Владика Венедикт Алексійчук, книга про покликання і низка свідчень зі стін УКУ

22 жовтня 2021

«Про покликання людини» — під такою назвою вийшла друком у видавництві «Свічадо» книга правлячого архиєрея Чиказької єпархії Венедикта Алексійчука. До видання увійшли роздуми владики про сенс людського життя і покликання, які він доповнив свідченнями сучасників. Серед героїв книги п’ятеро працівників Українського католицького університету.

Владика Венедикт Алексійчук, книга про покликання і низка свідчень зі стін УКУ

Видання поділяється на дві частини. У першій — роздуми владики Венедикта про суть покликання і його невпинний пошук у житті. У другій частині представлені реальні історії відомих людей, які свого часу відгукнулися на те, до чого їх покликав Бог. І вони відверто діляться цим з читачами.

Своїми свідченнями зі спільноти нашого університету поділилися: Президент УКУ, владика Борис Ґудзяк, Тарас Добко, перший проректор УКУ, Мирослав Маринович, проректор УКУ з питань призначення та місії УКУ, Зеня Кушпета, засновниця Центру «Емаус», спільнот «Віра та Світло» та «Лярш». Про покійного Ігоря Скочиляса, професора УКУ, ініціатора і натхненника дослідницької програми «Київське християнство» свідчення написала Галина Пастушук.

«Коли щораз більше вдивляюся у своє життя, то розумію, як це важливо — пізнати Божу волю щодо себе, усвідомлювати, чого Господь очікує від мене у різні миті життя. Тому і зародилась думка поділитися цим з іншими і написати свої роздуми щодо пізнання Божої волі й особистого покликання. Коли вже більшість текстів були готові, Господь дав мені чергову думку. Так, це добре мати різні думки і поради, однак часто бракує прикладів того, як конкретні особи реалізували свої покликання в житті. Тоді я вирішив звернутися до тих людей, яких зустрів на своїй життєвій дорозі і, які певним чином вплинули на мене», — зазначає владика Венедикт у вступі до книги.

Презентація книги. Фото: Myroslav MTMПрезентація книги. Фото: Myroslav MTM

У своїх роздумах владика пропонує читачеві замислитися про те, як пізнати своє покликання, як шукати Божу волю і, зрештою, самого себе. Куди я інвестую своє життя? Чому Бог кличе до священства? Як у щоденності пізнати волю Божу? — відповіді на ці та інші запитання ви також знайдете в цій книжці.

Свідчення

(Нижче подаємо короткі цитати з книги, яку ви можете придбати у видавництві «Свічадо»).

«Коли нарешті прийняла свою неміч, то знайшла у ній перлину»

Зеня Кушпета зі студенткою УКУЗеня Кушпета зі студенткою УКУ

Зеня Кушпета — засновниця і натхненниця спільнот «Віра і світло», «Лярш» в Україні, піаністка, почесна докторка Українського католицького університету.

У Зені було все: успішна кар’єра, оплески, матеріальне забезпечення, визнання, подорожі по світу, турбота рідних, добрі друзі. І попри те, що здавалось її майбутнє вже чітко визначене, у Зені вирували інші почуття. Зовні вона здавалася щасливою, але всередині — чомусь відчувала себе порожньою, не знала який сенс її життя.

«Мені потрібно було жити у світі розуму, емоцій, почуттів, у світі музики і успіху, щоб усвідомити, що Бог кличе мене до іншого, до внутрішньої свободи, до життя з Ним і з друзями у Канаді та Україні… Та коли нарешті прийняла свою неміч, торкнутися своєї найглибшої ранимости, я знайшла у ній ту перлину, той найбільший скарб і найбільше щастя — Бога Любови».

«Священником мене зробила Мамина молитва»

Борис Ґудзяк, митрополит Української Греко-Католицької Церкви, Президент Українського католицького університету.

На шляху владики до священства були різкі, для багатьох незрозумілі, повороти та зупинки, непомітні зміни і епохальні злами особисті, соціальні, географічні та геополітичні. «Вірю, що завдяки цьому різнобічному досвідові нині можу служити, свідчити і бути тим, ким я є», — ділиться у книзі владика Борис. Так, думка про священство вперше у нього з’явилась свідомо у віці 14–15 років. Закладеним фундаментом духовного життя він завдячує мамі: «Можна сказати, що і священником мене зробила Мамина молитва. У моїх батьків довго не було дітей, лікарі казали, що вже й не буде. Через дев’ять років шлюбу, коли батьки вже навіть почали процес усиновлення, Мама у віці 34 років завагітніла. Будучи у церкві на маївці в травні, вона дала обітницю: якщо народиться здоровий хлопчик, то вона намагатиметься виховати його на священника. Мені Мама про це ніколи не говорила, навіть не натякала. Я дізнався випадково, вже будучи священником, розмінявши п’ятий десяток життя, прочитавши її інтерв’ю у газеті „Експрес“».

Три роки свого життя у Римі владика Борис провів по сусідству з великим ісповідником віри — Патріархом Йосифом Сліпим.

«Наші розмови були прості, побутові, адже між нами була прірва — вік, досвід, контекст, але чомусь так само, як тоді у 14 років, я зупиняв мотоцикла, щоб помолитися серед лісу, так тепер стояв біля старенького Блаженнішого, інтуїтивно відчуваючи, що тут зі мною відбувається щось важливе, що встановлюється незримий глибокий зв’язок, сопричастя».

«Бог нам нічого не винен. Усе є дар…»

Тарас Добко, перший проректор Українського католицького університету.

За словами Тараса Добка, його шлях до Бога не був тернистим. У ньому був вибір, зроблений ще в дитинстві — «я на стороні добра». Саме тоді він відмовився від вулиці, яка «славилася» підлітковими тусовками, вульгарними анекдотами, лихослів’ям, зловживанням алкоголем, курінням і азартними іграми.

«У якийсь момент людина визначається зі своєю моральною орієнтацією — ти на світлій чи темній стороні. Ти не стаєш святим, продовжуєш помилятися і грішити. Але ти в команді Люка Скайвокера, а не Дарта Вейдера (персонажі кіноепопеї „Зоряні війни“, — ред), ти за тих, хто будує, а не руйнує, хто за життя, а не за його занепад».

Двадцять три роки свого життя Тарас Добко присвятив роботі в Українському католицькому університеті: «УКУ належить до найкращого, що могло статися зі мною у житті. Це — Божий дар, благословення і формаційна програма. Чого я навчився в УКУ? Бог нам нічого не винен. Усе є дар… Одним з найцінніших дарів є усвідомлення, що твоє академічне служіння як мирянина може бути джерелом євангелізації для людей із середовища світських університетів України».

«Праця в УКУ й перебування в його спільноті стали для мене Божим благословенням»

Мирослав Маринович, правозахисник, публіцист, проректор із питань призначення та місії Українського католицького університету.

Світогляд і життя Мирослава Мариновича змінило велике потрясіння, яке Бог підготував для нього у слідчій тюрмі КДБ. Повертаючись з допиту, він поринув у роздуми про устрій цього світу, які закінчилися релігійними одкровеннями. Під час ув’язнення у таборі суворого режиму на Уралі Мирослав Маринович оголосив голодівку, вимагаючи права мати при собі Біблію.

«Тримав я її (голодівку) двадцять днів, а вижив тому, що з п’ятого чи сьомого дня у мій стравохід силою вливали якусь кашку, але лише так, щоб підтримати життя. І саме тоді мені знову довелося приймати засадниче рішення. Адже потрапив я у логічну пастку. З одного боку, моя голодівка за Біблію була цілковито виправданою „Бог нам нічого не винен. Усе є дар…“, — Біблія чи Коран доступні для в’язнів у всіх тюрмах світу. Припускаю, моє прагнення пізнати краще Божий закон також було виправданим в очах у Бога. Проте, з іншого боку, я і без Біблії уже знав, що самогубство є осудним кроком в Його очах, а я своєю голодівкою таки ставлю себе на грань смерті».

Саме в ув’язненні у Мирослава Мариновича відбулося багато внутрішніх перемін, якими він ділиться з читачем. Після свого звільнення владика Борис Ґудзяк запропонував йому заснувати при Львівській богословській академії Інститут релігії та суспільства.

«Це рішення визначає мою життєву долю до сьогодні. Двадцятитрирічна праця в Українському католицькому університеті й перебування в його спільноті стали для мене Божим благословенням, яке сторицею винагородило десятиліття мого позбавлення волі».

«Віру людині не можна принести, віра просто дається, і віру людина приймає»

Професор Ігор Скочиляс, доктор історичних наук, завідувач кафедри історії Гуманітарного факультету Українського католицького університету, керівник Центру релігійної культури, ініціатор і натхненник дослідницької програми «Київське християнство».

Про свідчення покійного професора написала Галина Пастушук, доцентка кафедри богослов’я УКУ.

Поворотний момент в особистому і світоглядному формуванні Ігоря стався у липні 1996 року на літній богословській школі в Уневі. На той момент Ігор ще носив у собі глибоку рану від потрійної трагедії в особистому житті: із проміжком у п’ять днів він втратив тата і маму, а через кілька місяців у засвіти відійшла ще й бабуся Франка, котрій Ігор завдячував теплим і дбайливим товариством у дитинстві. Через кілька років він скаже: «Ці потрясіння для мене стали не лише „кінцем світу“, катастрофою, але й початком шляху до Бога».

Після 23-річної давності тієї події Ігор поділився з учасниками літньої богословської школи в Уневі спогадами про особисту зустріч з Творцем:

«Цю зустріч, це діткнення Ісуса Христа, я відчув відразу після смерти моїх батьків. Це було потрясіння. Віру людині не можна принести, віра просто дається, і віру людина приймає. Я її прийняв у дуже драматичних обставинах мого життя. Я їхав сюди, напевне, більше за відповідями на академічні питання, а через місяць вийшов з Унева, напевне, зовсім іншою людиною…».

У книзі також можна прочитати свідчення про покликання таких людей:

  • Юрій Тарнавський, журналіст, терапевт з алко- і наркозалежності, адміністратор Реабілітаційного центру УГКЦ «Дім Преображення».
  • с. Наталія Мельник, генеральна настоятелька Згромадження сестер Пресвятої родини.
  • Віра і Зіновій Кузимків, члени міжнародного правління спільноти «Подружні зустрічі», лідери львівського осередку «Подружні зустрічі.
  • Оля Вох, менеджерка, слухачка Вищого інституту економічних студій (Париж), у минулому — економ Паризької єпархії УГКЦ.
  • Богдан Трояновський, богослов, психолог, директор видавництва «Свічадо»,
  • о. д-р Мирон Бендик, ректор Дрогобицької духовної семінарії.
  • Микола Шарах, учасник відродження Білоруської Греко-Католицької Церкви, багаторічний голова греко-католицької парафії у Полоцьку.
  • Брія Блессінг, американська співачка й композиторка.
  • о. Олександр Затворник з Унева.
  • Олеся Саноцька, засновниця спільноти взаємодопомоги «Оселя», про її покликання розповіла Наталія Саноцька.

Книгу владики Венедикта Алексійчука «Про покликання людини» можна замовити у видавництві «Свічадо».

Фото: Myroslav MTM

Довідка

Владика Венедикт (Алексійчук) — єпископ єпархії Святого Миколая УГКЦ з осідком у м. Чикаго (штат Іллінойс, США). Має освіту фельдшера і вихователя, а кілька років тому закінчив навчання на програмі Key Executive MBA у Львівській бізнес-школі УКУ. Є автором книг: «Настоятель як духовний отець» (2009), «Духовні настанови» (2010), «Будьте святими» (2011), «Борщівка перлина Полісся» (2013), «Роздуми до літургійних читань Євангелія» (2015), «Роздуми до літургійних читань Апостола» (2015) та «Про покликання людини» (2021).

За матеріалами Діани Мотрук для Українського католицького університету
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae