Владика Богдан Дзюрах: Святий Йосиф у таїнстві народження Христа Спасителя

3 січня 2021

30 грудня 2020 року Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах дав духовну конференцію для Генеральної управи Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, яка того дня мала свій черговий день духовної віднови. Владика Богдан запросив Матір Софію Лебедович, Генеральну Настоятельку Сестер Служебниць, та присутніх Співсестер спільно застановитися над Божим Словом, яке описує народження Ісуса Христа «з перспективи святого Йосифа», тобто так, як цей опис подає Євангелист Матей (див. Мт. 1, 18–25).

Владика Богдан Дзюрах: Святий Йосиф у таїнстві народження Христа Спасителя

Інакшість Божого діяння у світі

Перш за все проповідник звернув увагу на те, як у таїнстві народження Христа Спасителя проявилося Боже діяння у людській історії, цитуючи слова євангелиста Матея: «Народження Ісуса Христа сталося так» (Мт. 1, 18)). Подальший опис деталізує, як же насправді сталося народження Христа, і показує один з суттєвих принципів, за яким віруюча людина може розпізнати Боже діяння у світі: Бог приходить і діє не так, як ми, люди, собі це уявляємо чи очікуємо. Бог, будучи святим (а святість у біблійному розумінні саме і означає цілковиту «інакшість» від усього, що сотворене), не дає себе «втиснути» у різного роду людські схеми, плани і програми, — підкреслив проповідник.

Ці Божі приходи, як правило, ламають наш звичний ритм життя, наші уявлення і плани, бо вони є надто «нашими», тобто людськими, і дуже часто — далекими від Божих задумів і планів. Причина такої невідповідності криється у тому, що «помисли людського серця злі вже з молодощів» (Бут. 8, 21), а тому часто трапляється так, що людина, навіть перебуваючи дуже близько Бога, як це було у випадку апостолів, «не знає, що просить» (див. Мт. 20, 22), «не знає, що говорить» (див. Лк. 9, 33). Однак, таке «ламання» Богом наших планів і уявлень, остаточно має на меті наше благо, бо вчить нас і запрошує до більшої відкритості до Бога, присутнього у світі, до того, щоб більше покладатися на Бога, а не на свої можливості, ресурси, засоби і задуми.

Досвід минулого року, позначений неочікуваною пандемією коронавірусної інфекції, наочно показав, яких величезних і радикальних змін можуть зазнати людські плани за певних обставин, які не піддаються людському контролю, але які, з певністю, не є поза діапазоном Божого діяння, бо ж Він «всюди є і все наповняє». Бог входить у людську історію тоді і там, коли і де ми, люди, цього, можливо, найменше сподіваємося. Але приходить як наш Спаситель, а не як Суддя чи Прокурор. Його присутність надає новий глибший сенс подіям, які таким чином стають простором об’явлення Його присутності і «мовою» Бога до нас, Його улюблених дітей.

Божий прихід усуває страх і дарує радість

Перед нами постає важливе завдання: вчитися розпізнавати цю Божу «мову», мову Його присутності і діяння у світі. Секретар Синоду зауважив, що ми мусимо цього вчитися, бо це вміння чути і безпомилково розпізнавати голос Бога не є вродженим. Ми успадкували від наших прародичів радше певне упередження до Бога, недовіру до Нього, страх перед Ним, а до цього «спадку» додаємо ще й власний негативний досвід у розумінні Бога чи негативний досвід середовища, з якого походимо, чи в якому на даний час живемо.

Тому перше слово, яким Бог звертається, наближаючись до нас, є заклик, що його він скерував і до св. Йосифа: «Не бійся!» (пор. Мт. 1, 20). Зрештою, це відбувається під час кожного з численних «Благовіщень», описаних в Новому Завіті: чи то у випадку Благовіщення Пресвятої Богородиці (пор. Лк 1, 30), чи у випадку «Благовіщення» Захарії (пор. Лк. 1, 13), чи під час «Благовіщення» пастушкам (пор. Лк. 2, 10), чи ось тепер — під час розмови Ангела Господнього зі св. Йосифом, — кожна така зустріч Божого посланця з людиною супроводжується закликом не боятися. Бо й справді страх перед Богом глибоко закорінений у душі людини, а це спричинене різними чинниками:

спотвореним образом Бога, в якому надмірно наголошується всемогутність, справедливість із одночасним нехтуванням і ігноруванням Його батьківської любови, ніжності і милосердя;
викривленим розумінням ідеалу святості як чогось, що людина сама має здобути власними зусиллями і заслугами, забуваючи, що святість і єднання з Богом є, передовсім, чистим даром Божим, який слід випрошувати щирою молитвою і приймати радісним і вдячним серцем;
нарешті, свідомістю власної гріховності і слабкості, яка може відлякувати людину від Бога, подібно як Адам і Єва заховалися від Нього, усвідомивши своє падіння.

Прихід Господа до нашого життя має за ціль передовсім відновити у нас первісне відношення до Бога як до Отця, усунути те, що є першим наслідком гріха — страх перед Богом. Бо цей страх паралізує нас, диявол послуговується страхом, щоб віддалити нас від Бога, щоб не дозволити нам кинутися в обійми Божі, притулитися до Бога і відчути Його любов і милосердя, відчути, як б’ється вічною любов’ю до нас Його Божественне серце. Людина, скована страхом, не може теж в свободі і в радості молитися.

Але Божий план спасіння іде ще далі. Ангел Господній, звіщає святому Йосифові, що він має дати Новонародженому Дитяткові ім’я Ісус, «бо він спасе народ свій від гріхів їхніх» (Мт. 1, 21). Тим самим Божий посланець вказує, що Божий Син приходить на цей світ, щоб усунути саму причину людського смутку і страху — гріх, та подарувати плід спасіння — прощення гріхів, а разом з ним — свободу, радість, надію і оновлене життя.

То ж добра Сповідь, на думку Секретаря Синоду, означала б прийняття нами Ісуса Христа як нашого Спасителя і Господа, а тому була б найкращим подарунком самим собі і Новонародженому Спасителеві світу на порозі Нового року і напередодні Різдвяних свят. Бо саме задля цього Він приходить: «Прийшов днесь і з небес, щоб спасти люд свій весь, і утішив вся», — визнаємо ми у нашій стародавній колядці.

Заклик до оновлення наших стосунків з ближніми

Насамкінець Секретар Синоду зауважив, що в загальному заклику «Не бійся!», яке Ангел Господній скерував до Йосифа, криється певне уточнення, певна специфікація: «Не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси йому ім’я Ісус» (Мт. 1, 20–21). Так Боже Слово у різдвяному часі кличе нас до оновлення наших стосунків не тільки з Богом як Милосердним Отцем, Який дарує нам, через діяння Святого Духа, Свого улюбленого Сина — нашого Господа і Спаса, але і з нашими ближніми, як членами тієї самої Божої родини.

Бо кожна людина, разом із тугою за поверненням до Дому Небесного Отця, до Божої любови і повноти життя, носить у собі нестримне прагнення творити з ближніми спільноту єдності і любові. І це не дивно, бо людина, будучи сотвореною на образ і подобу Божу, тобто на образ Пресвятої Тройці — спільноти Трьох різних Осіб, які перебувають у досконалій єдності в любові, — в глибині свого єства тужить за гармонією і миром у стосунках з ближніми. Якщо ми переживаємо якісь клопоти і труднощі, то найчастіше вони пов’язані з труднощами у відносинах із ближніми, — зауважив Секретар Синоду. Може часами щось не укладається між нами добре, може часами навіть спересердя кажемо комусь: «Залиш мене у спокої!», але насправді не шукаємо спокою самотності, але спокою і гармонії саме у відносинах із ближніми.

Господь прагне дати нам саме такий спокій, таку гармонію, таку радість у відносинах з ближніми, а для цього закликає нас не боятися прийняти іншу людину як дар, як місце об’явлення Його самого — люблячого Бога. Історія святого Йосифа, якого Бог закликає прийняти Марію і Дитятко, що Його вона носить у своєму лоні, пригадує нам, що інша людина, передовсім ота найближча, з якою ми покликані розділити наше земне життя, не є нашим опонентом чи загрозою для нас. Вона є знаком Божої присутності і Божого діяння у нашому житті, вона є об’явленням Божої любові до нас. Інколи нам буває важко збагнути це, а ще важче — прийняти це. Проте, якщо ми, наслідуючи святого Йосифа, наважимося жити згідно з цим Божим Словом, то наше життя стане місцем довершення історії спасіння, а ми і наші ближні станемо живим втіленням спільноти Божих Осіб Пресвятої Тройці, що на небі і спільноти Пресвятої родини — Ісуса, Марії і Йосифа, — що жила на землі.

На закінчення молитовних роздумів владика Богдан побажав Матері Софії та всій Генеральній управі Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії щораз більшої довіри до Божого діяння у них і у кожній Співсестрі, та передав їх самих та все Згромадження батьківській опіці Святого Йосифа, Рік якого Святіший Отець Франциск нещодавно проголосив у Католицькій Церкві.

Фото з архіву
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ