Владика Діонісій Ляхович: Ми запрошені Ісусом Христом бути поруч із тими, які страждають

15 листопада 2024

«Євангеліє від Луки оповідає про два чуда Ісуса, в яких проявляється спасительна дія Ісуса Христа. Мова тут про дві жінки. Перша, 12-літня дівчина, дочка одиначка голови Синагоги, яка вмирала, а друга — старша жінка, яка страждала на кровотечу 12 років, і жодні лікарі не змогли їй допомогти». Про це мовив владика Діонісій Ляхович, апостольський екзарх для українців католиків в Італії, під час проповіді на Божественній Літургії у 24 неділю після Зіслання Святого Духа за григоріанським календарем, 3 листопада 2024 року.

Владика Діонісій Ляхович: Ми запрошені Ісусом Христом бути поруч із тими, які страждають

З цієї проповіді владики Діонісія Ляховича можна дізнатися:

у чому полягає символізм числа 12 у євангельській розповіді про кровоточиву жінку та воскресіння дочки Яіра?
яким чином Бог проявляє своє співчуття до людини і її страждань?
яким способом Ісус Христос здійснює обидва чуда?
як ми на основі цього євангельського уривку повинні відповідати на страждання наших ближніх?
чому у теперішній ситуації російської війни проти українського народу настільки важливою є надія?

Дорогі в Христі брати і сестри!

Євангеліє від Луки, яке ми щойно слухали, оповідає про два чуда Ісуса, в яких проявляється спасительна дія Ісуса Христа. Мова тут про дві жінки. Перша, 12-літня дівчина, дочка-одиначка голови синагоги, яка вмирала, а друга — старша жінка, яка страждала на кровотечу 12 років, і жодні лікарі не змогли їй допомогти.

Символізм числа 12

Цікаво, що в обох чудах знаходиться число 12. Це число означає повноту: 12 племен Ізраїля (тобто цілість Ізраїля), 12 апостолів (цілість Церкви), 12 місяців (цілість року). Коли сповнилася ця «цілість» дівчини, і вона вже могла в тодішніх часах виходити заміж — вона помирає. Жінка, яка страждає на кровотечу 12 років втрачає цю життєву «цілість», бо кров її спливає, а кров — це символ життя. Екстремальна біда в обох жінок. Перша, коли дійшла до повноти зрілості — помирає; а друга через 12 років тратить цю повноту, а це означає тратити дослівно життя. А ця кров, що спливає, більше того, за єврейським законом, ще робить її і нечистою. У тих часах було заборонено доторкатися мертвих і також ніхто не міг доторкатися до кровоточивої. Тому ця жінка не може до нікого наближатись, тим паче не може когось обнімати. Її страшна біда, гірка самота, мов мертва, без жодних прав на захист. В одній і другій жінці життя перетворювалося в абсолютне «ніщо», на смерть.

Ісус йде туди, де є терпіння

В одному і другому чуді Ісус об’являється як той, хто дає життя. Ісус просто біжить там, де є терпіння, там, де є біда, не питається чи то чоловік, чи жінка, для нього не має різниці. Він по правді співчуває з терплячими, а це співчуття веде до дії, до чуда для інших. До речі, Ісус не зробив жодного чуда для самого себе! Люди в тій хаті, де померла 12-літня дівчина, нібито «плакали і голосили». А коли Ісус сказав: «Не плачте, вона не вмерла, вона тільки спить», то почали сміятися з нього. Плакали, а тут сміються! Плач несерйозний! Справжній біль є в Ісуса Христа, а не в тих, що нібито плачуть. Він узяв дівчину за руку і голосно промовив: «Дівчино, пробудися!» Вставай!

Жінка, яка хворує на кровотечу, порушує єврейський закон і доторкається Ісуса. Вона могла зробити нечистим Ісуса, який за єврейським законом мусів би проходити обряд очищення. А тут стається навпаки, дотик до Ісуса її очищає. Від Ісуса виходить спасительна сила, яка її оздоровляє. Ісус її не боїться, як інші люди. Навпаки, іде їй на зустріч! Апостоли цього ще не розуміють… Їм ще треба навчитися!

Чудо через дотик

І ще одна важлива річ у цих двох чудах. Ці два чуда здійснюються через дотик. Ісус бере за руку дівчину, а жінка дотикається до Ісуса. Діткнутись когось і дати себе кимось доторкнутись. Такий є Ісус Христос. Доторкається там, де є страждання і дає можливість тим, що страждають, до нього доторкнутись. Дотик означає віру, близькість; це дорога пізнання, зцілення, чуда. «Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі!»

Ісус іде також нам назустріч і хоче до нас доторкнутись, а водночас чекає також, щоб і ми до нього доторкнулись. І наш ближній у потребі також потребує нашого дотику, а ми, коли страждаємо, потребуємо дотику інших. Може наш дотик не зцілить тіла, проте завжди зціляє душу.

Дуже важно дотикатись і дати, щоб інші до нас доткнулись. Коли переходимо біля жебрака, . Він просить милостині, але він може найбільше потребує нашого дотику, дотику усмішки, доброго слова, а навіть доткнутись до його рук, погладити інколи його брудну голову. Буде для нього більша милостиня ніж наша копійка.

Бути поруч із тими, які страждають

Проте, на тілі нашого народу є дуже важкі рани з причини жахливої війни, і ті про, які ми менше чуємо із щоденних новин. Маємо на увазі тягар, який випав на долю українських родин, які хоронять своїх загиблих, доглядають поранених, розшукують зниклих безвісти, розділяють посттравматичний синдром ветеранів. Загрозливою в нашому суспільстві стає статистика розлучень, розірваних сімей, розкиданих по світу членів родин. Отже, ми запрошені бути поруч з тими, що страждають, щоб вони не почувалися самотніми чи покинутими.

Ми запрошені також надіятись, коли здається немає надії, наводячи слова впостола Павла (Пор. Рим 4,18) та нашої поетеси Лесі Українки: «Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть, думи сумні! Я на вбогім сумнім перелозі. Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі». Іншими словами буду жити надією, щоб вселяти надію іншим, а девіз напливаючого ювілейного року є саме «Надія ж не засоромить» (Рм. 5, 5).

Отже, оживлені цією вірою і християнською надією, ми вже тепер посеред випробувань і страждань проголошуємо благовість спасіння словами апостола народів: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені. Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним. Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі» (II Кор. 4, 8–11).

Надія нас не засоромить

А на цій Літургії ми слухали ще інші надихаючі слова апостола Павла в листі до ефесян, який пише, що «Христос вчинив мир між нами. Мир тим, що далеко, і мир тим, що були близько. Ви не чужинці, а співгромадяни святих і домашні Божі… збудовані на підвалені, яким є Христос. Духовна будова споєна на Ісусі Христі може встоятись всяким житейським землетрусам.

Ми запрошені разом з Ісусом Христом дотикатись до ран, щоб вселяти надію, сіяти барвисті квітки, навіть сіяти квітки на морозі. І надія нас не засоромить!

Отже, даваймо одні одним цей спасительний дотик, що приносить надію, яка нас не засоромить!

† Діонісій Ляхович,
апостольський екзарх в Італії