Владика Венедикт Алексійчук про розвиток власного духовного життя через постійне служіння іншим

11 серпня 2023

Владика Венедикт Алексійчук — єпископ Єпархії Святого Миколая із осідком у м. Чикаго (штат Іллінойс, США) та знаний провідник духовного життя. Часто своїми порадами та рекомендаціями стосовно духовного життя єпископ ділиться на власних сторінках у соцмережах. Цього разу владика Венедикт запрошує до більш інтенсивних зусиль у розвитку своєї духовної сфери через служіння тим, хто є поруч.

Владика Венедикт Алексійчук про розвиток власного духовного життя через постійне служіння іншим

На мій погляд, у своєму житті ми здебільшого живемо на рівні психофізичному. Нам мало знайома наша духовна сфера, тому легше почуваємося на тому рівні, який у нас розвинутий і добре знаний. Ми на ньому збудували свій світогляд, щось тут осягаємо, ухвалюємо ті чи інші рішення. Зрештою, від самого нашого народження нас вчили і ми здобували навички у цій площині: їсти, ходити, говорити, читати, писати…

Кожен із нас так чи інакше дає собі раду в царині тілесній, бо навчений цього. Однак цим не можемо обмежитись, адже треба розвивати й духовну частку в собі. А робимо ми це, коли молимось, особисто і спільно, читаємо Святе Письмо, практикуємо вчинки добра і благочестя, як також завжди вслухаємось в нашу совість, через яку промовляє до нас Господь.

***

Матеріальна чи духовна ти людина?

Коли хочемо охарактеризувати ту чи іншу особу, то так і кажемо, що людина матеріальна або духовна. Матеріальна — це та, яка живе зазвичай матеріальними цінностями, а духовна — духовними. Можемо жити й ухвалювати рішення то на духовному, то на матеріальному рівні. Однак дуже важливим є те, що ми в собі розвиваємо, над чим працюємо, що в нас переважає і чому надаємо перевагу.

Тілесна частина нашого буття завжди дбає про себе і дуже наполеглива. До прикладу, коли ми голодні, то тіло дає про це знати. Духовна царина дуже делікатна, бо ж Господь дав нам свободу і ніколи не накидає нічого. Так, наше сумління завжди промовляє до нас, що є добром, а що є злом, однак воно ніколи не змусить нас щось зробити. Сумління буде нас до чогось закликати, нам промовляти, однак від нас залежить, чи ми будемо готові до нього прислухатись.

Щоб почати більше жити на духовному рівні, потрібно присвятити цьому час. Маємо час багато на що, але дуже мало на свої духовні потреби. Звернімо увагу, протягом дня, тижня скільки часу я присвячую своїм тілесним потребам, а скільки духовним? Коли лише частково проаналізуємо це, то побачимо, який у цьому дисбаланс.

Річ у тім, що ми ідентифікуємо себе з тілом, тому дбаємо саме про нього. Тому постійно щось здобуваємо для нього, чимось хочемо себе наповнити на матеріальному рівні. Однак, на мій погляд, це неусвідомлене прагнення Бога, бо лише Він може нас наповнити. Бо ж ми свідомо чи несвідомо шукаємо свого Творця.

***

Боротися із власним суб’єктивізмом, наближаючись до Бога

Ми несвідомі того, якою мірою є дітьми обставин, в яких перебуваємо. Я маю той чи інший погляд, бо читав ту чи іншу книжку, розмовляв з тією чи іншою особою. Всі ми суб’єктивні, кожен бачить світ зі своєї дзвіниці. І коли хтось каже, що він об’єктивний, то треба якнайбільше обережно поводитися з цією людиною, бо її погляд насправді дуже суб’єктивний.

Нам Спаситель Ісус Христос приніс Добру новину, однак кожен із євангелистів передав це по-іншому. Ранні християни могли все це узгодити, щоб усе було однаково. З погляду криміналістики, коли свідки говорять однаково, це означає, що вони домовились між собою, адже кожна людина має свій світогляд, особистий погляд на світ.

Наше буття з Богом дає можливість зменшувати свій суб’єктивізм, бо ж коли стаємо близько до Бога, тоді починаємо бачити більше й об’єктивніше. Тоді знаємо, що для нас правдиве добро, коли доречно говорити, а коли діяти.

***

Кожна мить є нагодою для служіння

Важливо наголосити, що все Господь нам дає, щоб ми служили іншим. Він усе дає мені з якоюсь метою. Тому так важливо питати себе, для чого Господь послав мені те чи інше.

Кожен із нас має якусь місію і є важливий для Бога. Важливо любити тих людей, яких Бог поставив на моїй життєвій дорозі. Завжди доречно запитувати себе, як я можу послужити тим, хто трапився на моїй життєвій дорозі. Завжди можемо щонайменше виділити час і увагу. Важливо бути свідомим своє місії саме у цей історичний час.

А скільки у світі є нещастя й убогости, самотности й смутку, болю й страждання! Ми чекаємо якихось особливих обставин, де могли б послужити. Кожна мить — це та, де Бог хоче, щоб ми служили. Будьмо багатими на всяке добре діло, відкриймо свої очі широко і погляньмо, скільки різних потреб навколо нас.

† Венедикт Алексійчук,
єпарх Чиказький