Владика Гліб Лончина: «Маємо лише одне покликання — до віри в Божу любов»

1 грудня 2024

Яке значення для християнського життя має віра у Божу любов? Над цим запитанням під натхненням святого апостола Павла застановився владика Гліб Лончина, апостольський адміністратор Паризької єпархії Святого Володимира Великого, під час проповіді у неділю, 10 листопада, у церкві Успіння Пресвятої Богородиці у м. Люрд.

Владика Гліб Лончина: «Маємо лише одне покликання — до віри в Божу любов»

З цієї проповіді владики Гліба Лончини ви дізнаєтеся:

у чому полягає універсальне покликання кожного християнина?
як можна повірити у Божу любов серед усіх життєвих негараздів?
як ми покликані свідчити про Божу любов до нас?
яке місце у нашому християнському свідчення займає чеснота покори?
де взяти сили для гідного наслідування Ісуса у повсякденному житті?

У церкві на Службі Божій чуємо Євангеліє, яке нам оповідає про життя Ісуса Христа і його науку. Але важливо слухати й читання з послань апостолів. Найчастіше це послання з листів святого Павла. У них апостол нас учить, як втілювати слова Ісуса Христа, жити по-Божому, згідно з Христовим Євангелієм.

Одне покликання для всіх

Сьогоднішнє читання апостола взято із послання до ефесян (4, 1–6). Заохочую вас перечитувати цей текст, щоб краще розуміти його і засвоїти. У цьому уривку послання до ефесян Павло каже «поводитися достойно покликання, до якого ви покликані» (4,1). Це глибокі слова, які треба взяти собі до серця. Апостол пояснює, що то за покликання, як жити ним і що дає нам силу це здійснити.

«Поводьтеся достойно покликання, до якого вас покликано». Зазвичай, коли чуємо слово «покликання», думаємо про те, що кожна людина покликана до якогось стану — до священства, одруження, бути архітектором, лікарем, учителем, тощо. Є різні таланти, якими Господь наділив людей. Але не про це мова.

Коли Павло каже: «Поводьтеся достойно покликання, до якого вас покликано», він має на увазі одне покликання для всіх — до життя у Христі, повірити тому, що Христос нас навчає, мати довір’я до того, що Бог нам об’являє в Ісусі Христі.

Повірити у Божу любов

Отець послав на світ свого Сина, щоб виявити нам Божу любов і засвідчити, що він нас любить величезною любов’ю, якої не можемо зрозуміти, тому що це понад наш людський досвід. Ніхто з нас так не любить, як любить Бог! А ще, ми всі страждаємо, маємо різні негаразди в житті, і, звісно, запитуємо, де ж та Божа любов?

Ми не можемо довести Божої любови, так само як не можемо доказати, що Бог існує. Віра — не математика. Три плюс два, чи чотири плюс один, чи один плюс чотири завжди дорівнюють п’ять, і воно є незмінним. Духовність натомість базується на вірі. Можемо тільки повірити, що Бог нас любить. І це те, до чого нас закликає Павло: щоб повірити в Божу любов, незважаючи на всі зовнішні обставини, негаразди й терпіння. Одним словом, свідчити Божій любові.

Свідчити про любов Бога до нас

Як ми покликані свідчити про Божу любов до нас? Павло каже жити «у повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові» (4,2). Коли чуємо слово «покора», іноді думаємо, що це якась слабкість, дозвіл іншим лізти нам на голову, і ніяк не відреагувати. Або ж це почуття меншовартости: відчувати, що ми другорядні. Ні, це не покора, це — карикатура покори.

Покора — це правда, правда про нас і про Бога. Бог є святий, а ми — грішні. Ось це і є покора — прийняти правду, що Бог є святим, незмінним, добрим, повним любови, а ми є грішними. Як би ми не старалися, що б ми не робили, завжди залишаємося немічними, бідними, мізерними грішниками. Цю реальність треба прийняти за правду.

Зазвичай, натомість, думаємо, що, хоч ми недосконалі, то, все таки, ми є добрими людьми: не такі, як злодії, чи пияки, наркомани чи вбивці. Ми не є такими, ми — добрі, побожні люди! Але ж не йдеться про те. Думаємо, що ми є добрими людьми, оскільки порівнюємо себе одні з одними, але — це неправильно! Маємо рівнятися лише на Господа Бога. Саме тоді побачимо, наскільки Бог нас любить. Скільки разів Господь нам прощає, провадить нас у житті — а ми що? Як відповідаємо на його любов? Далі грішимо! Це страшне відкриття, але не маємо падати у відчай, тому що треба згадати перші слова святого Павла щодо нашого покликання: свідчити про любов Бога до нас. Завжди будьмо вдячними за цю любов! А коли знову згрішили, то перепрошуймо його, і він завжди нам простить. Господь завжди хоче нам прощати, але маємо покаятися, не триматися гріха. Допоки каємося — доти перебуваємо з Богом!

Де взяти сили?

Звідки ж нам брати сили до такого життя? Апостол пише: «Одне тіло, один дух… один Господь, одна віра, одне хрещення! Один Бог і Отець усіх» (4, 4–6). Це означає, що ми не є самотніми, ми всі є разом з Господом Богом, є Божою родиною. Коли перебуваємо з Господом, це дає нам силу жити, так як Господь навчає.

У третьому воскресному Євангелію Ісус каже своїм учням: «Хто увірує і охреститься, той буде спасенний… І ось знаки, що будуть супроводити тих, які увірують: … братимуть гадюк руками і… не пошкодить їм» (Мр. 16, 16–18). Пам’ятаймо, що Ісус завжди говорить нам правду. Однак, не випробовуймо Бога! Раджу вам не брати гадюк у руки, бо їхні укуси можуть бути смертельними — і тоді думатимемо, що Ісус нас перехитрив. Ні! Біблія часто вживає символічну мову, а гадюка чи змія є символом злої сили — диявола. Хто вірує в Ісуса, то навіть коли диявол буде нападати на нього, йому нічого не буде. Але, може, запитуємо себе, чому ж тоді я грішу? Дорогі мої, диявол не має жодної влади над нами! Якщо грішимо, це тільки тому, що самі надаємо дияволові владу над нами. Про це ж і йдеться. Якщо не дамо йому тієї влади, то нам нічого не станеться.

Дорогі сестри і брати, Павло каже поводитись достойно покликання, до якого нас покликано. Маємо лише одне покликання — до віри в Божу любов. Жиймо тією вірою з покорою, терпеливістю, взаємною любов’ю, допомагаймо одні одним, будьмо вирозумілими до інших. Пам’ятаймо, що ми є грішними, тож не судімо інших. Ми всі є немічними і потребуємо Божої допомоги. Перебуваючи з Ісусом Христом, ми є одним тілом із ним — членами Божої родини. Лиш тоді справді будемо жити «достойно покликання, до якого [нас] покликано».

Люрд,

церква Успіння Божої Матері,
10 листопада 2024 року