Владика Венедикт Алексійчук: Чи довіряємо ми Богові у справі нашого покликання?

10 листопада 2023

Як часто ми не готові йти туди, куди нас кличе Господь? Як часто ми втікаємо від свого покликання, намагаючись самостійно влаштувати власне життя? Саме над цими викликами у духовному житті роздумує владика Венедикт Алексійчук, єпископ Єпархії Святого Миколая Чудотворця із осідком у м. Чикаго (штат Іллінойс, США), у черговому дописі на власній фейсбук-сторінці.

Владика Венедикт Алексійчук: Чи довіряємо ми Богові у справі нашого покликання?

Відвага довіритися Богові

У нашому житті через зовнішні чинники Господь вказує, до чого Він нас кличе. Він завжди кличе мене, але вирішити, як реагувати на це, маю вільно. Тому треба почуватися покликаним і вирішити йти цією дорогою.

Може так трапитись, що я можу зрозуміти своє покликання, однак не матиму відваги на нього відповісти. Часом може бути і так, що не можемо до кінця зрозуміти, чому Бог кличе мене до чогось, або може я не готовий чи неспроможний вирішити. Однак завжди преважливо, усвідомивши своє покликання, не перейматися тим, аби його відразу зрозуміти. Цінніше буде довіритися Богові, адже Він знає нас краще, ніж ми самі себе знаємо, знає, чому нас покликав. Я ж маю довіритись Йому і робити кроки до цього покликання. Тоді ж Бог буде крок за кроком відкривати нам наше покликання.

Автентичне покликання завжди відкрите на Господа й на те, де Він нас спрямує і попровадить.

***

Покликання походить не від мене, а від Бога

Важливо усвідомлювати, що моє покликання — це не те, що я щось розвинув у собі. Воно походить не від мене, а від Бога. Від мене ж залежить, чи я скажу «так» у цьому покликанні. Воно приходить до мене, а я даю відповідь на нього або не даю.

Покликання живе тоді, коли ми його розвиваємо. Інакше воно може занепасти. Тому питання завжди і повсякчас залишається для нас відкритим: чи ми свідомі, де перебуваємо у своєму покликанні, куди рухаємось? Або його розвиваємо, або воно занепадає. Коли є річка, то вода в ній рухається, а коли немає руху, тоді це стає болотом. Бог нам дав, дає і буде давати, однак треба це розвивати, тому так потрібно працювати над тим, що нам Бог дав.

Покликання — це унікальне місце, яке Господь нам приготував. Те місце, де Він нас чекає і де хоче зробити нас щасливими. Пізнавши і зрозумівши його, будьмо щасливими на цьому місці. Біда тій особі, яка щось робить і нещаслива. Можемо мати різноманітні непрості ситуації, але Бог хоче мати щасливих людей. Труднощі і випробування будемо мати ціле життя і всюди, де б ми не були і що би не виконували, однак маймо внутрішню радість від того, що виконуємо. Саме тому так важливо пізнати своє покликання.

***

Довіра Богові у справі покликання

Ознака справжності покликання — це те, що людина готова йти будь-куди, де б її не покликав Бог. Вона в кожну мить свого життя вслухається в Нього, в те, як Він промовляє в особливий спосіб на молитві, а також через людей і через обставини життя. Однак ми часто вперті і розуміємо, чому саме робимо те чи інше.

Як би це не було сумно визнати нам, християнам, але ми дуже рідко готові до того, що хоче нам доручити Господь. Може не раз так і є, що ми розуміємо, до чого Він кличе нас, але не наважуємося ухвалити рішення. Тоді не хочемо слухати Бога, хоч добре розуміємо, що Він мене кличе до чогось.

Бог часто поволі відкриває покликання. Тому якийсь час можемо очікувати, коли Він приготує особу до її місії. Дає здобути освіту, отримати досвід, пройти ті чи інші випробування. Потрібно мати витривалість, терпеливість і час. Бачимо, що сам Господь почав свою місію на 33-ому році життя, хоча в 12 років уже проповідував у Єрусалимському храмі. Однак важливо, щоб хтось збоку дивився на нас і на наше покликання. У такій ситуації потрібно постійно спілкуватися з кимось, найкраще, з духівником. Але можна і з будь-яким священником, монахом, монахинею, мирянином — з тим, хто прагне жити глибшим християнським життям і кому ми довіряємо.

† Венедикт Алексійчук,
єпарх Чиказький