спасіння був позбавлений всього на хресті.
Піст — це також солідарність з людьми, які з різних причин терплять сьогодні голод, а то і вмирають страшною голодною смертю. Тому, коли відмовляємо собі чогось в нашому харчуванні, постараймось заощаджені таким способом гроші передати на справді потребуючих у сьогоднішньому світі людей.
А може ми взагалі забули в нашому житті, що таке піст? Якщо так, то цьогорічний Великий піст може бути доброю нагодою, щоб пригадати собі цю старовинну християнську практику та повернутися до неї. Можна її також поширити не тільки на стриманість від споживання деяких видів продуктів, але також на обмеження доступу до телебачення, інтернету, комп’ютера, смартфона. Це може бути також свого роду піст, але у формі більш притаманній нашим часам.
5. Піклуватися про те, що справді цінне і важливе
Дещо особливим Христовим проханням є останнє Його вимагання: «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6, 19–21).
У дослівному значенні Христос говорить про збирання дочасних скарбів. Наявно можемо побачити це у притчі про багача, якому земля щедро вродила, і який планував довге та вигідне життя. Тим часом, вночі прийшлось йому розпрощатись з життям та залишити все придбане багатство іншим (див. Лк. 12, 15–21). У житті людини все є потрібним, також дочасні добра. Бо ж потрібно виховати та забезпечити дітей, потрібно мати де і за що жити.
Людина мусить також відпочити після важкої праці. Але дочасні добра не можуть бути вартістю самою в собі, тим більше, коли вони прислонюють цілу сферу духовного і вічного життя. Тому варто призадуматись в період Великого посту, які критерії вартостей ми маємо у нашому житті? Що для нас є найціннішим, першорядним?
Наприкінці…
Мабуть, всі маємо в пам’яті традиційні великопосні практики, такі як великопосні реколекції, Свята сповідь, Пресвята Євхаристія, доземні поклони, різного роду великопосні богослуження. Вони потрібні, корисні та варто їх дальше зберігати та практикувати.
Однак, кожний та кожна з нас повинні пристосувати своє особисте переживання Великого посту до власних духовних потреб. Ніхто, — ні єпископ, ні священник, — не дасть вам готового рецепту, як найкраще пережити час Чотиридесятниці. Ми повинні звернути увагу на ці площини нашого життя, в яких спостерігаємо браки, занедбання та потребу віднови. У визначені цієї площини може допомогти нам сьогодні представлене Боже Слово та вказані Христом духовні ділянки людського життя, тобто: милостиня, молитва, прощення, піст та критерії вартостей. Все це разом може послужити нам до виготовлення власної, особистої стежки великопосного подвигу. Бажаю всім вам, а також собі, успіху на дорозі духовного мандрування великопосними духовними стежками.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
