Владика Богдан Дзюрах: На молитовний спомин поета Юрія Тітова

27 жовтня 2020

24 жовтня 2020 року у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у м. Києві відбулися похоронні богослужіння українського поета Юрія Тітова, який передчасно помер на 43-ому році життя. Відтак наступного дня, 25 жовтня 2020 року, Юрій Тітов був похований на кладовищі у Пущі Водиці поблизу Києва. Чин похорону очолив Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах.

Владика Богдан Дзюрах: На молитовний спомин поета Юрія Тітова

Український поет Юрій Тітов є унікальною постаттю в українській літературі, бо він від дитинства страждав на ДЦП і був прикутий до інвалідного візочка. Водночас розвинув Богом даний поетичний талант, який Юрій віддав на службу українському народові, його духовному відродженню. За свою коротке життя, — поет помер, маючи 42 роки, — він видав 11 збірок поезій. Дуже інтенсивно поетичний талант проявився зокрема в контексті Революції Гідності, яку Юрій переживав надзвичанйо глибоко і інтенсивно. Вірші з цього періоду були опубліковані в передостанній збірці під назвою «Необірвані струни терпіння». Ця збірка була присвячена захисникам України на Сході. Владика Богдан Дзюрах свідчить, що мав нагоду особисто завезти ці книги і подарувати їх воїнам на передовій. Один примірник вони повернули назад, залишивши в ньому свої слова вдячності і пошани для Юрія. Юрій Тітов — член Спілки письменників України.

Один з промовців на Чині похорону сказав дуже лаконічно, виразивши почуття присутніх на Парастасі: «Ангел жив на землі, Ангел повернувся на небо» (Владлен Кузьмич Ковтун).


НА МОЛИТОВНИЙ СПОМИН ПРО ПОЕТА ЮРІЯ ТІТОВА

Ось я стою один на висоті,
Де сиві гори, чисті водограї,
Упізнаю Ісуса на Хресті,
Не плачу, бо про Воскресіння знаю.

Ось-ось і я зірвусь і полечу,
Вмощусь на хмарі поблизу від Бога,
«Я відлітаю! — світові кричу, —
І вертаюся до рідного порога».

Він відлетів… Так несподівано, так швидко. Але його зоря не згасла, навпаки, у світлі Божому вона ясніє ще виразніше і сильніше. Його зоря вже ніколи не зайде за наш український небосхил, бо вона засяяла у невечірньому незаходимому світлі, на небі. Світить як орієнтир, як мірило, як дороговказ, щоб ми, бува, не розгубилися, не зійшли на манівці, не відійшли від Істини, Любові і Добра, від Бога, в Якого він сам так щиро вірив, перед Яким схиляв коліна серця і душі, до Якого заносив безнастанні молитви, з Яким проводив дні і ночі у сокровенних бесідах, з яких народжувалися, як діти, його думи, — єдині і неповторні поезії Юрія Тітова.

Господь вибрав його для особливої місії у цьому житті: явити світові красу любові, силу духа у слабкості немічного тіла. В його житті став явним Божий парадокс, одкровення, про яке описує св. Павло в Посланні до Коринтян, коли говорить про Мудрість Господнього Хреста: «… і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних», щоб показати всім, що «немічне Боже міцніше від людської сили» (1 Кор 1, 27. 25).

Господь вклав у його немічне, прикуте до візочка тіло сильного духа, Свого Святого Духа, Який його оживляв Божою любов’ю і наповнював Божим життям і силою, яка випромінювалася із кожного його рядка, із кожного слова. І ми сьогодні дякуємо Богові стократно за цей невимовний дар, за одкровення Божої присутності, яке Господь здійснив у Юрі і через Юру. В одному зі своїх віршів він писав:

Минає усе, що повинне минути,
Але нескінченні добро і любов.

Те, що має минути, мине, відійде: відійде це земне життя, повернеться у землю наше тіло — байдуже чи воно було кремезне і міцне, чи немічне і кволе; мине популярність, промайне земна слава і навіть пам’ять людська не триватиме віками. А що буде тривати вічно? Те, що нескінченне, як каже Юрій — Добро і Любов. Бо добро і любов — вираз природи самого Бога, а Бог і все, що Боже, ніколи не минає. У цих словах Юрія Тітова, мабуть не один з нас чує відгомін слів нашого славетного поета філософа-мандрівника Григорія Сковороди: «Все минає, але любов після всього остається. Все минає, але не Бог і не любов». Саме тому пам’ять про кожне діло, слово, кожну думку, яка зродилася з любові і була просякнута добром, не промине, залишиться у серці Бога і у серці Божих людей. Такими, вірю, є кожен з тут присутніх, кожен, хто мав честь і привілей знати цю Божу світлу добру людину — Юрія Тітова. І допоки ми живемо, я впевнений у цьому, доти ми зберігатимемо і передаватимемо іншим — кожен у свій спосіб — вдячну пам’ять про нього і про його служіння любов’ю і добром українській культурі, рідному народові.

Одна зі збірок Юрія Тітова називається «Я за вас помолюся». Однойменний вірш, присвяченій одній конкретній особі, виражає загальне налаштування Юри до кожного, кого він зустрічав на своїх дорогах: не лише говорити їм про вічні істини, про небо, але сказати також небу, Богові про цих осіб, яких Господь поставив на дорогах нашого життя — ось це найбільше і найцінніше, що може дати віруюча людина своєму ближньому. Не маю найменшого сумніву, що Юра, повернувшись до «рідного порогу», «вмостившись на хмарі поблизу від Бога», буде шепотіти на вухо Богові про кожного із нас, буде молитися за нас. В першу чергу, за свою найдорожчу маму, яка пройшла із ним до самого кінця його земну мандрівку, зігріваючи його материнською вірною любов’ю і незрадливою ласкавою усмішкою; буде молитися за татуня, за брата Миколу, який прийняв на себе великий тягар цих днів, позначених жалобою і смутком, буде молитися за друзів, знайомих і колег по творчості, за всіх, кого він знав, любив і шанував, за всіх, кого носив у своєму серці, — до кожного із них, до кожного із вас сьогодні каже Юра моїми устами:

Я за вас помолюся не раз і не тричі,
Розпромінене небо схилю вам до ніг,
Не помре доброта, не загасяться свічі,
Бо з теплом до людей Ви прийшли на поріг.

Кожен із нас сьогодні прийшов на поріг цього Патріаршого собору з теплом у серці до великої Людини — Юрія Тітова. Хочемо цим теплом огорнути передовсім маму, тата, брата і усіх рідних, запевнити їх про нашу близькість, співчуття і молитви. Я переконаний: є в тому якийсь великий знак, що Юру ми відспівуємо саме в навечіря «щотижневої Пасхи», — як часто називають християни недільний Господній день, — коли ми спогадуємо Воскресіння Христове. Цей останній похід його тлінного тіла назустріч воскресінню будуть супроводжувати Юрині слова:

На відстані часу,
На відстані літ
Іду, щоб зорю Великодню зустріти.

І цю останню ніч перед зустріччю своєї Великодньої зорі він проведе у храмі Благовіщення, під люблячим покровом Богородиці, Якій він у своїй останній, одинадцятій, поетичній збірці присвятив чудову пророчу поему під назвою «Найвища суть Фатімських таємниць».

А ми, зі свого боку, світлої пам’яті нашому дорогому братові і Слузі Божому Юрієві прагнемо сказати, перефразовуючи його слова, скеровані до нас: «Ми за Тебе помолимось, Юро, не раз і не тричі. Помолимось щиро, від серця, щоб Твій останній крок назустріч вічності був легким, як подих вітру, як дихання Святого Духа. На крилах цього Духа нехай Твоя чиста душа піднесеться до Отця Небесного і спочине у Його люблячих обіймах, за благодаттю Господа Ісуса, за молитвами Богородиці, на віки вічні!» Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

24 жовтня 2020 року,
Патріарший собор Воскресіння Христового,
м. Київ

Довідка

Юрій Тітов народився в м. Києві 12 вересня 1978 року. У 1997 закінчив середню школу № 15 з відзнакою. У 1998 році за високий мистецький хист нагороджений стипендією та дипломом Українського фонду культури за програмою «Нові імена України», очолюваною Лауреатом Шевченківської премії, академіком, поетом Борисом Іллічем Олійником, де і відбувся його перший творчий вечір.


У 2010 закінчив відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» за фахом «Журналістика, видавнича справа та редагування».

Отримав травму під час пологів і з дитинства хворів на ДЦП. Свої поезії він набирав кінчиком носа на комп’ютерній клавіатурі.

Помер 21 жовтня 2020 року у м. Києві.

Юрій Тітов автор збірок поезій:

  • «Вічний шлях» (1997);
  • «Обличчям до небес» (1999);
  • «Під вічним горінням свічі» (2001);
  • «Моя душа не може не співати» (2005);
  • «У святім ореолі» (2007);
  • «Зачароване диво» (2010);
  • «Я за Вас помолюся…» (2012);
  • «Необірвані струни терпіння» (2016);
  • «Голосом серця» (2019).

книжок для дітей:

  • «Наш край» (2010);
  • «Бігла стежечка до лісу» (2010).

Творчі вечори поета проходили в Українському фонді культури, Національній спілці письменників України, Київській дитячій академії мистецтв, Київському міському будинку вчителя, Національній філармонії України, Будинку звукозапису Українського радіо, Національній бібліотеці України ім. Ярослава Мудрого.


У співпраці з багатьма композиторами на вірші автора створено понад двісті пісень, які виконують відомі співаки України.

Юрій Тітов створював українські версії світових шлягерів, писав українською та російською мовами. Його поетична творчість має широкий діапазон тем, наповнена духовними мотивами, душевною лірикою, стійкою громадянською позицією, щирим вболіванням за минуле і сучасне рідної України, свого доленосного народу.

Останньою написаною поезією став вірш «Тихий романс», створений за два дні до смерті:

Осінь довкола сповнює душу
Настроєм ніжно-щемливим.
Чом ти, бандуро, зі скрипкою тужиш
Так невимовно, красиво?
Вже пригасає сонячне коло,
Все в позолочених шалях.
Чом ти сумуєш над стишеним долом,
Серце, за листом опалим?
Так голубино і так журавлино.
Небо печаллю зайшлося.
Чом ти зітхаєш, красо тополина,
Журно в багряну цю осінь?
Тільки я маю,
Тільки я мушу
Цю потайну сумовитість
Крізь нелукаву, схвильовану душу
Тихим романсом пролити.
Не засмутитись у мить прохолодну,
Не загубити надії.
Щоб подолати печалі самотні
Вірою в дні золотії.
Це лиш мовчання, яке все сказало
І таїну воскресило.
Як же бандура і скрипка заграли,
Наче у вирій злетіли.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae