СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Петро Стасюк: Що значить для сім’ї бути домашньою Церквою?
Святий апостол Павло у своєму листі до римлян (16, 6) каже: «Згадайте мене на зібраннях, коли збираються в їхньому домі». У Біблії також є інші згадки про домашню Церкву.
Кожен з наших будинків може стати «церквою». Сім’я є найменшим прикладом церкви, який ми маємо. Звичайно, є парафіяльні церкви, але Церква вчить нас, що більшість релігійних заходів відбувається саме там, де ми всі живемо — вдома.
Цю ідею потрібно розглядати ширше. Домашня церква насправді є основою нашої парафіяльної церкви.
Сімейне життя є основою Церкви
Наскільки я пам’ятаю, я завжди знав, що всі релігійні покликання, тобто священники, сестри, ченці, отримують перше покликання від Бога у своїх сімейних будинках. Релігійні покликання походять з хороших християнських сімей. Сімейне життя є основою Церкви. Наша духовна спадщина, наше пізнання Бога, повага до старших, батьків, наших суспільних структур ґрунтуються на нашому сімейному досвіді.
Дім — це місце молитви, місце відкриття того, що таке сім’я. Це наша мініатюрна спільнота. Віру вперше відкрили наші батьки. Це вони передають її з покоління в покоління.
Пережиття важливих моментів вдома
Деякі дуже важливі моменти переживаються вдома. Наприклад, вечеря напередодні Різдва та Йордану, Великодній сніданок, Різдвяна роздача просфори, колядування на Різдво та великодні пісні, молитви перед їжею та молитви, коли ми встаємо та лягаємо спати.
Дім, який насправді є Церквою, повинен мати певний вигляд церкви. Очікується, що у домі кожного українського католика буде в будинку розп’яття. У кімнатах будинку потрібно мати ікони. Ці релігійні символи нагадують нам, нашим дітям, відвідувачам, що ми віруючі християни.
Цікаво, що в католицьких лікарнях Австралії майже у кожній кімнаті лікарні можна знайти релігійний символ. Чому б не у нашому власному домі?
Покуття — місце молитви
Однією дуже гарною пропозицією, яку слід врахувати кожному домогосподарству, є відновлення давньої практики «куточка ікон» у кожному з наших будинків. В українській мові ми вживаємо слово «Покуття», або іншими словами, розміщуючи ікону в кутку чи «куті». Цей куточок ікон стає домашнім вівтарем. Місце, де всі можуть зібратися для молитви. У час потреби — домашнє благословення. Цей куточок — місце для молитви. Свічка, Біблія, молитовники чи навіть катехиз — все це там можна знайти.
Тут виховують дітей у християнському дусі, де щодня проводяться поклоніння та читання Писань та роздуми, і де ми зміцнюємось проти спокус та випробувань життя. І щоразу, коли Церкву переслідують, а християнам заважають відвідувати Церкву на Божественній Літургії та інших богослужіннях та проповідях, тоді саме домашня Церква набуває особливої ролі. Завдяки домашній Церкві, а також бабусям і дідусям, батькам та іншим Церква в Україні та Східній Європі вистояла протягом усіх років радянських переслідувань.
Куточок ікон — це чудова нагода подарувати нам ікону або образ Бога-Отця, який є нашим Господом, Богом і Спасителем, Ісусом Христом. Завдяки нашому побожному використанню цього духовного скарбу ми самі потроху перетворюємось на ікони та храми Святого Духа!
Наша церква має багаті традиції. Спробуймо відновити їх у наших домівках, у нашій єпархії.
† Петро Стасюк
