СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Браян Байда: Підтримуючи одні одних, ми свідчимо, що Бог серед нас
Відповідь канадського суспільства та української діаспори в Канаді на нову хвилю міграції, спричинену війною в Україні; результати Апостольської подорожі Папи Франциска до Канади та внесок української громади у процес примирення Католицької Церкви з корінним населенням; покликання християн у час війни супроводжувати одні одних практичною допомогою та молитвою — про ці та інші теми йде мова в розлогому інтерв’ю з єпископом Браяном Байдою, який кілька тижнів тому перебував з візитом у Ватикані.
«Наше покликання, особливо під час війни, полягає в тому, аби дивитися на Христа в іншій людині так само, як Мати Божа дивилася на Ісуса, коли Він зростав і коли помирав на хресті», — цими думками в інтерв’ю для Радіо Ватикану — Vatican News поділився єпископ Браян Байда, який очолює Торонтську єпархію УГКЦ в Канаді.
Допомога українцям, що тепер прибувають до Канади
Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, УГКЦ в Канаді, до складу якої входить Вінніпезька архиєпархія та 4 єпархії — Едмонтонська, Торонтська, Саскатунська, Нью-Вестмінстерська — робить вагомий внесок у допомогу жертвам війни та допомагає українцям, що прибувають тепер до Канади, втікаючи від жахіть війни.
Розповідаючи про ситуацію з українцями, які прибули до Канади після 24 лютого, владика Байда зауважив, що вони не отримують статусу біженців; натомість, їхнє прибуття та перебування в країні регулюється спеціальною програмою під назвою «Канадсько-український дозвіл на екстрені поїздки» (Canada-Ukraine authorization for emergency travel, CUAET). Ця програма передбачає надання українцям та членам їхніх сімей подовжений статус тимчасового резидента й дозволяє їм працювати, навчатися та перебувати в Канаді, допоки вони не зможуть безпечно повернутися на батьківщину.
Пояснюючи особливості цього статусу, єпископ Браян Байда зазначив, що статус біженця надає більше гарантій, тому він спілкувався з деякими групами, які лобіюють канадський уряд, щоб надавати українцям саме цей статус, бо більшість прибулих — це жінки з дітьми, і вони ризикують стати жертвами торгівлі людьми та різного роду експлуатації.
Велику підтримку українцям в Канаді, що прибувають після початку повномасштабної війни, надає Конгрес Українців Канади (КУК). «Різноманітні церковні групи та інші організації покладаються на них, — підкреслив владика, — тому що вони діють вже протягом десятиліть, приймаючи людей до Канади, допомагаючи їм влаштуватися, знайти роботу, житло, отримати медичну допомогу, вирішити проблеми з документацією. Все це — складні питання, і вони цим дуже допомагають людям, які прибувають». Очільник Торонтської єпархії додав, що також їхні парафії надають допомогу прибулим з України, наприклад, на початках доставляють їх на роботу і назад.
Під час Синоду Єпископів у Ватикані, присвяченого молоді
Допомога українським мігрантам і нові структури
Прибуття нової хвилі мігрантів з України впливає також на розвиток УГКЦ в Канаді. Владика Браян розповів, що недавно в місті Монктон, на південному сході провінції Нью-Брансвік, вони заснували нову греко-католицьку парафію, де раніше її ніколи не було. «Українці там вже шість або сім років, — розповів він, — і вони просили про парафію, але, звичайно, з прибуттям нових мігрантів, збільшилася кількість тих, про яких треба піклуватися, тому ми заснували нову парафію, привезли священика з України, його сім’ю, купили їм будинок, автомобіль, щоб він міг здійснювати служіння для українців на цій великій території, яка, ймовірно, сягатиме також провінції Острів Принца Едуарда та значної частини Нью-Брансвіку. Ми думаємо про ще одну подібну громаду в Сент-Джонсі, Ньюфаундленд, тому що туди також приїжджає багато мігрантів».
Нова хвиля прибулих і нові виклики
Ділячись думками про виклики, які виникають внаслідок прибуття до Канади нової хвилі українців, очільник Торонтської єпархії вказав на дані, подані на вебпорталі Департаменту імміграції, біженців та громадянства Канади: від березня до грудня уряд отримав понад 700 тисяч запитів від українців на поїздку до Канади за програмою «Канадсько-український дозвіл на екстрені поїздки». Проте наразі схвалено трохи більше 450 тисяч заявок, і лише 130 тисяч вже прибули до Канади.
Єпископ звернув увагу на те, що навіть тепер, коли прибула лише шоста частина очікуваної кількості, вже відчувається перевантаження. «У нашій єпархії є чотири українські католицькі школи, — пояснює він, — і кількість учнів збільшилася вдвічі: школи мали по 200, а тепер — по 400 дітей. У них більше немає місця, і це створює проблему. Крім того, часто деякі з цих шкіл мають програми, за які повинні платити батьки, бо держава їх не оплачує, але у цих батьків немає грошей. Тож є багато проблем, над якими потрібно працювати. Я особисто знаю, що в школах є багато дітей, які страждають від посттравматичного стресового синдрому (ПТСР), який проявляється спалахами гніву чи неуважністю, або діти, деякою мірою, немов регресують у розвитку, наприклад, дитині 12, а вона поводиться так, ніби їй чотири. Це все заважає проводити уроки, бо зазвичай у класі 20–25 учнів, а тепер їх 30–40. Тому це створює велике навантаження на систему, і це тільки починається, бо прибула навіть не половина з кількості, яку очікуємо. Отже, структурно, організаційно ще багато чого потрібно зробити».
Підтримка з боку канадського уряду
Єпископ Браян Байда зазначив, що вони мають добру співпрацю з урядом, а також з місцевими муніципальними органами влади та урядами провінцій. «Але, звичайно, нам потрібно більше допомоги для того, аби знаходити помешкання для новоприбулих тощо, — зазначив він. — І якщо подивитися глобальніше, то до Канади приїжджають не лише українці, а й люди з інших країн, таких як, наприклад, Ірану. Отже, це складна проблема. У найближчому майбутньому уряд планує прийняти до Канади мільйони людей, українці є значною групою мігрантів, але не єдиною».
Час для того, аби ділитися з тими, хто не має найнеобхіднішого
Очільник Торонтської єпархії УГКЦ вважає, що ці труднощі все ж таки не повинні відлякувати українців від того, щоб подавати заявку на приїзд до Канади. Західне суспільство, за його словами, повинно бути готовим пожертвувати своїм комфортом і деякими планами заради того, аби допомогти людям, які не мають найнеобхіднішого: води та їжі, електроенергії та тепла. «Це так само, як, наприклад, ви щось собі запланували з сім’єю, і раптом у вас на порозі гості, — пояснює владика Браян, — ну і ви приймаєте гостей, відкладаєте свої справи на пізніше, проводите час з гостями, а вже потім продовжуєте робити те, що запланували. І те саме в цій ситуації з мігрантами, за винятком того, що це набагато серйозніше, набагато довгостроковіше, це триватиме роками: слід прийняти ці обставини, виявляти гостинність, дозволити своєму життю змінитися, пристосуватися. В цілому, духовна суть усього цього полягає в тому, щоб бути Христом для цих людей настільки, наскільки це можливо, і це змінить кожного з нас як канадців, які їх приймають. Ті, хто прибув до Канади у перші місяці війни, вони мали тут родичів, чи друзів, які могли їм допомогти. Але ті, що прибувають тепер, не знають тут нікого, тому це прохання про допомогу звернене, насправді, до громадськості в цілому».
Навіть ті, що не знають нікого в Канаді, не залишаться без підтримки
«А люди, які тепер прибувають до Канади і не мають там родичів чи знайомих, чи можуть вони сподіватися, що про них подбають?» — відповідаючи на це запитання, греко-католицький єпископ зазначив, що «загальна атмосфера в новинах, у публічному дискурсі, серед інших церков та організацій, які допомагають, дуже позитивна», і вагому роль у цьому відіграють новини. «Приблизно раз в місяць, — розповів він, — ми збираємося, проводимо акції протесту, потрапляємо в новини, щоб про це висвітлювали, щоб суспільство не думало, що вже все позаду». Ієрарх пояснив, що важливу роль у цьому відіграє Конгрес Українців Канади в Торонто; саме в Торонто відбуваються багато важливих подій, новини про які розповсюджуються по всій країні.
Особливість теперішньої хвилі міграції до Канади
Владика Браян Байда, який народився в Канаді в сім’ї іммігрантів, зауважує, що різні хвилі міграції — першої, другої, третьої та інші — були спричинені різними кризовими ситуаціями, пов’язані з втечею від бідності чи релігійного переслідування, але теперішня імміграція є зовсім іншою, оскільки вона не обмежується невеликою групою людей, це просто гуманітарна криза: люди шукають безпеки, вони просто хочуть вижити.
Саме тому, за словами єпископа, не слід плекати великих надій на те, що новоприбулі відвідуватимуть церкву чи допомагатимуть при церкві, бо вони виховувалися в зовсім іншому дусі. І тим більше, відвідування церкви не можна вважати реквізитом для того, аби допомагати людині, бо перед нами, насамперед, — людина наділена гідністю. «І безумовно, як християни, як католики, ми повинні допомагати, бо в цій людині присутній Христос, і ми повинні служити Христові, як до цього закликають блаженства», — підкреслив він.
Владика розповів, що були випадки, коли мігранти приходили, отримували грошову допомогу і більше не поверталися, і, звичайно, що в декого з вірних це викликає невдоволення. Або, що гірше, новоприбулим дарують якісь власні речі, які ще в досить доброму стані, а потім бачать, що через 2 дні їх продають на веб-платформі «Kijiji». Іноді, за словами єпископа, людей також обурює, коли вони бачать, що до Канади приїжджають українські чоловіки віком від 18 до 60 років. «Але не всі, хто прибуває тепер, приїжджають з України, — пояснює він. — Сюди приїжджають люди, які, наприклад, жили 4 роки в Італії, або в іншій країні, як-от Німеччина чи Польща, і тепер вони прибувають до Канади, тому що з’явилася така можливість».
Чи можемо мати гарантію, що ті, кому допомагаємо, нас не використають?
Владика Браян Байда зауважує, що, з одного боку, допомагаючи іншим, ми повинні бути розважливими, але, з іншого боку, ми не можемо отримати ніякої гарантії того, як людина скористається цією допомогою. «Ми повинні розуміти, що перед нами Христос, — пояснив він. — Кожен з нас — грішник, в кожного є свої недоліки, і тепер не час осуджувати. До певної міри, ми можемо оцінювати ситуацію, але ми не повинні осуджувати думки чи мотиви іншої людини, бо є багато ран, які не є фізичними: це психічні і духовні рани. Найчастіше ми бачимо, що вони проявляються у дітей, які не знають, як з ними впоратися: вони сваряться або б’ються одні з одними, граючись, вони, наприклад, не хочуть їздити на машині, а на танку… вони бояться простих феєрверків. Отже, є так багато речей в серці людини, про які ми не знаємо, і ми не можемо їх осуджувати, але, звичайно, ми повинні бути розсудливими, наскільки це можливо».
Торонтська єпархія, як зазначив її очільник, докладає також зусилля для того, аби допомагати дітям і дорослим з їхніми психологічними проблемами. «Ми маємо кілька лікарів-спеціалістів, — розповів він, — які спеціалізуються на подоланні травми. У нас є священики-капелани, які мають у цьому досвід, і нещодавно під час реколекцій для духовенства ми організували доповіді для єпархіального духовенства, щоб вони вміли помічати ці проблеми на парафіях та в школах і щоб робили свій внесок у вирішення деяких із цих проблем».
Про результати Папської подорожі до Канади
У липні цього року Папа Франциск здійснив апостольський візит до Канади, який був запланований, насамперед, як покаянне паломництво примирення з корінними народами, особливо, у світлі зловживань, яких в минулому столітті зазнали діти тубільців у школах-інтернатах, частиною з яких управляли деякі католицькі чини і згромадження. Ділячись думками про результати цієї Папської подорожі, владика Браян підкреслив, що він як католицький єпископ у Канаді є членом Канадської Конференції Католицьких єпископів (CCCB), яка робить свій внесок у відшкодування корінним мешканцям за жорстоке поводження, якого вони зазнали з боку канадського уряду та певною мірою в школах-інтернатах.
Єпископ пояснив, що українські католики не були задіяні у зловживаннях, що мали місце в цих школах-інтернатах, але оскільки вони є частиною канадського єпископату, то роблять свій внесок у допомогу, яку скривдженим надають римо-католицькі єпископи, вислуховуючи історії людей, сприяючи примиренню та зціленню.
Для корінних народів однією із основних передумов такого примирення, за словами греко-католицького ієрарха, був візит Святішого Отця до Канади. Владика Браян звернув увагу на те, що під час цього візиту прозвучало прохання про вибачення і що це прохання було звернене не просто з боку однієї пересічної людини до іншої, а з уст Папи Франциска, тобто з боку лідера і вищого представника, до вищих представників місцевих корінних мешканців. «Одна справа, коли корінне населення приїжджає до Ватикану, зовсім інша справа, коли Папа Римський приїжджає до Канади та на нашу землю», — додав єпископ.
Владика Байда зауважив, що проблема полягає в тому, що існують протиріччя між самими групами корінного населення, тому деякі з них нарікають, наприклад, що Папа не відвідав їхню місцевість і не поспілкувався з їхніми лідерами. Тим часом, які інші вважають цей візит великою подією, бо Святіший Отець відвідав їх, просив пробачення та молився разом з ними.
Приклад душпастирського супроводу
Наш співрозмовник підкреслив, що для Католицької Церкви, для її єпископів і для нього особисто візит Папи до Канади став «чудовим і сильним прикладом душпастирського супроводу іншої людини». «Я вважаю, що це було паломництво покаяння, — зазначив владика Байда, — і він це продемонстрував. Я багато чому навчився кожного разу, коли я з ним зустрічався, наприклад, його близькості до людей: він не залежний від різних протоколів і не наполягає на них, він дуже доступний, людяний і співчутливий. І це те, що ми можемо робити як окремі особи. Я, як єпископ, намагаюся, наслідувати цей приклад у ставленні до свого духовенства, своїх вірних, до тих, з ким працюю, і до тих, для кого працюю».
Ті, хто пережили переслідування, вміють співчувати по-особливому
Очільник Торонтської єпархії УГКЦ підкреслив, що українські католики, а також католики з інших країн, які у своїй батьківщині зазнавали переслідувань, здатні з більшим розумінням співчувати корінним мешканцям Канади. «Слухаючи їхні розповіді про завдані їм страждання, ми також можемо поділитися своїми історіями, аби вони знали, що ми розуміємо, що це означає, коли хтось не шанує твою мову, твою культуру, твою землю, всю твою спадщину», — зауважив він.
В цьому контекст єпископ пригадав книгу видатного богослова Генрі Ноуена «Зранений цілитель», в якій йдеться про те, що людина, яка, наприклад, пережила якусь хворобу, може мати більше співчуття і розуміння до тих, які переживають той самий досвід. Ієрарх зауважив, що не йдеться лише про те, аби виявляти співчуття на словах, часто можна підтримувати своєю увагою та присутністю, допомагаючи іншим гоїти фізичні страждання, психічні та духовні рани. Наприклад, люди, які тепер втікають від війни в Україні, прибувши до Канади зустрічають інших українців, які дуже пам’ятають про Голодомор, про Другу світову війну, а також інші біди. «Це те, про що нам сказав Христос: не йдеться про те, що ваше життя буде без страждань, а про те, що ви ніколи не будете самотні, і це важливо», — підкреслив наш співрозмовник.
Відчай — тріумф для лукавого
«Дуже важлива надія, а відчай — це явно спроба диявола змусити людину думати, що вона самотня, що надії немає, що краще не буде… повний відчай», — зазначає владика Браян Байда, відповідаючи на прохання звернутися зі словами підтримки до тих, хто в Україні чи поза нею переживає страждання внаслідок цієї війни. «Самотність — каже він, — це відсутність сопричастя з Богом. Пресвята Трійця — це сопричастя, це присутність для когось. І це основне… Коли ми беремо участь у спільноті, яка є справжнім знаком присутності Пресвятої Трійці, то є надія. Залежить від людини, чи вона побачить цю надію, чи ні. Якщо вона вирішує не бачити її і думає, що вона самотня й нічого не зміниться, тоді це тріумф для лукавого».
Це не все, на цьому все не закінчується
Єпископ наголосив, що цю подію війни, всі ці звірства та непошану до людської гідності, завжди потрібно розглядати на багатьох рівнях. «Безумовно, існує фізичний рівень, фізичні потреби і рани, які дуже болючі, — пояснює він, — але у нашій вірі ми знаємо, що це не все, це не вичерпує цілісності нашого існування. Ісус страждав за нас на хресті, але Він вказував, намагався дати нам зрозуміти, що це не все, що на цьому все не закінчується, що з нами присутня Пресвята Трійця, є вічне життя, і це лише перший крок. Отже, ми повинні зміцнювати одні одних. Коли ми супроводжуємо одні одних — це свідчення: ми свідчимо, що Бог з нами. І під час цієї війни багато хто з нас у Канаді дуже вдячні за свідчення людей в Україні, за їхнє свідчення вічного життя, незважаючи на багато труднощів, які вони тепер зазнають. Так багато страждань, яких переживають люди, що важко описати їх усіх, але коли ми можемо духовно поглянути на це матеріальне лихо та кризу, то бачимо воскреслого Ісус, присутність Трійці, присутність одні для одних, а не лише одні з одними».
Погляд Божої Матері
Щоб пояснити, яким є покликання християн в час війни, єпископ пригадав євангельську розповідь про те, які Христос прийшов у дім сестер Марти і Марії. За словами ієрарха, щоб краще зрозуміти цю розповідь, варто замислитися над тим, як Пресвята Богородиця дивилася на Ісуса, коли він був маленьким, коли зростав, був підлітком… «як вона дивилася Йому в очі, дивилася в Його душу». «І він знав, що означає насправді бути з кимось, бути уважним до когось, — пояснив владика Браян. — Святий Дух через Матір Божу заглядав у Його душу, Його людську душу, і був уважним до Нього. Він знав, що це означає, бо Марія робила це впродовж тридцяти років, Вона дивилася в Його душу. І коли він відвідав Марту та Марію, він одразу впізнав цей погляд в іншій Марії, сестрі Марти. А Марта була настільки зосереджена на собі, що почала говорити Христові, що Він має робити. Він же лагідно з милосердям сказав їй: „Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї“ (Лк 10, 41–42). Він знає, як дивилася на Нього Мати, знає, як дивилася на нього сестра Марти Марія, і наше покликання, особливо під час війни, намагатися дивитися на Христа в іншій людині так само, як Мати Божа дивилася на Ісуса, як Марія дивилася на Ісуса і, старатися уникати спокуси, навіть якщо ми маємо добрі наміри, бути Мартою, тобто робити лише те, що ми вважаємо потрібним, бо завжди є щось глибше, і саме це ми повинні шукати. Ми повинні дивитися в очі Христа, не просто, наприклад, нагодувати когось, а дозволити, щоб наша душа доторкнулася іншої, і потрібно супроводжувати одні одних — це важливіше, ніж багато інших речей».
Дивитися новини, щоб молитися за інших
Торонтський єпарх підкреслив, що такий духовний супровід можемо здійснювати не лише, коли перебуваємо поруч з кимось, але й на відстані. Наприклад, перед тим, як дивитися новини, він радить помолитися 4–5 хвилин, подивитися новини 2–3 хвилини, а потім вимкнути їх і помолитися знову за тих, про кого почули чи прочитали. «Це завжди має бути способом, що нас перетворює, — пояснив він, — ми не повинні сприймайти це просто як інформацію чи якісь дані, бо воно нас розтерзає і ми почуватимемося безнадійними. Ми повинні розуміти, що наше покликання полягає в тому, щоб заступатися, молитися, слухати і ввіряти все в Божі руки». Саме таким, за словами нашого співрозмовника, є справжній супровід, який дозволяє духовно переживати досвід Пресвятої Трійці, «саме тоді Пресвята Трійця виявляється в нашій Церкві, і ми є справжніми свідками Божої любові».
«Я часто думаю про Пресвяту Діву Марію, присутню біля підніжжя хреста, коли Ісуса розіп’яли: там були присутні солдати, і їм подобалося мучити Христа, але Марія була присутня зовсім по-іншому. Саме так, як Вона, ми маємо бути присутніми перед тими, хто страждає: не важливо чи ви на далекій відстані, чи в одній кімнаті з іншими, те що має значення — це бути духовно присутніми, бо це дозволяє проявитися Пресвятій Трійці. Марія показала нам, як це робити», — наголосив на завершення єпископ Браян Байда.
На загальній аудієнції з Папою Франциском
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
