Владика Василій Семенюк: Стократний плід апостольської праці

2 серпня 2019

Владика Василій Семенюк — архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Української Греко-Католицької Церкви, адміністратор вакантного осідку Кам’янець-Подільської єпархії та багатолітній будівничий Марійського духовного центру «Зарваниця».

Владика Василій Семенюк: Стократний плід апостольської праці

Нинішній владика-ювіляр народився у селі Дора, передмісті Яремчі на зеленочубому Прикарпатті. Ставши у п’ятнадцять років напівсиротою, Василько намагався допомогти своїм сестрам, особливо шестирічній Марічці, для якої він залишився найріднішою людиною на все життя.

До 10 класу Василь на відмінно навчався у місцевій школі, мав потяг до книжок і грав у аматорському театрі. Після школи вступив до лісотехнічного технікуму. Ще у столиці дитинства, завдяки місцевим отцям, хлопець зрозумів, що його життя має належати Всевишньому та Пресвятій Богородиці, котра завжди веде його своєю материнською рукою. Доленосною була зустріч 20-річного Василя з архієпископом Володимиром Стернюком, якому він мав нагоду прислуговувати під час богослужіння. З його благословення Василь Семенюк студіював богословські науки у першій підпільній духовній семінарії під керівництвом о. Михаїла Косила.

На священничій дорозі

22 грудня 1974 року у Львові митрополит Володимир Стернюк висвятив Василя у священники. Першу Службу Божу отець Василь провів на Різдво 1975 року в помешканні тітки Євдокії Озорович. Офіційно працюючи у газовій службі в Делятині, о. Василь здійснював душпастирську працю у селах і містечках Івано-Франківщини. Водночас молодий священник мусив працювати на державній роботі, аби не викликати підозри. Але навіть при тому у його помешканні кадебісти робили часті обшуки. У 1986 році архієпископ Стернюк призначив о. Василя своїм помічником і доручив опікуватися теренами Івано-Франківської і Тернопільської областей. Всередині 80-х отець Василь дедалі частіше відправляв богослужіння на Тернопільщині та у відпустовому місці в Зарваниці, розбудова якого згодом ста-а квінтесенцією його подвижницького життя.

Ширив «запах Христовий»

У 1975 році владика Володимир Стернюк благословив о. Василя на організа-цію підпільної семінарії. Дотримуючись конспірації, отець Семенюк ретельно вишукував кандидатів на священство. Відтак згодом із підпільної семінарії 16 вихованців стали священниками. Наприкінці 80-х, коли захитались основи імперії, посилилась боротьба за легалізацію УГКЦ, в якій отець Василь разом з вихованими під його керівництвом молодими священниками був серед перших. У 1988 році Патріарх Мирослав-Іван Любачівський направив отця Василія на навчання у Люблінський університет. Через рік з одинадцятьма іншими священниками його направили на Тернопільщину для легалізації УГКЦ. Почали відправи у чудотворній Зарваниці, відправляли біля чудотворного джерела в Острові, у Великій Березовиці та Петрикові біля Тернополя. Водночас виникла духовна семінарія у с. Велика Березовиця. Завдяки енергії її духовного натхненника отця Василя, праці семінаристів, допомозі вірних розбудовано корпуси, впорядковано територію. Нині вона за правом вважається яскравим вогнищем релігійної освіти Церкви.

Під омофором Богородиці

У 1976 році отця Семенюка було призначено завідувачем відпустів у Зарваниці. На той час Зарваниця нагадувала сумну пустку — святе місце постій-но нищили каральні органи совітських безбожників. Однак у серцях вірних не згасала ідея відродження справжнього духовного центру. І згодом таки настала мить, коли у котловані новобудови освятили хрест та наріжний камінь (травень 1996 року) майбутнього, а тепер уже сущого величного Храму християнської віри, возведеного людською працею і любов’ю до Бога. Символічно, що під час офіційного візиту в Україну Папа Римський Іван Павло II у червні 2001 року помолився біля Зарваницької чудотворної ікони, яка була привезена до Києва у церкву на Аскольдовій могилі, та віддав під Її материнський покров свою апостольську подорож та Україну. Із Зарваницею пов’язано чимало вікопомних подій відроджувального періоду. Це і Акт відновлення посвяти українського народу під покров Пресвятої Богородиці 18–21 травня 1995 року; освячення собору Зарваницької Матері Божої у ювілейний рік 2000-ліття народження Ісуса Христа; благословення корон для чудотворної Зарваницької ікони Пресвятої Богородиці 15 жовтня 2017 року у Ватикані Папою Римським Франциском, як визнання надзвичайних благодатей, котрі вірні отримують завдяки молитвам перед святинею; надання 30 червня 2019 року статусу собору Зарваницької Матері Божої «Малої базиліки». Сьогодні духовний центр «Зарваниця» зараховано до «Марійського зв’язку», що об’єднує 20 найвизначніших Богородичних святинь Європи.

Апостольське спадкоємство

З виходом УГКЦ із підпілля та утворенням Тернопільської єпархії УГКЦ, у 1993 році Глава УГКЦ кардинал Мирослав-Іван Любачівський призначив отця-митрата Василя Семенюка протосикелом. На цій посаді отець Василь плідно співпрацював із правлячим єпархом Михаїлом Сабригою і активно займався розбудовою Зарваниці. Коли ж постало питання, хто єди-ний з України представлятиме нашу Церкву-страждальницю на симпозіумі, приуроченому 30-м роковинам прого-лошення Другим Ватиканським собором декрету священства, вибір впав на отця Василя Семенюка. У Римі він на весь світ говорив про нашу Церкву, про перенесені страждання. Усі праведні труди невтомного священника щедро благословляє Господь, а Святіший Отець Іван Павло ІІ 2004 року призначив о. Василія Семенюка єпископом-помічником Тернопільсько-Зборівської єпархії. Через два роки адміністрування Тернопільсько-Зборівською єпархією було доручено владиці Василію. А 22 грудня 2011 року його урочисто ввели на митрополичий престол Тернопільсько-Зборівської митрополії.

З Україною в серці

Невід’ємною рисою характеру митрополита Василія є синівська любов до матері-України. На зустрічах із високопосадовцями, студентами, парафіянами владика з притаманним постійно йому ентузіазмом закликає до молитви та праці на благо України. З благословен-ня митрополита вірні УГКЦ для потреб військових придбали автомобілі, машини швидкої допомоги, необхідне спорядження, передають продукти харчування. На схід із духовною місією їздять священники-капелани. А в Марійському духовному центрі «Зарваниця» проводять реабілітацію для учасників воєнних дій та членів їхніх родин. І неодмінно їх відвідує митрополит Василій, який щирим батьківським словом огортає сім’ї героїв Революції гідності й тих, чиї рідні загинули на сході України. Споглядаючи ниву життя архієписко-па та митрополита Василія, усвідомлю-єш, що вона щедра передусім духовними ужинками. Усе своє життя він був і залишається невтомним будівничим віри — завжди працює, навчає і спрямовує людей на дорогу Господніх заповідей. Молитвою та словом Божим зустрічає кожен новий день за краще майбутнє Української держави.