Владика Стефан Сорока

Єпископ-емерит

Народився	13 листопада 1951 року в м. Вінніпег (Канада).
Священичі свячення	13 червня 1982 року із рук Преосвященного Максима Германюка, митрополита Вінніпезького.
Єпископська хіротонія	13 червня 1996 року у катедральному соборі свв. Володимира і Ольги в м. Вінніпезі (Канада).
Інтронізація	27 лютого 2001 року у катедральному соборі свв. Володимира і Ольги в м. Вінніпезі (Канада).

Дитинство та освіта

Народився 13 листопада 1951 року у м. Вінніпезі (провінція Манітоба, Канада) у родині українських емігрантів. Ось як владика Стефан згадує про своє дитинство: «Я народився у Канаді. Мої родичі прибули туди на кораблях, і вже через місяць по тому у місті Вінніпезі народилися я з моїм братом-близнюком. У цьому ж місті батьки нас виховували, постійно пригадуючи нам про Господа Бога і Його Церкву. Ми були активними парафіянами своєї церкви, тому я завжди відчував покликання бути священиком, та все не міг наважитися зробити останній крок. Тому, спочатку я розпочав навчання на соціального працівника, і навість здобув ступінь магістра у цьому напрямку. В цей час я завжди думав, що це я вирішую про своє майбутнє, що це я вибираю собі напрямок навчання, однак коли дивлюся на цей період свого життя сьогодні, то думаю, що це була рука Господня. Адже те, що я навчився в тих часах, зокрема групової терапії, згодом допомагало мені у праці із людьми, у навчанні їх допомагати один одному в залежності від проблеми, яка постала перед ними».

Навчався в Університеті Манітоби та у Католицькому університеті Америки у Вашингтоні (США), де здобув ступінь магістра богослов’я. Відтак у травні 1985 року захистив докторську працю з соціології.

Семінарійну освіту здобув в Українській католицькій семінарії Св. Йосафата у Вашингтоні (США). «Я довго наважувався, щоб розпочати навчання у семінарії, до якої потрапив аж у 28 років. Найбільший вплив на розвиток мого покликання мав парох катедри в цей час отець Роман Кіславський. Він завжди був відкритим до мене. Мої родичі не були багатими, тому ми не мали свого автомобіля. А він збирав усіх хлопців із катедри, родичі яких не мали автомобіля, а тому не мали нагоди десь подорожувати, і ми їздили. У цих подорожах він завжди багато спілкувався із нами. Він був одруженим священиком і мав дочок. І тому, коли він спілкувався зі мною, — це дуже цікаво, — ми часто говорили про цей вибір подружнього чи неодруженого стану. І навіть тоді, коли я вже був у семінарії, не було такого тижня, щоб він не написав мені листа українською мовою, яка на той час була в мене не надто доброю. Тому, він просто просив, щоб я йому відписував на тій мові, яка мені дається краще, — головне, щоб відписував. У цих листах він розказував мені про те, що діється на парафії, що нового сталося в родині і т. д. Я був єдиним у цілій семінарії, хто отримував такі листи від свого пароха, ніхто інший не мав такого досвіду. Коли ж отець помер, то я приїхав до нього і провадив його похорон».

Священиче служіння

Священичі свячення отримав з рук архиєпископа Максима Германюка 13 червня 1982 року у рідному місті Вінніпезі (провінція Манітоба, Канада). «Я служив на одній парафії в Канаді, парафії св. Анни у м. Вінніпезі, впродовж восьми років. Ця парафія знаходилася дещо поза містом і більшість парафіян були молодими подружжями із дітьми. Таким чином, щонеділі мав 170–180 дітей на катехизацію, 50 уділень Таїнства Шлюбу на рік, 20–25 хрестин на рік, і тільки 4 похорони (сміється — прим. ред.). Та, одного разу у митрополита Михайла сталося погіршення із здоров’ям серця, і відтоді, мене взяли до служіння у проводі єпархією. Навіть, обіцяли, що повернуть на служіння у парафію. Та, цього вже не сталося (сміється — прим. ред.). На цій парафії ми також довели до завершення будівництво церкви, побудували парафіяльний центр із садочком для дітей. Сьогодні, я би хотів, щоб кожна парафія мала свій садочок, адже найбільше праці із людьми у нашій парафії розпочалося із цього садочку, тому що батьки завжди хочуть найкращого для своїх дітей. Тому, саме через садочок ми отримали багато-багато нових членів парафіяльної спільноти, які впродовж багатьох років з’являлися у храмі тільки на великі свята. Це для мене велика потіха сьогодні», — згадує свій досвід душпастирського парафіяльного служіння у Канаді сьогоднішній єпископ-емерит Стефан Сорока.

Упродовж 1984–1993 років працював суддею Митрополичого подружнього трибуналу.

З 1994 до 1996 року — канцлер Вінніпезької архиєпархії, а з 1996 до 1998 року — економ цієї ж архиєпархії.

Єпископська діяльність

29 березня 1996 року Папа Римський Іван Павло II призначив о. Стефана Сороку єпископом-помічником Вінніпезької архиєпархії, із титулярним осідком у м. Акарассуса. Єпископська хіротонія відбулася 13 червня 1996 року у катедральному соборі свв. Володимира і Ольги в м. Вінніпезі (Канада). Головним святителем був митрополит Вінніпезький Михаїл Бздель, а співсвятителями — єпископи Корнилій Пасічний, Правлячий Архиєрей Торонтської єпархії, і Володимир Паска, єпископ-помічник Філадельфійської архиєпархії. Про цей досвід владика Стефан згадує із гумором: «Мабуть, я не зробив великих помилок, коли провадив єпархією в період хвороби єпископа Михаїла, тому мене подали як кандидата на єпископство. Пригадується мені, як в цей час до мене подзвонив папський нунцій із Оттави і запросив на розмову, про що я повинен був тримати велику таємницю. Саме там, у Оттаві, мені повідомили про те, що Папа хоче бачити єпископом і запитали, чи я приймаю. А я розпочав жартувати, що маю лише 44 роки і є ще замолодим, що я допомагаю в канцелярії та в єпархіальному управлінні. Вони ж, натомість, розпочали заохочувати ще більше, а навіть сказали: „Як це так, це ж Папа просить, сам Папа? Як ти можеш відмовити самому Папі у прийнятті цього? Тому, зараз йди на молитву, а перед обідом приходь, і ми будемо святкувати твій правильний вибір!“ (сміється — прим. ред.). І фактично, вім більш нічого опісля не запитував».

29 листопада 2000 року Іван Павло II призначив єпископа Стефана Сороку архиєпископом і митрополитом Філадельфійським УГКЦ. І цей вибір Синоду Єпископів УГКЦ владика Стефан (Сорока) сприйняв із гумором: «Пригадалися мені відразу слова мого першого митрополита Михаїла Бзделя, який роздумував про цей перехід: „Степане, не журися. Ніколи канадієць не виживе в Америці! Цього ніколи не станеться“. А вже через рік мені подзвонили і запитали, чи я би прийняв. І тут знову — рука Господня. Спочатку, мені було доволі важко, однак, мені надзвичайно допомогло те, що я навчався у Вашингтоні. Таким чином, мене вже знали, особливо священики, які в тих часах вчилися зі мною. Тому, досить гарно мене там прийняли».

27 лютого 2001 року Чин введення владики Стефана Сороки на митрополичий престол Філадельфії здійснив Верховний Архиєпископ Любомир Гузар, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви. Свою митрополію владика Стефан описав наступним чином: «Філадельфійська митрополія об’єднує чотири різних єпархії в США, які є проваджені призначеними єпископами. Окрім того, територія простягається на шість американських штатів, включно із столицею та головним містом Вашингтоном, де ми маємо нашу семінарію. Ця семінарія насправді є гордістю для нашої архиєпархії. Історія української еміграції на ці терени розпочалася ще в далекому 1884 році. В більшості, це були шахтарі. Однак, початки поселення на цих землях для них були важкими та неприємними. Та, вони розпочали будівництво своїх будинків, відтак — церков, які своєю формою та будовою нагадували церкви, залишені у їхніх рідних селах в Україні. Більше того, навіть сьогодні ці міста є чудовими осередками нашої Церкви, хоча й богослужіння служаться на старослов’янській або англійській мовах, пісні співаються із пам’яті, адже люди вже не вміють читати українською. Молодь у таких містечках не затримується надовго, адже віднаходить роботу у більш розвинених містах і вже не повертається. Тому, в цих церквах переважає старше покоління, проте, яке збирається разом, спілкується та ліпить пироги. Навіть, якби хтось приїхав із України та подивився на такі храми, то він би думав, що знаходиться в Україні».

16 квітня 2018 року Папа Франциск прийняв зречення владики Стефан Сороки з уряду архиєпископа і митрополита Філадельфійського і призначив Апостольським адміністратором вакантного осідку владику Андрія Рабія, дотеперішнього єпископа-помічника Філадельфійської архиєпархії.

Звернення архиєпископа і митрополита Філадельфійського вл. Стефана Сороки із причини свого зречення

«Ми сердечно вдячні Його Святості Папі Франциску, префектові Конґреґації для Східних Церков Леонардові Кардиналові Сандрі, та Його Блаженству Святославові Шевчукові за їхні розуміння та співчуття. Ми також вдячні Святішому Отцеві за показану довіру Владиці Андрієві Рабієві у його тимчасовому призначенні Апостольським адміністратором.

Скористаюся з нагоди також сердечно подякувати духовенству, монашеству, семінаристам та вірним Філадельфійської Української Католицької Архиєпархії. Ці 17 років’ проведені з Вами’ були повні викликів та благословень, деякі з них особливі для Філадельфійської архиєпархії. Успіх у звершенні та задоволенні потреб архиєпархії та парафій був досягнутий завдяки позитивній та активній участі духовенства, монашества та вірних через діяння Божої ласки. Найбільш приємним для мене була особиста подорож у молитві та братерстві разом з духовенством, монашеством та вірними архиєпархії. Кульмінаційною точкою мого служіння були зустрічі та пережиття серед парафіян та священиків у часі літургійних відправ та парафіяльних святкувань, відвідин, відпустів, фестивалів та в особистих розмовах. Посвята та любов до Церкви наших священиків, монашества та вірних вражали та надихали мене.

Також, я дуже вдячний за братерство та співпрацю моїм братам-єпископам у Сполучених Штатах, з якими ми постійно обговорювали та вирішували потреби вірних, монашества та духовенства під час зустрічей. Благодать Божа щедро благословила наші спільні зусилля!

Воскреслий Христос вітав своїх апостолів словами „Мир вам!“. Нехай мир’ даний Воскреслим Христом’ характеризують і надалі нашу любов та служіння нашій Українській Католицькій Церкві. Пам’ятаймо один одного у молитві і просімо заступництва Божої Матері у цей час переходу в Філадельфійській Українській Католицькій архиєпархії та нашій Українській Католицькій Церкві у Сполучених Штатах Америки.

Христос Воскрес!»