Владика Богдан Дзюрах: «Ми потребуємо убогих, щоб наше серце не зігнило в розкошах чи не закам’яніло у байдужості»

30 травня 2021

Владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії, 30 травня 2021 року, у Неділю самарянки, поділився своїми думками про шлях віри кожного християнина від пробудження до свідчення. «Перші Христові учні, жінка-самарянка, численні святі показують своїм життям саме цю потрійну логіку зустрічі з Богом, яка часто проявляється у людському житті і веде до пробудження віри і до зростання у вірі: співчутлива любов до ближнього, щире визнання гріхів і власної нужди та свідчення того, що Бог в Христі Ісусі довершив у нашому власному житті», — зазначив архиєрей.

Владика Богдан Дзюрах: «Ми потребуємо убогих, щоб наше серце не зігнило в розкошах чи не закам’яніло у байдужості»

Продовжуємо нашу спільну мандрівку віри, мандрівку, яка триває безперервним потоком благодаті вже понад дві тисячі років. Ми в першому читанні з Діянь святих апостолів читали і чули, як динамічно розвивалася і поширювалася первісна Церква. Як радісно читати хоча б такі слова про апостольські успіхи перших Христових учнів в Антіохії: «Рука Господня була з ними, і велике число було тих, що увірували й навернулись до Господа». Як дуже хотілося б написати про нинішню Церкву таке чи подібне свідчення. Але для цього мусимо і ми пройти дорогу святої віри, подібно як її пройшли перші Христові учні — від її пробудження до свідчення.

Перший контекст зустрічі із Христом: звичайні міжлюдські відносини

У світлі нинішнього Євангелія в Неділю самарянки хотів би виокремити три моменти чи контексти, коли в людському житті відбувається спасенна зустріч з Христом, завдяки якій пробуджується і передається віра.

Перший момент — це звичайні міжлюдські відносини, в яких присутня любов, доброзичливість, відкритість до іншої, зокрема до потребуючої людини. Зауважте, Ісус не починає розмови з жінкою від великих богословських дискусій чи повчань. Він запрошує її до співчуття і милосердя, запрошує її вийти поза себе, зауважити іншу людину, але не для власної вигоди чи задоволення, але для служіння: «Дай мені напитися!». Нам інколи здається, що коли ми допомагаємо потребуючим, то робимо їм ласку, що то вони перші потребують нас, але насправді це ми потребуємо убогих, щоб наше серце не зігнило в розкошах чи не закам’яніло у байдужості, ставши серцем заскорузлим і нечулим. Серце по-справжньому людське, здорове, «тілесне», як каже Св. Письмо, а не кам’яне (пор. Єз. 36, 26), це — в першу чергу серце, здатне милосердитися і співчувати. Якщо людина таким серцем відкриється до ближнього, то вона неодмінно наблизиться також до Бога. Саме таку перспективу показав жінці Ісус, коли сказав до неї: «Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої». Той, Хто просить про поміч, сам стає для того, хто йому допомагає, джерелом нової води, води любові, яка випливає з вічного Божого джерела і провадить до вічного життя. Є такий канон, що його любить співати молодь на молитовних чування у спільноті Тезе: «Там, де є любов і доброта, там є Бог». І це свята правда. Нещодавно читаючи Святе Письмо, до мене дуже сильно промовили слова апостола Йоана Богослова: «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому» (1 Йо 4, 16). Перебування у любові є знаком перебування у Бозі і єднання з Богом.

Другий контекст зустрічі із Христом: місце болю та нужди

А друге місце зустрічі із Господом є там, де ми самі досвідчуємо спраги, потреби, нужди, — у всіх її вимірах. Зокрема досвід моральної нужди має нас відкривати на присутність Бога, Який сказав: «Лікаря треба не здоровим, а хворим. Я не прийшов кликати праведних, а грішних» (Мр. 2, 17). Нам інколи здається, що зустріти Бога можуть тільки досконалі, святі, і очевидно, так воно і є. Але це не означає, що Бог більше любить святих, ніж грішних. Він, як каже молитва Церкви, «праведних любить і грішних милує». Любов до грішних у нашого Господа проявляється як милість і милосердя. Головне, щоб ми після гріхопадіння не проєктували наших відчуттів щодо себе самих на Бога. Бо ми після гріха починаємо себе не любити і нам здається, що Господь Бог так само відвертається від нас, гидує нами. Але насправді так не є. Господь, як любляча мати, коли бачить перед собою хворе дитя, не відвертається від нього, а навпаки — похиляється, бажаючи зцілити, забрати джерело недуги, поставити на рівні ноги. Про це запевняє нас сам Господь устами Псалмопівця, кажучи: «Близький Господь до тих, у кого розбите серце; прибитих духом він спасає» (Пс. 34, 19). Ісус, бажаючи спасти жінку-самарянку, «натиснув» на її слабке місце: на її зранення в любові. І, признавшись до цього зранення, вона відкрила Ісусові шлях до свого серця, щоб Він зцілив це серце і заспокоїв його нестримну жагу вічної і безкорисливої, вірної і милосердної любові.

Третій контекст зустрічі із Христом: свідчення інших людей

І нарешті, третє місце зустрічі з Богом це — свідчення тих людей, які уже Його зустріли. Жінка, повна сили і благодаті, якої вона зачерпнула від зустрічі з Христом, не могла мовчати про цей дар, який вона отримала від Господа, і відразу побігла, щоб поділитися цим даром з іншими. До речі, це дуже виразний знак і доказ автентичної віри: готовність ділитися нею з іншими. Жінка не переконує і не змушує мешканців міста повірити їй на слово, вона просто заохочує, так як це робив сам Христос і перші учні: «Ходіть і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?» (Йо. 1, 39.46). Немає більш переконливої проповіді, як свідчення життя. Зауважте, як св. Лука, автор апостольських Діянь, сказав у нинішньому першому читанні про Варнаву і дієвість його місії: «Коли Варнава прийшов [з Єрусалиму до Антіохії] і побачив ласку Божу, зрадів і підбадьорив усіх триматися Господа рішучим серцем, бо він був чоловік добрий, повний Святого Духа та віри»… — признаюся, я хотів би щоб про мене і про кожного з нас можна було сказати такі слова: «Він був добрий чоловік, повний Святого Духа і віри»… — і далі настає знаменне і, мабуть, логічне закінчення-підсумок: «І пристало багато людей до Господа». До Господа пристало багато людей, бо Варнава був чоловік добрий, повний Святого Духа і віри!

Перші Христові учні, жінка-самарянка, численні святі показують своїм життям саме цю потрійну логіку зустрічі з Богом, яка часто проявляється у людському житті і веде до пробудження віри і до зростання у вірі: співчутлива любов до ближнього, щире визнання гріхів і власної нужди та свідчення того, що Бог в Христі Ісусі довершив у нашому власному житті.

Дай, Боже, щоб ми самі були відкриті до таких зустрічей, а нашим власним свідченням спричинилися до того, що інші наблизяться до Христа і розпізнають в Ньому власного Спасителя і Господа, кажучи: «Тепер уже віруємо не через твоє слово, але тому, що самі чули й знаємо, що Він насправді Спаситель світу», наш, мій Спаситель. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії