Владика Венедикт Алексійчук: «Осягніть мудрість справжнього моменту»

9 серпня 2020

Владика Венедикт Алексійчук через власну фейсбук-сторінку пропонує своїм читачам застановитися над вмінням людини осягати теперішній момент через споглядання, роздуми, молитву, самоаналіз. Цей досвід надзвичайно корисний та потрібний для плекання істинних відносин із собою, ближніми та світом.

Владика Венедикт Алексійчук: «Осягніть мудрість справжнього моменту»

Дуже добре, коли люди можуть знайти між собою спільну мову. Якщо ми говоримо про інші аспекти спілкування, то найцінніший — коли бачиш у комусь образ Божий. Ми всі створені на образ Божий. В абсолютному значенні цей образ — Христос.

Якщо ми знаходимо його в іншій людині, це найцінніше, що буває в спілкуванні, і воно є підставою справжньої дружби. Тобто це не просто якась природна людська симпатія, а усвідомлення когось як образу Божого.

Це нелегко, бо фізичне око дуже обмежене в можливостях. Щоб бачити далі й глибше, потрібні мікроскопи і телескопи. І життєвий погляд вихоплює лише те, що «тут і зараз». А яка подальша доля прикладів, слів, ідей, дерзань і зусиль, наразі не видно. Багато людей не виправдали себе, тому що не хотіли цього. В якомусь куточку свого буття вони відкидають необхідність розслаблятися і знаходити гармонійний ритм життя. Вони з головою йдуть у найактивнішу діяльність заради того, щоб від чогось утекти. Вони надто прив’язані до своїх функцій, іноді навіть ототожнюючи їх зі своєю особистістю. Ці люди ще не навчилися жити, не виявили мудрости справжнього моменту.

Часом самі вони не здані це зробити, потребують когось, хто допоміг би їм заглянути в самих себе і виявити, хто вони і від чогось біжать, щоб зі собою зустрітися. Їм потрібно знайти того, хто підштовхнув би їх подивитися на речі більш відсторонено і трохи розслабитися та виявити свої неусвідомлені потреби. Потрібно, щоб ця людина допомогла їм бути такими, які вміють жити з іншими.

У мене іноді складається враження, що люди, які прагнуть з головою зануритися в справи, біжать від уразливости свого серця. Вони бояться своєї чутливости. Їм потрібно було б поміркувати трохи про свої глибинні потреби і знайти в собі дитину, яка плакала б від самотности. Це розслаблення серця і найперше — розслаблення серця і підбадьорливих безпечних стосунків.

† Венедикт Алексійчук,
єпарх Чиказький