Владика Богдан Дзюрах: «Бути людиною! Простота, людськість та мудрість Блаженнішого Любомира». Частина ІІ

16 жовтня 2020

Продовжуємо публікувати серію духовних спогадів про Блаженнішого Любомира Гузара під назвою «Сім штрихів до портрету Блаженнішого Любомира». Цього разу пропонуємо Вашій увазі трьохчастинний цикл духовних роздумів преосвященного владики Богдана Дзюраха, Секретаря Синоду Єпископів УГКЦ.

Владика Богдан Дзюрах: «Бути людиною! Простота, людськість та мудрість Блаженнішого Любомира». Частина ІІ

«Людиною стають, а не народжуються» (В. Стус)

Усе-таки поняття людяності, на перший погляд, не асоціюється нам із чимось релігійним чи духовним. Воно сприймається як щось універсально-світське, притаманне кожному індивідуумові, незалежно від релігії, культури, раси, освіти чи суспільного статусу. Таке трактування людяності є хибне у своєму корені, бо протиставляє різні виміри людського буття один одному і навіть виключає суттєвий із них, а саме — вимір Духа.

Хтось міг би сказати, що буття людиною є вродженим для кожного із нас, а тому статичним, даним раз і назавжди, незворотним і незмінним. Мовляв, ми всі народжуємося людьми — хіба не так? Буття людиною з такої перспективи виражає нашу людську природу з усіма її моральними слабкостями і фізичними обмеженнями, які, неначе тінь, ідуть за нами впродовж усього нашого життя. Навіть коли хтось каже до іншого: «Будь людиною!» — то, правдоподібно, апелює не до чогось надзвичайного, високого та ідеального, а радше, до потреби дотримання етикету та загально прийнятих у людському суспільстві правил.

Люди здебільшого сприймають із розумінням, а подекуди з певною симпатією поведінку інших, яка не дуже відрізняється від їхньої і є «звичайною», власне — людською. Ми також досить поблажливо ставимося до більших чи менших помилок тих, хто подібний до нас, якщо тільки ці помилки безпосередньо не зачіпають наших інтересів. Аргументом у таких випадках слугує твердження стародавніх римлян «errare humanum est» — «людині властиво помилятися». А сучасні психологи додають, що промовець, який під час публічного виступу виявляє невпевненість чи навіть признається, що хвилюється, може розраховувати на додаткову прихильність слухачів, які на підсвідомому рівні солідаризуються з ним у цій характерній для кожної людини слабкості.

Ці «ознаки людяності» — насправді ж людської зраненої гріхом природи — нам добре відомі, вони становлять частину нашого буття і щоденного досвіду. Тож можемо разом із Блаженнішим Любомиром зробити припущення, яке він був умістив в одному зі своїх дописів: «Правдоподібно, кожна особа, яка дочитала цей текст до цього місця, не має найменшого сумніву, що вона — людина». Проте продовження цієї думки змушує нас пригальмувати із висновками: «Дозвольте, одначе, спитати шановних читачів: скільки людей — не осіб! — кожний знає?». І саме тут у нас виникає підозра, що з буттям людиною не все так просто, що вислів «бути людиною» містить у собі щось набагато більше ніж ствердження звичного факту народження і проживання в людській родині та в людському суспільстві. Невипадково Василь Стус говорив: «Людиною стають, а не народжуються».


Цю здогадку додатково підсилюють подальші твердження Блаженнішого Любомира, які пояснюють хід його думок і неначе вказують, що людина є, так би мовити, «рідкісним», мало не вимираючим видом на планеті Земля: «Я думаю, що на світі дуже мало людей», і в іншому місці: «На землі нас багато, але дуже мало людей». Погодьтеся, ці слова звучать вже не просто як діагноз, а майже як вирок сучасному людству.

Ілюструючи ці твердження, він зазвичай звертався до розповіді про стародавнього грецького філософа Діогена. Той, як відомо, більшу частину свого життя провів на міському звалищі поблизу Коринта. Діоген не писав творів, але здобув собі славу і популярність головно завдяки влучним висловлюванням, які часто супроводжував символічними жестами та діями, що подекуди набували характеру «шокової терапії». Так, одного разу, коли до нього наблизився славний полководець Александр Македонський і запропонував йому висловити будь-яке бажання, яке обіцяв неодмінно виконати, Діоген спокійно відказав: «Відійди, ти заступаєш мені сонце». Іншого разу — і саме цей приклад часто наводив Блаженніший Любомир — філософ посеред ясного дня ходив із ліхтарем у руці по ринку, немовби щось шукаючи. Коли на цю незвичну поведінку мудреця звернули увагу і спитали, що це означає, Діоген відповів: «Шукаю людину».

Очевидно, цей давньогрецький мудрець мав на увазі щось набагато глибше, що визначає буття людиною, ніж суто матеріальну, психологічну чи соціологічну властивість. І він, без сумніву, мав рацію, бо не можна дивитися на людину лише із земної, матеріальної перспективи, відокремленої від трансцендентного виміру людського буття і людської особи. Таке звужене до матеріальної, соціокультурної чи інтелектуально-психологічної сторони сприймання людської особи насправді є її великим применшенням, позбавленням суттєвого і визначального виміру.


Христос — об’явлення Людини і мірило людяності

Щоб зрозуміти, що означає бути людиною, не слід роздивлятися навколо, описуючи те, що спостерігаємо і бачимо в собі та в інших. Людина не може бути мірилом самої себе. Передусім тому, що її джерела сягають далеко поза неї і її остаточна мета перевершує все, що вона знає, бачить і розуміє, керуючись суто зовнішнім, емпіричним поглядом на власне життя. Окрім цього, людина після гріхопадіння і втрати первісної краси та інтегральності своєї природи, можна сказати, загубила саму себе, і тепер в сум’ятті й неспокої мусить робити великі зусилля, щоб, за прикладом Діогена, віднайти себе правдиву, віднайти те, що сам Творець вклав у поняття «людина» і «людяність».

Людина, будучи створеною «на образ і подобу Божу», щоб збагнути саму себе, повинна подивитися «вгору», піднести очі до Того, хто об’являє нам правдивий образ справжньої людини. Так, це про Нього один стародавній можновладець, римський намісник на ім’я Пилат, сказав: «Ecce homo!» — «Оце — людина!» (Ів. 19, 5). Зневажений, бичований, опльований, із терновим вінком на голові, Він справді об’явив на всі віки незатертий і найвищий образ людяності, осягнення якого будуть вважати життєвою метою мільйони Його послідовників. Відтоді і до кінця віків саме подобу Христа, воплоченого Сина Божого, який є образом невидимого Бога (див. Кол. 1, 15) та об’явленням ікони «останнього Адама» (1 Кор. 15, 45–49), досконалої людини, ми покликані здобути і відобразити в собі. Тож справжня людяність завжди матиме христоподібний лик. І саме до такої людяності покликана людина Богом, саме така людяність є характерною для святої, досконалої людини.


Спілкуючись із Блаженнішим Любомиром, я ніколи не заглиблювався в роздуми про людяність і буття людиною, проте, дозволю собі припустити, що, висловлюючи мрію бути людиною, він мав перед своїми духовними очима людський лик воплоченого Бога, нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Адже саме Ісус Христос є мірилом людяності для кожної віруючої людини. Сучасний італійський богослов і митець, отець-єзуїт Марко Іван Рупнік, наголошує в одному зі своїх творів на тему духовності: «Кожна дійсність, яку сприймають як духовну, неминуче скеровується до Христа, орієнтується на Нього і в Ньому реалізується. Духовним є все те, що провадить до подібності з Христом, до усвідомлення нашого перебування в Христі, нашого буття синами в Сині, плоттю з Його плоті, аж до здобування Його рис настільки, щоб уподібнитися до Нього». Христос, який є «боголюдськістю», тобто нерозривною та досконалою єдністю людини і Бога, об’являє людині обличчя правдивого Бога і образ справжньої людини. Він «персоналізує всю людську природу у своїй Божій особі», у Ньому людська природа віднаходить свій шлях до Отця і таким чином реалізує себе абсолютно.

Тож справжня християнська людяність, як вияв одуховленої людської природи, завжди і неминуче буде «христоформною», буде об’являти Христа і наближати до Нього. У цьому полягає ідеал християнського життя, який намагаються взірцево втілити особи, котрі повністю присвячуються служіння Богові. Блаженніший Любомир був і залишився до кінця свого життя «монахом», а духовним ідеалом монаха є цілковите уподібнення до Христа: «Живу вже не я, а живе в мені Христос» (Гал. 2, 20). Невипадково святих монахів літургійна традиція Церкви називає «преподобними», тобто «дуже подібними» до Христа.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

Додаток:

Патріарх Любомир Гузар неодноразово казав про те, що хоче бути людиною і присвячує цьому щоденні молитви. Таке його прагнення видавалося не звичним, нетиповим. Адже Глава Церкви, на думку багатьох, мав би мислити про досягнення високих християнських ідеалів та святості. Чому ж він просить Бога про досконалу людяність для себе?!
Блаженніший мудро пояснював: «Старайтеся бути справжніми людьми, бо це Божа воля… Бути людиною — це велика гідність, яку, на жаль, ми не стараємося розвинути. Наша гідність є від Бога, але її треба розвивати, ушляхетнювати… Бути людиною — це також ставати великою частиною святості».

Згадаючи своє спілкування з Патріархом, єпископ Богдан Дзюрах наголошує на особливому змістові, який Любимир Гузар вкладав й у саме поняття «людина».

Створені «за образом і подобою Божою» ми маємо прагнути усім своїм життям, діями, словами і вчинками, намагатися наблизитись до свого Небесного Батька. Не міряти себе самих земним мірилом, а лише тими заповідями та настановами, які постановив Господь. Він прийшов у світ Людиною, щоб врятувати людей від гріха. Отож, людяність Його безмежна. І саме такої людяності мусимо прагнути ми.

Блаженніший був правий: людиною не народжуються, нею стають.

# прилучитися_до_великого # сім_штрихів_до_портрета # Любомир_Гузар

Довідка

«СІМ ШТРИХІВ ДО ПОРТРЕТА»:

1. Про розбудову УГКЦ та зміцнення Церкви в Україні.

Автор: Блаженніший Святослав Шевчук, Верховний Архиєпископ Києво-Галицький, Отець і Глава УГКЦ.

2. Про наближеність Блаженнішого Любомира Гузара до патріарха Йосифа Сліпого та митрополита Андрея Шептицького.

Автор: архиєпископ і митрополит Філадельфійський Борис Ґудзяк, президент Українського католицького університету.

3. Співпраця з молоддю — зустрічі з молоддю, звернення, діалоги.

Автор: владика Йосиф Мілян, єпископ-помічник Київської архиєпархії.

4. Бути людиною! Простота, людськість та мудрість Блаженнішого Любомира Гузара.

Автор: владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ.

5. Духовне батьківство — про рідних та родину.

Автор: п. Марія Рипан, племінниця Блаженнішого Любомира Гузара.

6. Екуменічна діяльність Блаженнішого Любомира Гузара.

Автор: о. Ігор Шабан, голова Комісії УГКЦ з міжрелігійних та міжконфесійних відносин.

7. Перебування Блаженнішого Любомира Гузара у Вінниці в 2012 році.

Автор: о. Григорій Рогацький, Згромадження Воплоченого Слова, настоятель храму Покрову Пресвятої Богородиці УГКЦ у Вінниці.

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae