Владика Богдан Дзюрах на свято Преображення Господнього: «Нехай наші страждання будуть перемінені любов’ю!»

21 серпня 2023

Яким чином святкувати християнські свята, а особливо світлий празник Преображення Господнього у період війни в Україні? Чи є місце для відзначення свят у теперішньому періоді історії? Відповідь на це запитання намагається дати владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії.

Владика Богдан Дзюрах на свято Преображення Господнього: «Нехай наші страждання будуть перемінені любов’ю!»

«На горі переобразився Ти і, скільки змогли, ученики Твої славу Твою, Христе Боже, виділи, щоб, коли побачать, як Тебе розпинають, страждання зрозуміли добровільне, а світові проповідять, що Ти єси воістину Отче сяяння».

Минулого року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, німецькі журналісти питали мене: «Чи можна святкувати у такий жахливий час?», «Як ви будете святкувати Великдень — свято радості — посеред болю і страждання?»

Тоді я відповідав, що саме для того, щоб вистояти у випробуваннях і стражданнях, ми потребуємо цих християнських святкувань. Бо що нам каже Великдень? Великдень нам звіщає перемогу життя над смертю, любові над насиллям, добра над злом!

Так само і у нинішньому святі Господь бажає огорнути світлом свого Духа і свого Слова темряву нашого земного життя з його стражданнями, випробуваннями і перспективою смерті. Ісус підготовляє своїх учнів до Страсної п’ятниці, виводячи їх на Тавор і там являючи перед ними свою славу. Це — пророче видіння, яке не лише має заповідати прийдешню славу Сина Божого Воплоченого у Воскресінні, але також — допомогти їм зрозуміти, збагнути і прийняти дійсність, яку вони бачитимуть і якою житимуть невдовзі: дійсність несправедливого засуду, тортур, розп’яття, смерті, — дійсність Страсної п’ятниці.

Апостоли були такими самими людьми, як кожен з нас, і тому інстинктивно боронилися перед стражданням, не хотіли ані самі страждати, ані годитися на те, щоб їхній Вчитель зазнав несправедливих мук і смерті. Тому Петро, незадовго перед Преображенням, почувши від Ісуса, що Він буде виданий грішникам у руки, що з Нього будуть насміхатися, знущатися, завдавати тортур, а потім розіпнуть, підійшов до Ісуса і почав Його намовляти, щоб Він цього не допустив, щоб не годився на такий розвиток подій: «Тоді Петро, взявши його набік, став йому докоряти: „Пожалій себе, Господи! Це хай не станеться з тобою!“ (Мт. 16, 22). Ісус, відчувши у словах Петра велику спокусу для Божих планів щодо Нього і усього людства, рішуче заперечив: „Геть, сатано, від мене! Ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське“ (Мт. 16, 23).

Ісус усвідомлював, що Його чекає, через які страждання мусить перейти, щоб до кінця довершити спасенний Божий задум щодо тих, котрих Він полюбив аж до кінця (пор. Йо. 13, 1). І Він знав, що ціною за цю Його любов буде страждання. Але саме любов, а не страждання, спасуть людину. Страждання без любові можуть пригнобити і знищити людину. Страждання, очищені любов’ю, страждання, перемінені в любов, спасають. Саме на цьому полягає таємниця нинішнього свята і таємниця нашого спасіння.

Але апостоли ще надто слабодухі і сліпі. Вони ще мають приспане сумління. У їхній душах панує страх, тривога, втома і нерозуміння. Їхнє серце ще не переображене любов’ю. І хоч Ісус не дасть себе звести з Божої логіки любови на бездоріжжя людських розрахунків, компромісів зі злом і жалості до самого себе, Він прагне донести цю вічну Божу істину до Своїх учнів і апостолів. І робить це по-Божому велично, але і делікатно: бере на гору і преображається на очах у них. При цьому поруч з Ним стоять старозавітні пророки, показуючи, що Він — Бог живих і мертвих, і що в Ньому має довершитися усе, що Бог в Старому Заповіті заповідав устами своїх святих і пророків: спасіння світу від поневолення дияволом і гріхом через жертовну любов і вірну до кінця.

Так, спасіння не довершиться на Таворі, але на Голгофі. Апостоли, а разом з ними й ми, ще мусили збагнути і прийняти цей спосіб Божого діяння у світі, цей спосіб Божої перемоги над гріхом. Петро не скаже на Голгофі, так як на Таворі: «Господи, добре нам тут бути!» У годину темряви у серці Симона-Петра переможе страх за себе, він захоче пожаліти себе самого і відречеться Господа Ісуса, там він буде подоланий людською слабкістю. Проте, навіть тоді Божа любов буде сильнішою від його слабкості і страху. Навіть у цей момент в житті Петра і на Голгофі тріумфуватиме не зло, насилля, страх і смерть, але — ЛЮБОВ. Ісус страждаючий явить на Голгофі справжню велич і красу, божественне сіяння і силу Божої любові. Він самим тільки поглядом приведе Петра до покаяння. Він огортатиме любов’ю Свою Матір і улюбленого учня, а разом з ними — кожного із нас. Він розпинателям даватиме шанс на порятунок Своїм прощенням. Він запевнятиме розбійникові, який страждає поруч з Ним: «Сьогодні будеш зі мною у раю!» Ісус, будучи Любов’ю, перемінив усе своє життя в любов. Він перемінює також страждання у любов. Любов, яка спасає. Тому і на горі Тавор, а ще більше і остаточно — на Голгофі, Він — наш Спаситель, наш Господь, правдивий Спас і великий Бог!

Нехай же світло Його незбагненного божества, світло Воскресіння, яке сьогодні тілесно заясніло на Таворі, освітлить Божою любов’ю все наше життя, а особливо наші страждання, болі і жалобу. Нехай наші страждання будуть перемінені любов’ю! Нехай наші страждання будуть перемінені у любов! Любов, яка спасає і дає життя!

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії