Владика Гліб Лончина: Під час Великого посту подбаймо про розвиток власного сумління

21 лютого 2024

У неділю Закхея, яка за григоріанським календарем відзначалася ще 14 січня 2024 року, владика Гліб Лончина, апостольський адміністратор Паризької єпархії Святого Володимира, під час проповіді на Божественній Літургії у Парижі (Франція) застановився над значенням сумління у житті християнина.

Владика Гліб Лончина: Під час Великого посту подбаймо про розвиток власного сумління

З цієї проповіді владики Гліба Лончини ви довідаєтеся:

що спонукало Закхея зустрітися з Ісусом Христом?
чому важливо прислухатися у своєму житті до голосу свого сумління?
що потрібно робити, коли відчуваємо докори сумління у глибині свого серця?
яким чином розвивати власне сумління під час періоду Великого посту?

Сумління спонукає Закхея до зустрічі

Неділя Закхея приготовляє нас до Великого посту, який розпочнеться за чотири тижні. Вона бере свою назву з євангельського оповідання, яке читаємо в цей день.

Роздумаймо над тим, що спонукало Закхея до такого незвичайного, ба навіть смішного кроку — вилізти на смоковницю і чекати Ісуса? Чому він так зробив? Євангеліє нам говорить, що Закхей хотів побачити Ісуса, коли той буде проходити. Однак, це не було лише з цікавости. Щось зворушилося у його серці, адже він був митарем, збирав податки з бідного народу — і був страшенно багатим. Оскільки Закхей був головою над митарями, то за корупційними схемами він не лише сам здирав гроші з людей, але й вимагав частку від кожного іншого митаря. Можемо собі уявити, наскільки він був заможним, якщо обіцяв, що учетверо віддасть кожному, кого скривдив. Та, незважаючи на своє багатство і почуття могутности, він був нещасливим. Його мучила його совість.

Можливо, він почав бачити, що його дії кривдять людей, що вони саме через це страждають. А можливо, хтось до нього прибігав і благав про помилування, не забирати стільки грошей, бо не буде мати за що нагодувати дітей. Закхей відштовхував їх, безсердечно кричачи: «Геть від мене!». Але ж… був неспокійним, і це його мучило. Почувши про Ісуса, хотів щось змінити у своєму житті. Отож, що його спонукало?

Це були докори сумління.

Чути голос свого сумління

Сумління — це голос Божий у нашій душі; голос, який не дає нам спокою, а допомагає зрозуміти, що ми щось накоїли. Сумління буде мучити нас до тих пір, допоки не виправимо вчинене зло. Необхідно прислухатися до свого сумління! Якщо не будемо цього робити — з байдужости, зі злости, зі сорому — то заглушуватимемо свою совість, станемо менш чутливими до добра — і наступного разу знову вчинимо зле. А це, мої дорогі, небезпечно! Іноді читаємо або навіть чуємо свідчення людей про страшні звірства, які відбувалися в ҐУЛАҐах, концентраційних таборах чи окупації. Нас дивує, як може людина коїти такі звірства. Якби ж ми самі бачили, що хтось терпить, нам би краялося серце, хотіли б допомогти тій особі. Однак, є люди, які отримують задоволення, знущаючись над іншими! Як вони до такого дійшли? Не слухали голосу сумління — уперше, удруге, а вже вдвадцяте вони й не почули його. Тому важливо, дорогі мої, завжди звертати увагу на голос нашої совісти.

Крок перший: визнати свій гріх і провину

Що ж маємо робити, коли сумління нам докоряє? Найперше, треба розпізнати, що це за зло. Зазвичай, це буває акт нелюбови. Можливо, ми когось осудили, не маючи на те право, адже Христос навчає: «Не судіть!»(Мт. 7, 1). Важко пізнати самих себе — а ми вважаємо, що маємо право осуджувати іншу людину! Насправді треба осуджувати людський гріх, а не особу. Може бути безліч і інших причин, чому ми когось скривдили. Тож це треба пізнати, а пізнавши — покірно визнати, що це зробили саме ми.

Старий Завіт нам оповідає про царя Давида, який чужоложив із жінкою одного зі своїх воїнів, а потім наказав вислати його на фронт на певну смерть, щоб таким чином узяти собі цю жінку. Пророк Натан прийшов до царя та розповів про багача, який мав велике стадо овець. Однак, багач підійшов до бідного чоловіка, який мав лише одну овечку, і забрав її, щоб улаштувати бенкет. Як цар Давид це почув, він аж скипів, кажучи: «Смерть такій людині!». На це пророк відповів: «Ти — той чоловік!» (див. 2 Самуїла 11–12). Визнавши свій гріх, Давид написав псалом, який нам добре відомий: «Помилуй мене, Боже, з великої милости твоєї» (Пс. 50).

Отже, завжди треба визнати свою провину. Визнання гріха дає нам силу побороти його. Адже Христос сказав: «Спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Ів.8, 32).

Крок другий: покаяння

По-друге, нам треба покаятися, перепросити Господа Бога, а також людину, яку ми образили. Не варто картати себе думками, що ми погані, нічого не можемо з цим вдіяти… Бо каяття не обмежується жалем за вчинені гріхи, а має два кроки: перший — щирий жаль за гріхи, другий — виправлення своїх дій. Треба працювати над собою. Одначе, замість виправляти свої вчинки, ми ще й любимо себе оправдовувати, кажучи: «Я не можу, я — нервовий, змучений, мені важко». Що значить «я не можу»? Це означає «я не хочу — не хочу виправитися!». А це не є покаянням! Щире каяття веде до виправлення нашого життя.

Крок третій: стати благородними

І нарешті — третє. Не вистачає лише працювати над собою, оминати зло — цього замало. Христос навчає: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт.5,48). Маємо прямувати до чогось кращого: ставати благородними. Адже всі любимо добрих людей, бо з ними легко жити, приємно спілкуватися. Будьмо такими людьми: благородними, щедрими, милосердними, лагідними! Намагаймося завжди діяти за своєю совістю і ставати все кращими! Однак уважаймо, щоб ми правильно виховувалинаше сумління. Святий Павло в посланні до Тимотея закликає віддаватися «читанню, умовлянню та навчанню» (1 Тим. 4, 13), тому що Боже слово формує нас.

Уже працюймо над докорами сумління!

Дорогі сестри і брати, у підготовці до Великого посту застановімся над своєю совістю. Це голос Бога, який нас любить, бажає нашого навернення, так як Ісус, котрий своєю уважливістю й добротою спонукав Закхея до покаяння. Христос хоче й нам допомогти. Не треба соромитись своєї немочі, слід працювати над собою. Тож, коли маємо докори сумління, найперше пізнаймо, що злого ми зробили, і визнаймо наш гріх. Відтак покаймося, перепросімо, намагаймося виправити себе. Врешті-решт, прямуймо до благородности. Але поспішаймо! Уже працюймо над докорами сумління! Адже Христос до кожної і до кожного з нас промовляє: «Я сьогодні маю бути в твоїм домі» (Лк. 19, 5).

† Гліб Лончина,
апостольський адміністратор Паризької єпархії Святого Володимира

Париж (Франція),

собор Святого Володимира Великого,
14 січня 2024 року