СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Богдан Дзюрах: По дорозі до власного «Емаусу»
Як часто ми втікаємо від себе та свого болючого досвіду? Як часто ми не може розгледіти Бога та Його допомоги поруч у складних життєвих обставинах? Проте, євангельська розповідь про двох учнів, які втікають із Єрусалиму до Емаусу після смерті свого Вчителя, дечого нас навчає. На це звертає увагу владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії, у черговому духовному роздумі із серії «Слово на дорогу».
«О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли! Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?» (Лк. 24, 25–26).
Мандрівка Воскреслого Спасителя з двома учнями, які крокували з Єрусалиму до села Емаус (пор. Лк. 24, 13–35), — образ нашого людського і християнського життя. Як часто ми намагаємося втекти «світ за очі» від різних болісних і важких ситуацій, від криз і труднощів нашого щоденного життя. Проблема в тому, що втекти надто далеко не вдасться: «Емаус» знаходиться всього за 60 стадій, тобто близько 12 кілометрів, від «Єрусалиму». Ми не зможемо втекти від самих себе і від свого життя, і, на щастя, не потрібно цього робити. Треба до нашого життя допустити Воскреслого Христа.
І, знову ж таки, на наше щастя, Він сам виходить нам назустріч, подібно як наблизився до зажурених Клеопи і Луки. Хоч нам може здаватися, що у важких моментах нашого життя Бог віддаляється від нас, насправді все є навпаки — Він наближається до нас і похиляється над нами, як про це свідчить Боже слово: «Близький Господь до тих, у кого розбите серце; прибитих духом він спасає» (Пс. 34, 19).
Дорога нашого спасіння розпочинається від щирого діалогу з Богом, до якого нас запрошує Воскреслий. Бо ми часто шукаємо порятунку у собі подібних, а це не дуже помагає. Господь передовсім дає нам можливість «виговоритися», вилити наше серце перед Ним з усім, що в ньому є. Це дуже важливо: на молитві не вдавати когось іншого зі себе, але щиро висловити перед Богом наші почуття, думки, страхи і сумніви.
Але на цьому дорога зцілення зовсім не закінчується, це — тільки перший крок. Часом хтось виговориться перед іншою людиною і відчуває деяке полегшення; проте ототожнювати це короткотривале полегшення зі спасінням було б великою помилкою. А друга помилка, яка в таких моментах часто трапляється, це — вважати, що те, що ми в даний момент відчуваємо, думаємо і кажемо є істиною в останній інстанції. Це далебі не так! Лише Боже Слово є Істиною в останній інстанції, нашим світлом і Джерелом життя. Лише у світлі Слова Божого ми можемо збагнути і розуміти сенс того, що трапляється у нашому житті.
Що більше, як християни, ми маємо вчитися «читати» своє життя у світлі досвіду і земної долі Господа Ісуса. А це означає, що маємо бути готовими не тільки прийняти Боже Слово як дороговказ у нашому житті, але прийняти самого Ісуса як «Дорогу і Істину» нашого життя (пор. Йо. 14, 6). Саме так, як це зробили учні в дорозі до Емаус, запросвши Ісуса залишитися із ними, розділити з ними земну «трапезу», тобто повністю з’єднати своє життя і свою долю з Ним — Розп’ятим і Прославленим.
Це — суттєве: прийняти Ісуса не вибірково, а цілковито і повністю, не лише тоді, коли Він мило лежить в яслах на сіні, чи збирає навколо себе натовпи людей, але і тоді, коли дає себе «поламати», як євхаристійний хліб, коли віддає себе за спасіння інших. Тільки таке прийняття Ісуса довершує наше духовне зцілення і наше буття християнами. Ми тоді готові повертатися до нашого «Єрусалиму» і свідчити про Воскреслого Христа у радості і силі Духа.
Такого досвіду зустрічі з Воскреслим Спасителем бажаю Вам і собі сьогоднішнього дня і в цьому пасхальному часі.
Христос Воскрес!
† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії
Локації
Персони
Владика Богдан ДзюрахАпостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії, Член Постійного Синоду УГКЦ
